Ухвала

від 25.02.2013 по справі 2а-1670/7370/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 р.Справа № 2а-1670/7370/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2012р. по справі № 2а-1670/7370/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0012922301/1728 від 15 листопада 2012 року та № 0003541801/1722 від 15 листопада 2012 року № 0012922301/1728 та № 0003541801/1722.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр".

Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 листопада 2012 року № 0012922301/1728 та № 0003541801/1722.

Стягнуто з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр" витрати у вигляді судового збору у розмірі 2146,00 гривень.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2012р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр", зареєстрований як юридична особа 29.07.1998 виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, номер запису 1 585 120 0000 000969, ідентифікаційний код 30068120, свідоцтво серії А00 № 126942; перебуває на податковому обліку Кременчуцької ОДПІ Полтавської області як платник податків, у т.ч. платником податку на прибуток, та зареєстрований платником ПДВ відповідно до свідоцтва від 19.09.2006 року № 23491733.

В період з 29.10.2012 по 30.10.2012 фахівцем Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Віп-Союз" за період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р. у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 15.08.2012 № 23194/10/22-112.

За результатами перевірки складено акт № 4517/22-209/30068120 від 30.10.2012 р., згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення ТОВ "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр" пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого податок на додану вартість занижено на загальну суму 33333,00 грн., в тому числі за грудень 2011 року, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого податок на прибуток підприємств за 4 квартал 2011 року занижено на 38333,00 грн. (а.с. 26-36).

На підставі вказаного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0012922301/1728 від 15.11.2012 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 41666,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 33333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8333,00 грн (а.с. 15);

№ 0003541801/1722 від 15.11.2012 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 45062,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 36050,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9012,50 грн. (а.с.137).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, ТОВ "Віп-Союз", використання товару у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковою накладною, оформленою згідно вимог п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України; контрагент позивача на момент складання податкових накладних та здійснення господарських операцій був платником ПДВ.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме до щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Як свідчать письмові докази, позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Віп Союз".

Так, між 01 грудня 2011 року між ТОВ "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр" та ТОВ "Віп Союз" укладено договір № 8, за умовами якого ТОВ "Віп Союз" (Постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, здійснити зборку та передати у власність ТОВ "РТС "Експо-Центр" (Замовник) меблі, виготовлені по попередньому замовленню згідно дизайн-проекту Замовника (згідно специфікацій Додаток 1, додаток 2), а Замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, своєчасно оплатити та прийняти меблі в кількостях, що перераховані в додатку № 1, додатку № 2 до цього договору. Загальна вартість згідно специфікацій складає 406000,00 грн., в тому числі ПДВ - 67666,67 грн. Постачальник зобов'язується поставити меблі не пізніше 50 робочих днів з моменту попередньої оплати. Замовник здійснює попередню оплату у розмірі 50% шляхом перерахування коштів з рахунку Замовника на рахунок Постачальника на підставі узгоджених рахунків-фактур, 50% - доплата на протязі 3-х банківських днів з моменту поставки товару(а.с. 60-63).

На підтвердження факту здійснення господарської операції ТОВ "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр" надано бухгалтерські та податкові документами, а саме:

специфікації додаток № 1 та додаток № 2; рахунок-фактуру № 0001 від 23.12.2011; податкові накладні від 27.12.2011 № 443 на загальну суму 200000 грн., у т.ч. ПДВ- 33333,33 грн., а також від 17.01.2012 № 314, від 19.01.2012 № 315, від 30.01.2012 № 317, від 09.02.2012 № 358; виписки з рахунку стосовно факту оплати вартості ТМЦ з відмітками банківської установи; видаткову накладну від 17.02.2012 № РН-0001702; товарно-транспортна накладну від 17.02.2012 № рн-0001702; акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2012 (а.с. 64-85).

Основним видом діяльності ТОВ "Роздрібно-торгівельна система "Експо-центр" є роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах. Встановленим є факт, що необхідність придбання меблів у контрагента замовлено згідно договору від 21.12.2011 № 1269, укладеного з ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль", згідно якого визначено дизайн та склад меблювання відповідного приміщення вказаного підприємства (а.с.98-103)

Крім того, позивачем надано копію відповідної звітності ТОВ "Віп Союз" з відміткою податкового органу про її отримання та із зазначенням відповідних операцій з ТОВ "РТС "Експо-Центр".

Колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договору первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Враховуючи, що реальність господарської операції з придбання позивачем за договором № 8 від 01.12.2011 р. товару повністю підтверджена належними первинними документами, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, оскільки був реалізований і позивач отримав прибуток, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку при визначенні об'єкту оподаткування податком на додану вартість, зокрема, формування податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до п.п. 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта

оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що контрагент позивача у спірних правовідносинах на час видачі податкових накладних є право - і дієздатною юридичною особою, зареєстрований як платник податку на додану вартість, тобто, у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України мав право на нарахування податку та складання податкової накладної.

Колегія суддів відхиляє доводи податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарської операції між позивачем та ТОВ "Віп Союз" у грудні 2011 року з посиланням на акт від 05.07.2012 р. №2243/22-9/37240791 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВІП СОЮЗ» за період грудень 2011 року, січень-травень 2012 року, року», яким встановлено наявність у контрагента позивача ознак фіктивності, а також відсутність податкової звітності за періоди, що перевірялись, а тому не мають трудових та виробничих ресурсів для здійснення виробничої діяльності. Як наслідок, перевіряючими зроблено висновок про ведення діяльності лише з метою формування штучного податкового кредиту по ланцюгу постачання до кінцевого споживача.

З системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Таким чином, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

З приводу викладеного в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

З 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, є виключною компетенцією судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень - рішень 15 листопада 2012 року № 0012922301/1728 та № 0003541801/1722, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 р. по справі № 2а-1670/7370/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2012р. по справі № 2а-1670/7370/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.