Постанова

від 26.02.2013 по справі 810/541/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року 810/541/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Барановаська В.В.,

від відповідача - Крайнік Д.В.,

від третьої особи - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом заступника прокурора Київської області

до Коцюбинської селищної ради Київської області

третя особа: Житлово-будівельний кооператив «ЗЛАГОДА»

про визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся заступник прокурора Київської області з позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області про скасування рішення 45 сесії 5 скликання Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 182 «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «ЗЛАГОДА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 105,00 га для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Так, на думку позивача, при прийнятті рішення не враховано, що Житлово-будівельний кооператив «ЗЛАГОДА» не є житлово - будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України, оскільки житлово-будівельний кооператив створюється не менше як п'ятьма особами, а також житлово-будівельні кооперативи створюються громадянами, які потребують поліпшення житлових умов.

Крім того, рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надано за відсутності затвердженої містобудівної документації та погодження спеціального уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури, що підтверджується даними листа Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26.

Також в ході перевірки прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами селища Коцюбинське, проте всупереч вимогам п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України рішення про надання дозволу на розробку проектної документації прийнято Коцюбинською селищною радою, яка не є органом виконавчої влади.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житлово-будівельний кооператив «ЗЛАГОДА» (далі - ЖБК «ЗЛАГОДА») та зобов'язано, зокрема, позивача надати суду докази на підтвердження обставин розташування за межами смт. Коцюбинське Київської області земельної ділянки площею 105,00 га, стосовно відведення якої надано дозвіл ЖБК «ЗЛАГОДА» на розроблення проекту землеустрою, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу. У свою чергу, відповідача зобов'язано у разі заперечення на адміністративний позов надати заперечення на адміністративний позов та всі наявні докази на їх підтвердження, копію рішення про встановлення меж смт. Коцюбинське Київської області, копію оспорюваного рішення, копії документів погодження місце розташування земельної ділянки площею 105,00 га, стосовно відведення якої надано дозвіл ЖБК «ЗЛАГОДА» на розроблення проекту землеустрою.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просив суд позов задовольнити. На виконання вимог ухвали суду від 07.02.2013 документів суду не надав та пояснив, що висновки щодо розташування земельної ділянки поза межами смт. Коцюбинське зроблені на підставі схеми розташування земельної ділянки смт. Коцюбинське Київської області, копія якої додана до позовної заяви.

Відповідач позову не визнав. Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов та зазначив, що доводи позивача, викладені в позовній заяві, не підтверджуються документально та спростовуються наявними у відповідача доказами, тому підстави з яких позивач просить суд скасувати спірне рішення є необґрунтованими.

Зокрема, представник відповідача вказав, що посилання позивача на Примірний статут житлово-будівельного кооперативу відносно мінімальної кількості членів ЖБК є безпідставним, оскільки положення цього статуту суперечать вимогам Закону України «Про кооперацію», який саме і регулює діяльність різних видів кооперативу.

Щодо відсутності у відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення містобудівної документації, представник відповідача пояснив, що станом на дату прийняття спірного акта рішенням Коцюбинської селищної ради від 22.07.2010 № 106 була затверджена схема планування території, а також рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 153 затверджений Генеральний план смт. Коцюбинське. На підтвердження даної обставини представник відповідача надав суду відповідні документи.

Крім того, як підкреслив представник відповідача, у листі Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26 вірно зазначено про те, що містобудівна документація для забудови конкретної земельної ділянки щодо якої приймалося оскаржуване рішення до відділу не подавалась, з огляду на те, що спірне рішення не тягне за собою саме передачу земельної ділянки у власність, а отже на момент прийняття оскаржуваного рішення не вирішувалось питання про планування забудови земельної ділянки, яка ще не передана у власність.

Відносно знаходження земельної ділянки поза межами смт. Коцюбинське представник відповідача зазначив, що такі висновки позивача спростовуються даними Генерального плану смт. Коцюбиньске та картагрофічного зображення зовнішніх меж смт. Коцюбинське згідно матеріалів інвентаризації щодо відновлення адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941. На підтвердження даної обставини представник відповідача надав суду відповідні документи.

Також відповідач звернув увагу на те, що питання встановлення меж смт. Коцюбинське вже було предметом судового оскарження у справі № 2а-6326/11/2670 в якій позивач - Київська міська рада просила суд визнати нечинними та скасувати рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 № 170 «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 № 75 «Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське, а також встановити відсутність повноважень у Коцюбинської селищної ради Київської області на прийняття цих рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Крім того, як вказав у запереченнях відповідач, спірне рішення від 11.10.2010 № 182 вже було предметом судового розгляду у справі № 2а-2833/11/1070 саме з підстав знаходження спірної земельної ділянки за межами селища. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Уповноважені представники третьої особи у судове засідання не з'явились.

Третя особа повідомлена судом належним чином про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Заслухавши пояснення представника позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як встановлено судом, Коцюбинською селищною радою Київської області прийнято рішення від 11.10.2010 № 182 «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «ЗЛАГОДА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових дудників, господарських будівель і споруд членів кооперативу»

Згідно даного рішення третій особі надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 105,00 га за рахунок земель запасу житлової і громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу. Відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - смуга існуючого автошляху, з півночі - вул. Ф.Саєнка, із заходу - вул. Михайлівська, зі сходу - вул. Коростенська.

Крім того, вказаним рішенням (пункт 2) третю особу зобов'язано розробити містобудівну документацію для обґрунтування розміру земельної ділянки.

Вважаючи спірне рішення неправомірним, прокурор звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Обов'язок доказування визначений в статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, частина перша даної норми встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У свою чергу, частина друга даної статті визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Відносно тверджень позивача про те, що житлово-будівельний кооператив «ЗЛАГОДА» не є житлово - будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач дійшов такого висновку, виходячи з аналізу Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985.

Так, як зазначає позивач, згідно статтей 133-135 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу.

Проте, на думку позивача, засновники даного кооперативу не відповідають зазначеним вимогам, оскільки ці громадяни не перебувають на квартирному обліку та не проживають у смт. Коцюбинському.

Крім того, позивач посилається на пункт 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу відповідно до якого, при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу не може бути менше 5 чоловік.

Враховуючи викладене, позивач робить висновок, що при створенні та державній реєстрації ЖБК «ЗЛАГОДА» його засновниками (членами) виступали 3 особи, що суперечить зазначеній вимозі Примірного статуту жилого-будівельного кооперативу, тому даний кооператив не створювався як житлово-будівельний кооператив.

Надаючи оцінку таким висновкам позивача суд враховує ту обставину, що предметом даного спору є саме оскарження рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 182, а не надання правової оцінки обставинам створення та реєстрації ЖБК «ЗЛАГОДА».

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 280121 Житлово-будівельний кооператив «Злагода» 07.10.2010 зареєстрований юридичною особою (ідентифікаційний код 37075804).

Згідно зі статтею 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом встановлено, і дана обставина не заперечувалась представниками сторін, що як на момент звернення до відповідача із заявою про виділення земельної ділянки та прийняття рішення від 11.10.2010 № 182, так і на час розгляду даної справи, запис про реєстрацію ЖБК «ЗЛАГОДА» в ЄДРПОУ не скасовано, тобто, він є чинним.

На час розгляду справи будь-яких доказів наявності судових рішень щодо скасування запису про реєстрацію Житлово-будівельного кооперативу «ЗЛАГОДА» та визнання недійсним статуту даної юридичної особи позивачем суду не надано.

У свою чергу, позивач як орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями щодо перевірки обґрунтованості та правомірності реєстрації тієї чи іншої юридичної особи при вирішенні питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, судом було досліджено нормативно-правове обґрунтування доводів позивача щодо того, що ЖБК «ЗЛАГОДА» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР та статті 41 Земельного кодексу України.

Так, слід зазначити, що спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок створення кооперативів в Україні є Законом України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію».

Відповідно до статті 2 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно зі статтею 6 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до статті 7 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Тобто, із аналізу вказаних норм вбачається, що нормами спеціального Закону, який визначає правові, організаційні, економічні і соціальні основи функціонування кооперації в Україні та який регулює порядок створення кооперативів в Україні передбачено мінімальну чисельність учасників кооперативу у кількості трьох осіб, а також не передбачено обов'язкової умови для створення житлово-будівельного кооперативу перебування його засновників на обліку для поліпшення житлових умов.

У свою чергу, стаття 41 Земельного кодексу України визначає, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Тобто, дана норма за своїм змістом не стосується визначення поняття гаражно-будівельного кооперативу, бо встановлює лише порядок передачі у власність або в оренду земельних ділянок.

За викладених обставин, доводи позивача щодо скасування спірного рішення від 11.10.2010 № 182 з тих підстав, що, на думку позивача ЖБК «Злагода» не є житлово-будівельним кооперативом не приймаються судом до уваги.

Щодо тверджень позивача про те, що Коцюбинська селищна рада Київської області не мала повноважень приймати рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки за відсутності затвердженої містобудівної документації селища, суд зазначає наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів «а» і «б» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Нормативним актом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до пункту 2 статті 1 даного Закону генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Згідно з пунктом 7 статті 7 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об'єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до статті 19 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток території, тобто, детальне планування забудови території здійснюється на основі генерального плану.

В ході слухання справи відповідачем надано суду кольорову копію генерального плану смт. Коцюбинське Київської області, який затверджено рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 153, а також вказане рішення ради. Відповідно до умовних зображень земельна ділянка, яка зазначена у спірному розпорядженні відносяться до резерву садибної забудови.

Таким чином, посилання прокурора на інформацію Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради, викладену у листі від 28.01.2013 № 26, як на докази відсутності містобудівної документації селища на дату прийняття оскаржуваного рішення, не відповідає дійсності, оскільки у смт. Коцюбинське наявний генеральний план, тобто містобудівна документація, який було затверджено на час прийняття спірного рішення, і відповідно до якого визначено принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Слід також зазначити, що зі змісту листа Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради викладену у листі від 28.01.2013 № 26 не вбачається, що саме на час прийняття спірного рішення до відділу не було подано містобудівної документації. У листі, зокрема зазначено, що станом на даний час містобудівна документація щодо детального планування забудови земельних ділянок, дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення їх у власність до відділу не направлялись.

Суттєвим у наданні оцінці висновкам позивача, щодо відсутності у відповідача на момент прийняття спірного рішення містобудівної документації є також аналіз норм Земельного кодексу України, який у главі 19 визначає порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

Так, стаття 1 Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Частини шоста, сьома та восьма даної норми визначають, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, процедура отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, одним з яких є отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, іншим розробку відповідної проектної документації, яка має розроблятися в складі проекту землеустрою.

Саме тому в тексті рішення від 11.10.2010 № 182 (пункт 2) було зобов'язано третю особу розробити містобудівну документацію для обґрунтування розміру земельної ділянки.

Отже, відповідачем вірно та обґрунтовано зазначено, що рішення про надання дозволу на розробку проектної документації само по собі не тягне за собою передачу земельної ділянки у власність, тому на момент прийняття спірного рішення не може розглядатись питання про планування забудови земельної ділянки, яка ще не передана у власність.

Судом також досліджено доводи позивача відносно того, що земельна ділянка, щодо якої було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність Житлово-будівельного кооперативу «ЗЛАГОДА», знаходиться за межами смт. Коцюбинське.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, відносно якої прийнято рішення від 11.10.2010 № 182 не знаходиться в межах смт. Коцюбинське, судом встановлено наступне.

Як вже було зазначено вище, позивач на підтвердження своїх доводів надав суду копію схеми розташування земельної ділянки.

Дослідивши дану схему судом встановлено, що цей документ не є належним доказом у справі, оскільки, сама по собі схема розташування земельної ділянки не відображає планування території смт. Коцюбинське в цілому. Тобто, зі змісту цієї схеми видно лише місце розташування саме земельної ділянки, а не проекція цієї ділянки відносно до загального плану всієї території.

Крім того, на вказаній схемі відсутні умовні зображення щодо меж селища, а також відмітки відповідного компетентного органу, який видав даний документ і до повноважень якого відноситься ведення моніторингу та обліку земель.

У свою чергу, відповідач на спростування доводів позивача надав суду Генеральний план смт. Коцюбинське Київської області, який затверджений рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 № 153, а також матеріали інвентаризації адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське Київської області, які затверджені рішенням Коцюбинської селищної ради від 06.11.2009 № 170 та погоджені Висновком Відділу Держкомзему у м. Ірпені Київської області від 06.11.2009 № 1483.

Відповідно до частини першої статті 72 кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 відмовлено у задоволенні позову щодо, зокрема, скасування рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 № 170 «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 № 75 «Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське.

При цьому, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 судом зазначено, що зі змісту рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153 не вбачається розпоряджень землями або територіями інших територіальних громад, у тому числі - територіальної громади м. Києва. Прийнявши дане рішення відповідачем фактично затверджено містобудівну документацію селища, яка передбачає планувальні заходи щодо розвитку внутрішньої та зовнішньої інфраструктури селища в межах, встановлених Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941, і матеріалів інвентаризації меж селища.

Крім того, рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 № 156 «Про ведення обліку земель» доручено Коцюбинському селищному голові направити до відділу Держкомзему у м. Ірпені наявну містобудівну документацію та чинні рішення щодо врегулювання питань адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське Київської області та зобов'язано відділ Держкомзему здійснювати облік земель селища Коцюбинське Київської області (площею 4065 га) за встановленими формами державної статистичної звітності на підставі вищевказаних матеріалів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 у справі № 2а-3881/11/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, зобов'язано відділ Держкомзему в місті Ірпені Київської області та Головне управління Держкомзему у Київській області включити до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем адміністративні дані про кількісний склад селища Коцюбинське відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.

Відповідно до листа Відділу Держкомзему у місті Ірпені Київської області від 14.02.2012 № 01-06/199 облік земель по селищу Коцюбинське здійснюється відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем спростовані доводи позивача щодо знаходження земельної ділянки поза межами селища. У свою чергу, позивачем не доведено належними доказами тих обставин, що земельна ділянка, щодо якої прийнято рішення від 11.10.2010 № 182 знаходиться поза межами смт. Коцюбинське.

Суд також враховує ту обставину, що спірне рішення вже було предметом оскарження в іншій адміністративній справі № 2а-2833/11/1070 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради, Державного агентства земельних ресурсів України з тієї самої підстави, а саме, оскільки земельна ділянка щодо якої відповідачем надано дозвіл на розробку проекту землеустрою відноситься до території міста Києва.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Станом на день розгляд даної справи вказане рішення до суду апеляційного інстанції не оскаржено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

За наведених обставин суд дійшов висновку, про те, що рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 182 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки прийняте відповідачем у відповідності до вимог та у межах повноважень наданих чинним законодавством, а тому скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис) Панова Г. В.

З оригіналом згідно

Суддя Панова Г.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 березня 2013 р.