Рішення

від 28.02.2013 по справі 5015/5366/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.13 Справа№ 5015/5366/12

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідницьке виробниче підприємство „Джерело", м. Самбір Львівської області

про визнання договору недійсним та визнання права власності на майно.

Суддя Чорній Л.З.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Мазан О.І. - представник

Судом роз'яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Позов заявлено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідницьке виробниче підприємство „Джерело", м. Самбір Львівської області про визнання договору недійсним та визнання права власності на майно.

Ухвалою суду від 20.12.2012 року (с. Рим) порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні на 15.01.2013 року. Ухвалою суду від 15.01.13 р. у зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено на 30.01.13 р. Ухвалою суду від 30.01.13 р. розгляд справи відкладено на 13.02.13 р. Ухвалою суду від 13.02.13 р. розгляд справи відкладено на 25.02.13 р.

25.02.13 р. автоматизованою системою господарського суду у зв'язку з хворобою судді Рима Т.Я. справу №5015/5366/12 для подальшого розгляду передано судді Чорній Л.З.

В судовому засіданні 25.02.13 р. оголошено перерву до 27.02.13 р., яку продовжено до 28.02.13 р.

Представник позивача в судове засідання 28.02.13 р. не з'явився, позовні вимоги обґрунтовує тим, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Радіссон" та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" укладено договір купівлі-продажу товару №22-03/10 від 22.03.2010 року. Зазначений договір вважає фіктивним правочином, оскільки справжнім власником майна на думку позивача є ФОП ОСОБА_1, м. Львів, яка не здійснювала волевиявлення на відчуження спірного майна. З огляду на це укладений договір просить визнати недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. Оскільки відповідач претендує на спірне майно, позивач також просить суд визнати за собою право власності на таке майно:

- магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №144;

- магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328;

- вагу автомобільну ВА-15, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач проти позову заперечив з наступних підстав. Позивач зазначає, що ним придбано майно у ТзОВ "Метекс", проте не надано жодних доказів на підтвердження придбання кранів з реєстраційними номерами №144 та №328. Зазначає, що ОСОБА_1 є власником майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а не за адресою: АДРЕСА_2 (підтверджується у рішенні судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 06.08.2012 р.). Не погоджується із фіктивністю спірного правочину, оскільки для цього необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину (пункт 24 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9). Таким чином, позивачем не аргументовано належним чином своєї позиції щодо підставності визнання договору недійсним та визнання права власності на крани і автомобільну вагу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для справи , суд встановив наступне.

22 лютого 2001 року Арбітражним судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення від 22.08.2000 року у справі №6/105-24/480, яким вирішено звернути стягнення на майно ВАТ "Львіввторчормет" в сумі 461 911,18 грн. в погашення заборгованості перед бюджетом.

В порядку реалізації рухомого майна підприємства між підприємством "Регіон-Професіонал" та приватним заготівельно-переробним підприємством "Заготвтормет" укладено біржову угоду №78-01/5 від 11.04.2001 року. За умовами цієї угоди продавець (підприємство "Регіон-Професіонал") продав, а покупець (приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет") купив наступне індивідуально-визначене обладнання (товарно-матеріальні цінності): кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в.

Між підприємством "Регіон-Професіонал" та приватним заготівельно-переробним підприємством "Заготвтормет" укладено біржову угоду №85-01/5 від 25.04.2001 року. За умовами цієї угоди продавець (підприємство "Регіон-Професіонал") продав, а покупець (приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет") купив, серед іншого, вагу автомобільну РР-15, в кількості 1 шт., 1986 р.в.

Між приватним заготівельно-переробним підприємством "Заготвтормет" та товариством з обмеженою відповідальністю "Метекс" укладено договір купівлі-продажу від 05.08.2002 року. За умовами цього договору продавець (приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет") продає, а покупець (товариство з обмеженою відповідальністю "Метекс") купує, серед іншого, вагу автомобільну РР-15 та 2 крани ГПК-5, які знаходяться в АДРЕСА_3. Вказане майно передано продавцем покупцю 29.08.2002 р., про що складено акти прийому передачі, долучені до справи.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Метекс" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майна від 03 жовтня 2005 року. За умовами цього договору сторони погодили, що продавець (товариство з обмеженою відповідальністю "Метекс") зобов'язується продати, а покупець (фізична особа - підприємець ОСОБА_1) прийняти майно, до якого, серед іншого, належали два крани типу ГПК-5 та вага автомобільна РР-15, та які знаходилися в АДРЕСА_1. Згідно з актом приймання-передачі майна від 03.10.2005 р., позивачем, між іншим, передано кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в., вага автомобільна РР-15.

Також судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Радіссон" та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" укладено договір купівлі-продажу товару №22-03/10 від 22.03.2010 року (надалі - Договір). За умовами цього договору продавець (товариство з обмеженою відповідальністю "Радіссон") зобов'язується передати у власність покупцю (товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити:

- стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 м погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 1990 рік, заводський номер - 144; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт), за ціною 48 000,00 грн.;

- стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 метрів погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 14.05.1983 р., заводський номер - 328; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт), за ціною 48 000,00 грн.;

- автомобільну вагу типу ВА-15 (заводський номер - 794, призначення - зважування автомобілів вагою до 15 тон) за ціною 6 000,00 грн.

Про передачу майна, зазначеного в договорі, сторонами складено акт приймання-передачі від 22.03.2010 р. Оплата за придбаний товар з боку ТзОВ «НДВП «Джерело» підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, а саме: №98 від 24.03.2010р., №99 від 25.03.2010р., №100 від 26.03.2010р., №101 від 29.03.2010р., №102 від 30.03.2010р., №103 від 31.03.2010р., №104 від 01.04.2010р., №105 від 02.04.2010р., №106 від 06.04.2010р., №107 від 07.04.2010р., №108 від 08.04.2010р.

Станом на сьогоднішній день, зазначає відповідач, дані товарно-матеріальні цінності перебувають за адресою: м.Самбір, вул.Чорновола 2д.

В ході розгляду справи також встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2010р. порушено провадження у справі №Б29/150-10 про банкрутство ТзОВ «Раддісон». Постановою цього ж суду від 22.06.2010р. підприємство ТзОВ «Раддісон» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою від 07.04.2011р. судом затверджено ліквідаційний баланс і звіт ліквідатора, юридичну особу ТзОВ «Радіссон» (код ЄДРПОУ 33383807) ліквідовано, провадження у справі припинено.

Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто вчинений лише для виду.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги в частині визнання недійсним договору позивач посилається на норму статті 234 Цивільного кодексу України. Так, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Аналіз зазначеної вище норми закону дозволяє виділити такі ознаки фіктивного правочину: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. При цьому важливо наголосити, що у діях сторін фіктивного правочину відсутній намір встановити, змінити чи припинити взаємні права та обов'язки, а тому сторони такого правочину, як правило, фактично його не виконують.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину , суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З врахуванням наведених обставин та наявність факту передачі майна, жодним чином не підтверджується фіктивність договору від 22.03.2010р. за №22-03/10 укладеного між ТзОВ «Раддісон» та ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело», а відтак відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У постановах від 04.12.2012 № 26/133, від 11.12.2012 № 56/68 Верховний Суд України дійшов висновків про порядок застосування способів захисту права власності. Так, оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб , то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

За таких обставин в суду відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору.

Що стосується вимог позивача про визнання права власності на спірне майно на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Відповідно до ст. 328 ЦКУ право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 334 ЦКУ право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею (якщо при цьому не ставиться питання про її повернення).

Як вбачається із матеріалів справи, за умовами біржових угод позивач набув у власність кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в., вагу автомобільну РР-15, в кількості 1 шт., 1986 р.в. Позовні вимоги стосуються визнання права власності на магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №144, магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328 та вагу автомобільну ВА-15. При співставленні індивідуально визначених ознак наведеного майна слідує, що є достатні правові підстави для розгляду питання про визнання права власності позивача лише на магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328.

За оплатним договором купівлі-продажу товару №22-03/10 від 22.03.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство „Джерело" набуло право власності на кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 м погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 1990 рік, заводський номер - 144; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт); кран ГПК-5 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 метрів погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 14.05.1983 р., заводський номер - 328; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт); автомобільну вагу типу ВА-15 (заводський номер - 794, призначення - зважування автомобілів вагою до 15 тон).

Вказане майно передане відповідачу згідно акту приймання-передачі.

Крім того, суд звертає увагу на те, під час розгляду справи відповідачем представлено суду оригінали паспортів (копії яких долучено до матеріалів справи) на стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тонн (виробник-Констянтинівський завод «Вторчормет», дата виготовлення 1990 р., заводський номер- 144, призначення крана-для навантажувально-розвантажувальних робіт); стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5 вантажопідйомністю 5 тонн (виробник - Констянтинівський завод «Вторчормет», дата виготовлення 14.05.1983р., заводський номер- 328, призначення крана-для навантажувально-розвантажувальних робіт). Натомість позивачем не надано жодних пояснень стосовно того, яким чином оригінали технічних паспортів на спірні крани опинилися у відповідача, як і не надано доказів того, що вказані документи вибули із його володіння поза його волею.

За приписами ст.392 ЦК України позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів . (постанова ВГСУ від 14.01.13 №5009/1837/12).

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що в позивача на сьогоднішній день відсутнє майно, а саме кран ГПК-5, інв.№141, 1976р.в.; кран ГПК-5, заводський №328, інв.№437, 1983р.в. та вага автомобільна РР-15, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а в свою чергу за адресою АДРЕСА_2, знаходиться майно, що є у власності ТзОВ «НДВП «Джерело», а саме стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тонн з підкрановим шляхом 150 метрів пагонних (виробник-Констянтинівський завод «Вторчормет», дата виготовлення 1990 р., заводський номер- 144, призначення крана-для навантажувально-розвантажувальних робіт); стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5 вантажопідйомністю 5 тонн з підкрановим шляхом 150 метрів пагонних (виробник - Констянтинівський завод «Вторчормет», дата виготовлення 14.05.1983р., заводський номер - 328, призначення крана-для навантажувально-розвантажувальних робіт); автомобільна вага типу ВА-15 (заводський номер-794, призначення-зважування автомобілів вагою до 15 тонн).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними поданими суду доказами та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі залишаються за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 216, 234, 328, 334,392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 33, 34, 43, 44,49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.01.2013р.

Суддя Чорній Л.З.