Постанова

від 05.03.2013 по справі 3/151

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа № 3/151 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином відповідача Коваль О.Л. дов. від 06.01.2010 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Завод "Квант" на постановувід 29.10.2012 року Київського апеляційного господарського суду у справі№ 3/151 господарського суду міста Києва за позовомВідкритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Квант" пророзірвання договору зберігання та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Квант" про розірвання договору зберігання та повернення майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2012 року (суддя Сівакова В.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Дикунська С.Я., Калатай Н.Ф.) позов задоволено частково.

Доповідач Волковицька Н.О.

Відкрите акціонерне товариство "Завод "Квант" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити Відкритому акціонерному товариству "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" повністю.

Заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, а саме статтей 638, 641, 642, 937 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору № 18/01 від 01.06.2001 року Відкрите акціонерне товариство "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" придбало у Державного науково-виробничого підприємства "Обрій" автоматичний вимірювальний комплекс АІК "ІКАР".

23 листопада 2009 року Відкрите акціонерне товариство "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" листом № 380-У звернулось до відповідача з пропозицією прийняти на відповідальне зберігання з 01.10.2009 року, вимірювальний комплекс "ІКАР", що знаходиться в стендовому залі № 1 відповідача.

При цьому судами встановлено, що відповідач виконував свої зобов'язання за договором та надавав послуги зберігання, що підтверджується рахунками на сплату за надані послуги зберігання, актами виконаних робіт, підписаними та скріпленими печатками обох сторін за період з січня 2010 року по квітень 2011 року, а також платіжними дорученнями про сплату наданих послуг зберігання.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між суб'єктами господарювання згідно статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання можуть виникати на підставі господарських договорів, які укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо, відповідно до акта цивільного законодавства, для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до пункту 1 статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Одночасно пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів, а згідно частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищезазначені норми, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що, надавши згоду на пропозицію відповідача та виставляючи рахунки на оплату послуг зберігання, а також підписуючи відповідні акти надання цих послуг, між сторонами фактично вчинений правочин по зберіганню майна.

Твердження відповідача про те що обладнання в стендовому залі № 1 не є вимірювальним комплексом "ІКАР", судами обох інстанцій спростовані експортним висновком Державного підприємства Всеукраїнський державний науково виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів № 3-12/287 від 09.04.2012 року, яким встановлено, що згідно наданої позивачем технічної документації у склад стенда "БП-УСТ" входить виріб "Устойство сканирующее координаторное П6.1(УСК П6.1)"(стор. 37, 84 том ІІ справи) та в результаті огляду виробу (пересувна рамка) встановлено, що це частина виробу, який зображений на кресленні "Устойство сканирующее координаторное. Сборочный чертеж. СУЖ2.749.008 СБ".

Зважаючи на те, що у технічній документації (позиція 13. п. 3.1. розділу 3 "Состав стенда "БП-УСТ" стор. 37, 84 том ІІ справи) паспорту на автоматизований вимірювальний стенд "БП-УСТ" чітко визначено, що вказаний вироб - це СУЖ2.749.008 "Устройство сканирующее П6.1 (УСК П6.1.) (АИК "ИКАР") експертним висновком підтверджено належність об'єкту експертизи технічній документації, наданої позивачем.

Пункт 2 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно зі статтею 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути майно, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, листом № 19-У від 08.02.2011 року, звернувся до відповідача з вимогою надати доступ співробітникам позивача до стендового залу № 1 для демонтажу вимірювального комплексу "ІКАР".

17 лютого 2011 року відповідач відмовив у наданні доступу до приміщення стендового залу № 1 та проведення демонтажу (лист № 200-27 від 17.02.2011 року).

Позивач, у порядку досудового врегулювання, передбаченого статтею 11 Господарського процесуального кодексу України, повторно направив відповідачу вимогу про розірвання договору відповідального зберігання та повернення комплексу, проте відповідач зазначену вимогу залишив без відповіді.

Щодо розірвання договору суди обох інстанцій обгрунтовано зазначили, що стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, зазначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а саме:

1) в момент укладення договору сторони керувались тим, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Оцінка порушення умов договору, як істотного, повинна здійснюватись судом відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, а саме: істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судами встановлено, що позивачем не доведено належним чином порушення відповідачем умов договору та завданої цими порушеннями шкоди, внаслідок яких, позивача значною мірою позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору.

Беручи до уваги, що позивачем не надано доказів щодо наявності зазначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України обставин, які можуть бути підставою для розірвання договору у разі істотної зміни обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про розірвання договору зберігання є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року у справі № 3/151 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод "Квант" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач