Постанова

від 26.02.2013 по справі 1570/7080/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/7080/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Інвент» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000242220 від 03.08.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне підприємство «Інвент» (далі - ПП «Інвент») звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 03.08.2012 року № 0000242220 про збільшення суми грошового зобов'язання підприємства з податку на додану вартість за основним платежем на 138749,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 24314,76 грн.

У своєму позові позивач зазначив та представник позивача в судовому засіданні пояснив, що не згоден з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням з наступних підстав.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Інвент» з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Таверс» (код ЄДРПОУ - 37422308) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 19.07.2012 р. № 4063/22-2/30543110. Позивач вказує, що перевірку було проведено на підставі, зокрема, акту від 24.02.2012 р. № 523/23-5/37422308 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Таверс» (код ЄДРПОУ - 37422308) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. та висновку з відділу податкової міліції, а також первинних документів підприємства, що були у розпорядженні податкового органу на момент перевірки, але ним взагалі не були прийняті до уваги накладні, податкові накладні, договори, регістри бухгалтерського обліку 361, 311, банківські виписки, тобто первинні документи бухгалтерського обліку позивача, що підтверджують здійснення господарської операції між ПП «Інвент» та ТОВ «Таверс». З наведеного позивач робить висновок, що податковим органом при проведенні перевірки замість первинних документів використано лише матеріали перевірки інших суб'єктів господарювання, що свідчить про формальне та поверхневе проведення перевірки, в результаті чого підприємству було безпідставно нараховано суму податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі і просив задовольнити адміністративний позов повністю.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 32-38 т. 2), в яких зазначив, що на підставі рішення начальника ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, оформленого відповідним наказом від 25.06.2012 р. № 1240, згідно з п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України була визначена необхідність проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інвент» з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Таверс» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. Для проведення перевірки господарських відносин з ТОВ «Таверс» позивачем були надані такі первинні документи: накладні, податкові накладні, договори, регістри бухгалтерського обліку 361, 311, банківські виписки, інших документів, як то додаткових угод, коригуючих накладних, договорів відповідального зберігання, транспортування до перевірки не надавалось. Відповідач зазначає, що посадовими особами позивача не надано до перевірки первинних документів, які б свідчили про транспортування товарно-матеріальних цінностей до місця передачі товару та від місця передачі товару до місця знаходження продавця.

Таким чином, за результатами проведених заходів не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Таверс» з позивачем ПП «Інвент».

Зазначений висновок ґрунтується також і на тому, що ТОВ «Таверс» має ознаки «податкової ями», оскільки для здійснення господарської діяльності не має відповідної кількості персоналу, основних засобів, складських приміщень.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає доводи та вимоги позивача, викладені у позовній заяві, безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях та поясненнях.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши доводи адміністративного позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступні факти та обставини.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПП «Інвент» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 15.09.1999 р., дата заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку зі зміною місцезнаходження юридичної особи - 09.02.2009 р., номер запису про заміну свідоцтва про державну реєстрацію - 1 556 107 0001 034771 (а.с. 44 т. 1).

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 13.02.2009 р. № 195 ПП «Інвент» взято на облік в органах державної податкової служби 29.09.1999 р. за № 5031 (а.с. 48 т. 1), а відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100316635 (іпн - 305431115538) підприємство зареєстровано платником податку на додану вартість 28.12.2010 року (а.с. 51 т. 1).

Згідно даних довідки з ЄДРПОУ серії АА № 579000 ПП «Інвент» підприємство здійснює такі види діяльності за КВЕД: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, допоміжне обслуговування наземного транспорту, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу (а.с. 45 т. 1).

Статутом ПП «Інвент» (нова редакція), затвердженим рішенням засновника підприємства від 09.02.2009 р. передбачено, що предметом діяльності підприємства, зокрема, є: автосервіс, постачання, ремонт, реалізація автомобільного транспорту, запасних частин, в т.ч. іноземного виробництва, надання в оренду автомобілів, мотоциклів, таксомоторні послуги для юридичних і фізичних осіб; оптова торгівля автомобільними деталями та приладами (а.с. 52-61 т. 1).

Головним державним податковим ревізором-інспектором відділу зустрічних звірок управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС Сорокових О.В. було проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Інвент» (код ЄДРПОУ - 30543110) з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Таверс» (код ЄДРПОУ - 37422308) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 19.07.2012 р. № 4063/22-2/30543110 (а.с. 10-19 т. 1).

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Актом перевірки встановлено порушення ПП «Інвент» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього у сумі 138749,6 грн., в тому числі: за травень 2011 року - 29841,3 грн., червень 2011 року - 11653,3 грн., за липень 2011 року - 53425,66 грн., за серпень 2011 року - 25800,00 грн., за вересень 2011 року - 18029,30 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2012 року № 0000242220 про збільшення суми грошового зобов'язання підприємства з податку на додану вартість за основним платежем на 138749,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 24314,76 грн. (а.с. 20 т. 1).

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абзацу 2 ст. 55 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

Так, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням позивач подав скаргу до ДПС в Одеській області від 10.08.2012 року № 14-8, в якій просив скасувати згадане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням ДПС в Одеській області про результати розгляду первинної скарги від 26.09.2012 р. № 26147/10/10-2007 скарга позивача була залишена без задоволення, а оскаржуване ним податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 21-25 т. 1).

Не погодившись із зазначеним рішенням податкового органу позивач звернувся з повторною скаргою до ДПС України.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 26.10.2012 року № 13972/6/10-2115 (а.с. 26-29 т. 1), скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а прийняте за результатами перевірки ПП «Інвент» податкове повідомлення-рішення протиправним з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом встановлено, що 03.05.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Таверс» (постачальник) було укладено договір поставки, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар в асортименті та в кількості вказаній в товаросупровідних документах, які є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 58-61 т. 2).

Відповідно до розділу 3 договору ціна на продукцію, що поставляються за цим договором, узгоджується сторонами, вказується в рахунках та товаросупровідних документах. Товаросупровідним документом є товарна накладна.

Також до договору позивачем надані заявки на закупку товару у ТОВ «Таверс» (а.с. 61-100 т. 3), в яких визначені найменування товару, його кількість та одиниця виміру.

На підтвердження виконання зазначеного договору в матеріалах справи містяться видаткові накладні, податкові накладні, регістри бухгалтерського обліку 361, 311, банківські виписки, виписані у встановленому законом порядку.

Транспортування товару проводилось постачальником по довіреностям № 18 від 04.05.2011 р., № 19 від 16.05.2011 р., №20 від 26.05.2011 р., № 25 від 01.06.2011 р., № 26 від 13.06.2011 р., № 28 від 04.07.2011 р., № 29 від 14.07.2011 р., № 30 від 25.07.2011 р., № 32 від 01.08.2011 р., № 33 від 15.08.2011 р., № 37 від 01.09.2011 р., № 38 від 12.09.2011 р., № 39 від 22.09.2011 р. через ОСОБА_2

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у ПП «Інвент» товаросупровідних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Таверс», адже відповідно до розділу 3 договору від 03.05.2011 р. товаросупровідним документом є товарні накладні, які надані позивачем до суду та містяться в матеріалах справи.

Крім того, досліджуючи питання реальності правочинів між позивачем та ТОВ «Таверс» судом встановлено, що ПП «Інвент» реалізувало у подальшому товар, придбаний у свого контрагента ТОВ «Таверс». Так, відповідно до довідки від 04.02.2013 р. № 2л/2 (а.с. 115 т. 2) ПП «Інвент» реалізувало, придбані у ТОВ «Таверс» товарно-матеріальні цінності у період травень-вересень 2011 р. на виконання ремонтних робіт та обслуговування автомобілів. Зазначене підтверджується рахунками з наступними контрагентами: Одеська залізниця, ДП ЧЕТЦ, ПрАТ МТС, Діалаб ЛТД, ДП Спеціального зв'язку, ТД «Пальміра», ОФ ПрАТ ПО «Стальканат-Силур» завод «Стальканат», ПрАТ «СК» ТАСО-ГАРАНТІЯ», генеральне консульство Грузії, ТОВ «Оптима-Лизинг», ДП «Пі Джі Трейд», ТОВ «Євротермінал», ТОВ «Южметиз», Академія інженерних наук України «Центр інженерно-проектних вишукувань», UNIQA, ПрАТ «Сегодня Мультимедиа», ДП «ІЛС», СК «Універсальная» (а.с. 116-250 т. 2, 1-53 т. 3).

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Також судом досліджено договір оренди від 01.02.2005 р., укладений між ПП «Інвент» та КП «Приморстрой» (а.с. 101 т. 3), зі змісту якого вбачається, щоКП «Приморстрой» надає позивачу приміщення, що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 6А, яке позивач використовував для зберігання товару, придбаного у ТОВ «Таверс».

Поряд з цим, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача ТОВ «Таверс» взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано та судом не виявлено.

Позивач вважає такий договір укладеним відповідно до вимог чинного законодавства та таким, що спрямований на реальне настання правових наслідків, адже з наданих позивачем документів вбачається, що надані за цим договором послуги, підтверджують ведення господарській діяльності.

Позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчиненого правочину та те, що господарські операції мали реальний характер, а товари використовувалися в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесені спірного податкового повідомлення - рішення зазначене не було прийнято до уваги.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне наголосити, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес» проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як встановлено судом, представником відповідача не надано суду належних у розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили про те, що на час здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом мали місце обставини які порушують приписи чинного законодавства та вимоги визначені договором.

Відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Обґрунтовуючи законність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення, відповідач посилався на те, що угоди між позивачем та ТОВ «Таверс» не були направлені на настання реальних юридичних наслідків.

Разом с тим, укладення угоди без мети настання юридичних наслідків є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним, відповідно до ст. 234 ЦК України лише в судовому порядку, а податкові органи такими повноваженнями не наділені.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності правочину, укладеного між ПП «Інвент» та ТОВ «Таверс» суд вважає безпідставним висновок відповідача, викладений в акті перевірки від 19.07.2012 р. № 4063/22-2/30543110. Відтак, неправомірним є і твердження відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 138749,6 грн.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Інвент» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000242220 від 03.08.2012 року - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби № 0000242220 від 03.08.2012 року.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 26 лютого 2013 року.

Суддя П.П. Марин