Рішення

від 04.03.2013 по справі 5017/2114/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2013 р.Справа № 5017/2114/2012

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради

про визнання недійсним договору на дольову участь у землекористуванні

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, згідно свідоцтва

Від відповідача: Штоля А.О., довір.№ 1050/исх-гс від 22.11.12 р.

Від третьої особи - Одеського міського управління земельних ресурсів: СлюсаренкоЮ.Б., довір. № 01-25/1852-05 від 02.08.12 р.

В судовому засіданні 04.03.13 р. приймали участь представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, згідно свідоцтва

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи - Одеського міського управління земельних ресурсів: СлюсаренкоЮ.Б., довір. № 01-25/1852-05 від 02.08.12 р.

СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним договір № 5567 на дольову участь у землекористуванні від 11.12.08 р., укладений між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_1

Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.12 р. у справі №5017/2114/2012 було скасовано постанову ОАГС від 20.09.12 р. та рішення господарського суду Одеської області від 14.08.12 р. у даній справі, та справу направлено до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Так, постанова ВГСУ містить вимоги щодо встановлення судом першої інстанції при новому розгляді справи всієї сукупності обставин, які мають значення для її вирішення, з'ясування дійсних правовідносин сторін та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, з врахуванням положень Закону України „Про оренду землі", Закону України „Про плату за землю" (чинного на момент виникнення спірних відносин), Земельним та Цивільним кодексами України, зокрема якими укладення договору про дольову участь у землекористуванні не передбачено, а сам спірний договір не є договором оренди земельної ділянки у розумінні наведених норм права.

На виконання зазначених вимог ВГСУ суд зобов'язав сторони надати пояснення, обґрунтування з врахуванням постанови ВГСУ від 27.11.12 р. відповідно до чого сторони надали наступні докази та пояснення.

Так, позивач заявлені позовні вимоги підтримує, подав суду пояснення від 08.01.13р. вх.№ 349/2013, від 22.01.13 р. вх.№ 2266/2013, від 14.02.13 р. вх.№ 5239/2013, від 01.03.12р. вх.№ 7161/2013, додаткові пояснення від 09.01.13 р. вх.№ 670/2013, від 22.02.13р. вх.№ 6365/2013, відгук на відзив Одеської міської ради від 12.02.13 р. вх.№4972/2013, де вказує про те, що суб'єкти підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування згідно Указу Президента України № 746 про єдиний податок, звільнені від сплати земельного податку, тому за умови перебування в 2008-2009р.р. на оподаткуванні за єдиною системою, є неправомірним його оплата ФОП ОСОБА_1 за спірним договором. Також, як відмічає позивач, податок на землю платять юридичні особи, фізичні особи - СПД, які використовують дані приміщення для підприємницької діяльності, а оскільки нею не проводиться така діяльність з 01.01.10 р. по теперішній час, про що свідчать податкові декларації за вказані роки, то оплату за землю здійснювати невзмозі.

Зі змісту п.2.1., 2.2. спірного договору № 5567 та Протоколу узгодження від 10.11.08р., плата за долю у землекористуванні визначена у вигляді орендної плати у розмірі 13 875,73грн. на рік із розрахунку 5% від нормативної грошової оцінки дольової частки, яка визначається технічною документацією і спрямовується до бюджету, як орендні платежі за землю. Однак, із положень договору не вбачається, що його предметом є надання у строкове платне користування (оренду) земельну ділянку, що суперечить ст.ст. 1, 13 Закону України „Про оренду землі". Земельна ділянка по АДРЕСА_2, на якій розташований багатоквартирний будинок комунальної власності, рішенням Одеської міської ради в оренду не здавалась і відповідний договір оренди не укладався, фактично в користування за актом приймання-передачі земельна ділянка не передавалась, тому встановлене зобов'язання щодо сплати орендної плати є безпідставним. При цьому, відповідно до судової практики, зокрема згідно постанови ОАГС від 16.12.10 р. у справі №21/77-08-2944, власники квартир в багатоквартирних будинках, орендарі таких приміщень, власники нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках не можуть бути самостійними землекористувачами.

Разом з цим, позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог також зазначає, що укласти спірний договір її змусили посадові особи податкової служби.

Отже, як зазначає позивач, договір не відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України „Про плату за землю", Закону України „Про оренду землі", у зв'язку з чим відповідно до ст.215 ЦК України та з врахуванням приписів ст.203 ЦК України має бути визнаний недійсним.

Відповідач, Одеська міська рада, заявлений позивачем позов не визнає, подав суду відзив на позовну заяву від 28.01.13 р. вх.№ 2921/2013, де вказує на те, що спірний договір укладався між сторонами за їх взаємною згодою та не залежно від того, що такий різновид договору не передбачений законодавством, сторони, згідно приписів ст.6, ст.627 ЦК України, ст.179 ГК України, визначили зміст договору на основі вільного волевиявлення, умови якого не суперечать законодавству.

Відповідач відмічає, що договір було укладено згідно прийнятого Одеською міською радою рішення від 09.12.99 р. № 439-ХХІІІ „Про удосконалення регулювання земельних відносин" та п.4 Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками та за дольову участь у землекористуванні в м. Одесі", затвердженого зазначеним рішенням ради від 09.12.99 р. №439-ХХІІІ та його підписання провадилось Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради на підставі повноважень делегованих Одеською міською радою.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, заявлений позивачем позов вважає необгрунтованим, про що відмітила у поясненнях від 18.02.13 р. вх.№ 5617/2013, в яких зокрема зазначила, що відповідно до ст.142 Конституції України, ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єктів їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Розпорядження даним майном провадиться органами місцевого самоврядування, зокрема шляхом укладення цивільно-правових договорів, які є різновидом правочину, і уявляє собою правову форму, що проявляється в узгодженості волевиявлення сторін. Саме сам процес узгодження волевиявлень є укладенням договору. Чинним законодавством України, зокрема положеннями ст.6, ст.627 ЦК України, ст.179 ГК України, передбачено принцип свободи договору та спільного волевиявлення сторін, що означає можливість сторін укласти договір, який прямо не врегульований законодавством, умови якого сторонами погоджено на свій розсуд.

Як відмічає третя особа, на час укладення спірного договору не існувало жодного нормативного акту, який би забороняв органу місцевої влади укладати такі договори, відповідно до чого у сторін виникла необхідність в застосуванні аналогії закону або аналогії права, що виразилось в укладенні договору на дольову участь у землекористуванні від 11.12.08 р. № 5567.

Також, як відмічає третя особа, що згідно документів технічної документації по визначенню дольової участі в землекористуванні для експлуатації та обслуговування приміщень магазину за адресою АДРЕСА_2 саме ОСОБА_1 подала заяву про укладення договору, в чому вбачається її волевиявлення в його укладенні.

Звідси, третя особа робить висновок, що договір № 5567 від 11.12.08 р. було укладено у відповідності до вимог діючого на той час законодавства України, а тому він є дійсним і ФОП ОСОБА_1, як землекористувач, відповідно до норм чинного законодавства повинна виконувати всі його умови, в тому числі оплати платежів за землекористування.

Судом задовольнялись клопотання сторін про ознайомлення з матеріалами справи, про що свідчать відповідні відмітки представників сторін на даних клопотаннях.

Судом задоволено клопотання позивача та третьої особи щодо продовження строку розгляду справи, відповідно до чого винесено ухвалу від 18.02.13 р. в порядку ч.3 ст.69 ГПК про продовження строку розгляду справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:

11 грудня 2008 р. між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір № 5567 на дольову участь у землекористуванні, п.п. 1.1., 1.2. якого передбачено, що Одеська міська рада на підставі ст.12 Земельного кодексу України визначає дольову участь у землекористуванні, а Землекористувач здійснює оплату за користування 13/100 частки земельної ділянки площею 886,55 кв.м., що складає 115,25кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, відповідно до плану земельної ділянки. Доля у землекористуванні визначається відповідно до „Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за дольову участь у землекористуванні в м. Одесі", затвердженого рішенням Одеської міської ради № 702-ХХІІІ від 29.02.00 р. терміном на 5 років для експлуатації та обслуговування приміщень магазину.

Плата за долю у землекористуванні (125,25 кв.м.) у вигляді орендної плати вноситься Землекористувачем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця у розмірі - 13875,73 грн. на рік. Розмір орендної плати встановлюється за домовленістю сторін у відповідності до протоколу узгодження від 10.11.08 р. Землекористувач вносить плату за дольову участь у землекористуванні незалежно від результатів його господарської діяльності (ч.1 п.2.1., п.п.2.2., 2.4. договору № 5567).

10.11.2008 р. між Одеським міським управлінням земельних ресурсів та ФОП ОСОБА_1 був підписаний протокол узгодження розміру орендної плати за долю у землекористуванні площею 115.25 кв.м., за адресою АДРЕСА_2, для експлуатації та обслуговування приміщень магазину, в якому сторони узгодили розмір орендної плати із розрахунку 5 відсотків від нормативної грошової оцінки дольової частки у землекористуванні, а річну орендну плату за долю у землекористуванні площею 115,25кв.м. встановили у розмірі 13875,73 грн.

Також, в матеріалах справи знаходиться технічна документація по визначенню дольової участі ФОП ОСОБА_1 в землекористуванні за адресою: АДРЕСА_2, в якій міститься пояснювальна записка, де відмічено, що згідно свідоцтва про право власності на нежилі приміщення САС 191330 від 17.09.08 р. гр.ОСОБА_1 належать нежилі підвальні приміщення, загальною площею 155,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_2; будинок по АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці загальною площею 886,55кв.м.; дольова участь ФОП ОСОБА_1 в землекористуванні складає 115,25 кв.м.

Знаходиться в матеріалах технічної документації і заява ФОП ОСОБА_1 про оформлення документів, що посвідчують право на дольову участь в землекористуванні приміщення, розташованого за адресою м.Одеса, Приморський район, АДРЕСА_2, що належить останній на праві власності на підставі свідоцтва № САС 191330 від 17.09.08р., акт установлення в натурі меж земельної ділянки від 2008 р. згідно якого межі земельної ділянки домоволодіння складають 0,0887 га, за розрахунком частки в домоволодінні нежилі приміщення, що знаходяться у власності ОСОБА_1 становлять 13/100 частки домоволодіння.

В підтвердження проведених орендних платежів за землекористування позивач подав до матеріалі справи копії платіжних квитанцій за 2009-2010 р.р.

Між тим, згідно постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.12р. у справі № 2а/1570/5667/2011 за позовом ДПІ у Приморському районі м.Одеси до ФОП ОСОБА_1. про стягнення заборгованості за оплату орендних платежів за землекористування з відповідача було стягнуто заборгованість за договором № 5567 від 11.12.08 р. за 2010 р. в сумі 9871,90 грн.

Крім того, позивачем подано суду свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою № НОМЕР_1 від 27.12.06 р., № НОМЕР_2 від 27.11.07 р., серія НОМЕР_4 від 01.01.09 р. із яких вбачається, що ФОП ОСОБА_1. є платником єдиного податку за ставкою 10 % із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, зокрема і в 2008 р.

Проаналізувавши обставини даної справи, доводи сторін та положення чинного законодавства України, суд вбачає підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо визнання недійсним договору № 5567 на дольову участь у землекористуванні від 11.12.08 р з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

За положеннями ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положення ст.13 Закону України „Про оренду землі" передбачають, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.2 Закону України „Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Так, положення ст.14 Закону України „Про плату за землю" встановлюють, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним. Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Відповідно до ст.15 Закону України „Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

За положеннями п.6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. №727/98, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію. ...

Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що ФОП ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку не може бути самостійним землекористувачем, а визначенню розміру оплати нею земельного податку передує відповідна процедура встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розрахунку розміру земельного податку на землю, що підлягає сплаті користувачем. Між тим, будучи платником єдиного податку в 2008-2009 р.р., ФОП ОСОБА_1, згідно Указу президента України від 03.07.1998р. №727/98, була звільнена від сплати земельного податку, оскільки використовувала нежитлове приміщення для своєї підприємницької діяльності. Звідси, укладення сторонами договору про дольову участь у землекористуванні із застосуванням до цих правовідносин законодавства, яким врегульовано взаємовідносини по оплаті земельного податку є безпідставним.

Разом з цим, укладення між органом місцевого самоврядування та господарюючим суб'єктом, що володіє нежитловим приміщенням у багатоквартирному будинку і використовує його в підприємницькій діяльності, договору про дольову участь у землекористуванні, також чинним законодавством України не передбачено. Спірний договір № 5567 від 11.12.08 р. визначає дольову участь позивача у землекористуванні та внесення плати за таке користування у вигляді орендних платежів, однак оформлення орендних взаємовідносин по землі провадилось в 2008 р. на підставі Земельного кодексу України, Законів України „Про оренду землі", „Про плату за землю", що були чинними на момент укладення даного договору, та не передбачали можливість укладення договорів про дольову участь в землекористуванні із оплатою за таке землекористування орендної плати.

За таких обставин, суд дійшов висновку, щодо укладення між сторонами договору № 5567 від 11.12.08 р., який не відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства, що є підставою для суду визнати його недійсним.

Даного висновку суд дійшов ще й з врахуванням судової практики, зокрема викладеної в постанові ОАГС від 16.12.10 р. у справі № 21/77-08-2944.

Позиція ФОП ОСОБА_1 щодо укладення спірного договору поза її власної волі, в примусовому порядку, на думку суду, з врахуванням наявності у справі підписаних останньою протоколу узгодження від 10.11.08 р., заяви про оформлення дольового землекористування, оплати орендних платежів протягом 2009-2010 р.р., є недоречною.

Також, з врахуванням положень ч.1 ст.320 ЦК України якою визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом, судом критично розцінюється обґрунтування позивача про оформлення договору з нею як з ФОП, тоді як об'єкт нерухомості належить їй на праві приватної власності.

Заперечення відповідача та третьої особи про застосування до даного договору аналогії закону або аналогії права є неконкретним у визначеності щодо застосування якої форми аналогії при укладенні договору №5567 мало місце, тому до уваги суду не приймаються.

Разом з цим, в контексті всіх встановлених обставин справи, з врахуванням особливостей правовідносин у відношенні землекористування суб'єктом підприємницької діяльності та оплати земельного податку чи орендної плати суб'єктом спрощеної системи оподаткування, дає підстави суду дійти висновку щодо неможливості в 2008 році, за умови існування вказаних обставин, укладення з позивачем договору на дольову участь в землекористуванні.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

З огляду на вищевикладені обставини справи з урахуванням положень чинного законодавства, суд, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позивачем позовних вимог, у зв'язку з чим визначає недійсним договір № 5567 від 11.12.08р. про дольову участь у землекористуванні.

Згідно ст. 49 ГПК України за умови задоволення судом заявлених позивачем позовних вимог в повній мірі, витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1073 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача повністю.

2. Визнати недійсним договір № 5567 від 11.12.08 р. про дольову участь у землекористуванні, укладений між Одеською міською радою (65004, м. Одеса, пл. Думська,1, код 26303169) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (65045, АДРЕСА_1, код НОМЕР_3).

3. Стягнути за Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська,1, код 26303169) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (65045, АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 05.03.13 р.

Суддя Малярчук І.А.