Постанова

від 05.03.2013 по справі 2/106-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа№ 2/106-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Мірошніченко С. І. - голова правління

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2012

у справі № 2/106-12 (суддя Конюх О. В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укртара-Воланпак»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 383 115,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 383 115,60 грн. за поставлений за видатковими накладними №РН-0004026 від 08.12.2009, №РН-0004133 від 24.12.2009, №РН-0000637 від 27.04.2010, №РН-0000716 від 06.05.2010, №РН-0000862 від 26.05.2010, №РН-0000928 від 03.06.2010, №РН-0000973 від 08.06.2010, №РН-0000993 від 10.06.2010, №РН-0001087 від 22.06.2010, №РН-0001550 від 12.08.2010 та №РН-0001716 від 31.08.2010, але неоплачений товар.

Відповідач у відзиві на позов частково визнав суму боргу, яка, за його даними, не перевищує 130-150 тис. грн., і послався на те, що позивач при визначенні суми заборгованості не врахував перераховані йому відповідачем 100 000 грн. (платіжні доручення № 263 від 02.06.2010 та № 263 від 03.06.2010).

Також, відповідач послався на те, що в даний час в провадженні апеляційного суду (Рівненського) розглядається справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Чижівська паперова фабрика» про стягнення боргу в сумі 1 213 153,47 грн. засновником якого є та ж сама особа що й власника відповідача в даній справі, тобто по вині відповідача за вищезгаданим позовом у відповідача за даним позовом виникло важке фінансове становище.

Крім того, відповідач зазначив, що від звірки взаємних розрахунків позивач відмовляється з огляду на що відповідач просив оголосити перерву для надання можливості провести звірку розрахунків та витребувати у позивача договір, на підставі якого між сторонами проводилась реалізація товарів, оскільки в договорі сторони обумовили порядок і термін розрахунків.

До відзиву на позов на підтвердження викладених в ньому обставин відповідачем додано лише копії платіжних доручень № 263 від 02.06.2010 та № 263 від 03.06.2010 (а.с. 66-67).

Рішенням господарського суду Київської області від 05.12.2012, повний текст якого підписаний 14.12.2012, у справі № 2/106-12 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за спірними видатковими накладними товару.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області по справі № 2/106-12 від 05.12.2012 скасувати в повному обсязі та постановити нове рішення за результатами повного та всебічного дослідження всіх доказів.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 посилається на те, що спірне рішення є незаконним і підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки постановлене з порушенням норм процесуального права, про що свідчить неповнота судового слідства і невідповідність висновків суду фактичними обставинам справи.

При цьому, апелянт посилається на те, що сторонами не було проведено звірку взаєморозрахунків, провести яку суд зобов'язав сторін ухвалою від 28.11.2012; що зазначена ухвала станом на 05.12.2012 не скасована, і необхідність проведення звірки не відпала, так як позивач не визнає проведені відповідачем платежі на загальну суму 100 000 грн.; що суд першої інстанції не відхилив заявлене відповідачем клопотання про витребування від позивача договору поставки продукції, на підставі якого здійснювались поставки.

Також, апелянт посилається на те, що в зв'язку з розслідуванням порушеної проти посадових осіб ВАТ «Новоград-Волинська паперова фабрика», співзасновником якої є ті ж самі особи, що й в позивача, кримінальної справи, 18.10.2010 у відповідач проводився обшук та вилучені бухгалтерські документи за період з січня 2008 по серпень 2010; що всі вилучені документи до цього часу не повернуті, з огляду на що представник відповідача заявляв клопотання про оголошення перерви для надання часу сторонам провести звірку розрахунків.

Крім того, відповідач наполягає на тому, що фактична сума його боргу перед позивачем становить в межах від 130 000 до 150 000 грн., і що позивачем не враховані 100 000 грн. оплати.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

05.03.2013 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про припинення розгляду справи, в якому позивач повідомив суду про те, що за період апеляційного розгляду справи спір між сторонами врегульовано в позасудовому порядку (відповідач розрахувався в повному обсязі). До зазначеного клопотання не додано жодних доказів на підтвердження викладених в ньому обставин.

В судовому засіданні представник позивача клопотання про припинення розгляду справи підтримав та на запитання суду повідомив, що кошти в рахунок оплати спірної заборгованості перераховані саме під час апеляційного провадження.

В задоволенні зазначеного клопотання колегією суддів відмовляється з підстав, які викладені нижче.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Як слідує з матеріалів справи, в період з грудня 2009 року по серпень 2010 року за видатковими накладними №РН-0004026 від 08.12.2009 на суму 25 278 грн., №РН-0004133 від 24.12.2009 на суму 6 894 грн., №РН-0000637 від 27.04.2010 на суму 37 303,20 грн., №РН-0000716 від 06.05.2010 на суму 37 303,20 грн., №РН-0000862 від 26.05.2010 на суму 37 303,20 грн., №РН-0000928 від 03.06.2010 на суму 33 912 грн., №РН-0000973 від 08.06.2010 на суму 40 327,20 грн., №РН-0000993 від 10.06.2010 на суму 41 126,40 грн., №РН-0001087 від 22.06.2010 на суму 39 412,80 грн., №РН-0001550 від 12.08.2010 на суму 45 368,40 грн. та №РН-0001716 від 31.08.2010 на суму 38 887,20 грн. (а.с. 12-22) позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 383 115,60 грн.

Поставами поставки в накладних вказані рахунки-фактури №№ СФ-767 від 08.12.2009, СФ-861 від 24.12.2009, СФ-0000548 від 27.04.2010, СФ-0000613 від 06.05.2010, СФ-0000732 від 26.05.2010, СФ-0000787 від 03.06.2010, СФ-0000823 від 08.06.2010, СФ-0000840 від 10.06.2010, СФ-0000914 від 22.06.2010, СФ-0001252 від 12.08.2010 та СФ-0001367 від 31.08.2010.

Факт поставки зазначеного товару відповідачем не заперечується та підтверджується, окрім вказаних видаткових накладних, належним чином засвідченими копіями довіреностей на отримання матеріальних цінностей: серія ЯОЗ № 246608 від 07.12.2009, серія ЯОЗ № 246608 від 07.12.2009, серія ЯОЗ № 246615 від 24.12.2009, серія ЯОЗ № 246643 від 27.04.2010, серія ЯОЗ № 246650 від 16.05.2010, серія ЯОЗ № Дов-000006 від 26.05.2010, серія ЯНТ № 499488 від 08.06.2010, серія 12 ААБ № 248063 від 22.06.2010, серія 12 ААБ № 248070 від 02.08.2010, серія 12 ААБ № 248070 від 02.08.2010, серія 12 ААБ № 248075 від 31.08.2010 (а.с. 23-31).

Позивач, звертаючись до суду з даними позовом, посилається на те, що вказаний товар відповідачем не оплачений і що заборгованість відповідача перед позивачем за цей товар становить 383 115,60 грн., які позивач і просить суд стягнути з відповідача.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як слідує з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали письмовий правочин щодо поставки товару шляхом підписання відповідних видаткових накладних, за яким позивач прийняв зобов'язання поставити вказаний товар, а відповідач - прийняти його та оплатити.

За правилами ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару або розстрочення платежу.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо строків оплати поставленого за спірними накладними товару, при визначенні строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати спірного товару слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

04.10.2012 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 49 від 04.10.2012 (а.с. 32), в якій просив на протязі семи днів з дня пред'явлення вимоги оплатити товар на загальну суму 383 115,60 грн. На доказ направлення вказаної вимоги позивачем до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії опису вкладення та фіскального чеку № 6522 від 04.10.2012 (а.с. 33).

Про факт отримання відповідачем зазначеної вимоги свідчить те, що копію цього документа долучено відповідачем до відзиву на позов (а.с. 68).

Відповідач на вказану вимогу не відповів, кошти в сумі 383 115,60 грн. позивачу не перерахував.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з нормами статей 525, 526, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за спірними накладними товару на загальну суму 383 115,60 грн., тому суд першої інстанції правомірно в повному обсязі задовольнив вимоги позивача. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

При цьому, щодо посилань відповідача на платіжні доручення № 263 від 02.006.2010 та № 263 від 03.06.2010 як на доказ часткової, в сумі 100 000 грн., оплати ним спірної продукції слід зазначити таке.

Зі змісту зазначених платіжних доручень слідує, що відповідач перерахував позивачу 100 000 грн. з призначенням платежу: «КТ заборгованість за картон» без зазначення документу (номера та дати накладної, рахунку-фактури, договору тощо), на підставі якого виникла ця заборгованість.

Проте, зі змісту видаткових накладних, оплати товару поставленого за якими вимагає позивач, слідує, що предметом поставки за ними є гофролист, який поставлявся на підставі конкретно визначених рахунків-фактур.

За таких обставин, враховуючи, що позивач заперечує проти зарахування 100 000 грн., на які посилається відповідач, в рахунок оплати спірного товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кошти в сумі 100 000 грн., перераховані відповідачем за платіжними дорученнями № 263 від 02.06.2010 та № 263 від 03.06.2010, не можуть бути зараховані в рахунок поставки спірного товару.

Щодо посилань відповідача на існування договору поставки продукції, в якому обумовлено порядок та термін проведення розрахунків і на підставі якого здійснювались спірні поставки, слід зазначити таке.

Позивач проти існування такого договору відносно спірного товару заперечує і наполягає на тому, що цей товар поставлявся не на підставі договору, а на підставі вказаних у видаткових накладних рахунків-фактур.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт укладення сторонами договору у формі єдиного документу, на підставі якого здійснювались спірні поставки, має бути підтверджений самим договором.

Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що відповідач ані оригіналу ані копії договору поставки продукції між сторонами, в якому обумовлено порядок та термін розрахунку за спірний товар, на наявності якого він наполягає, суду не надав, а відповідач наявність такого договору заперечує, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведений факт існування між сторонами договору на поставку спірного товару, і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для його поставки були саме зазначені у видаткових накладних рахунки-фактури.

При цьому, колегія суддів враховує, що жодного належного документального доказу на підтвердження того, що в нього при проведенні обшуку в зв'язку з розслідуванням порушеної проти посадових осіб ВАТ «Новоград-Волинська паперова фабрика» кримінальної справи вилучались бухгалтерські документи, відповідачем суду не надано.

Той факт, що на даний час в провадженні апеляційного суду (Рівненського) знаходиться справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Чижівська паперова фабрика» про стягнення боргу в сумі 1 213 153,47 грн., засновником якого є та ж сама особа, що й власника відповідача в даній справі, тобто по вині відповідача за вищезгаданим позовом у відповідача за даним позовом виникло важке фінансове становище, до уваги колегією суддів не приймається як такий, що не впливає на вирішення спору сторін по суті.

До того ж, на підтвердження вказаних обставин жодного документального доказу відповідачем суду також не надано.

Непроведення сторонами звірки взаємних розрахунків на вимогу ухвали суду, на що посилається позивач в апеляційній скарзі, не є підставою для зміни або скасування рішення суду.

Щодо клопотання позивача про припинення провадження у справі слід зазначити таке.

Як вказано самим позивачем, кошти в рахунок оплати спірної заборгованості відповідач перерахував лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з приписів чинного процесуального законодавства, зазначена обставина не може розглядатися колегією суддів як підстава для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, в тому числі і припинення провадження у справі, адже частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості скасування (зміни) рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття цього рішення місцевим господарським судом.

Зазначена правова позиція викладена в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році».

За таких обставин, в задоволенні клопотання позивача про припинення провадження у справі судом відмовляється, проте колегія суддів звертає увагу позивача, що сторони не позбавлені права врегулювати свої взаємовідносини шляхом укладення мирової угоди, в тому числі і на стадії виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Київської області від 05.12.2012 у справі № 2/106-12 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2012 у справі № 2/106-12 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.12.2012 у справі № 2/106-12 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 2/106-12.

Повний текст постанови складено: 11.03.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Рябуха В.І.