Рішення

від 05.03.2013 по справі 412/9427/2012

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №412/9427/2012

2/201/326/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Пєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач посилається на те, що згідно протоколу зборів учасників від 29 травня 2006 року її було обрано на посаду директора ТОВ «Сільгосптехімпорт». Відповідно до наказу № 07-ОК від 30 травня 2006 року вона приступила до виконання своїх обов'язків. 25 червня 2012 року працівники невідомої їй охоронної фірми, без надання будь яких пояснень, просто не допустили її на робоче місце, в адміністративній будівлі, яка розташована в м. Дніпропетровську, вул. Комсомольська 56. Крім того під час чергового візиту до обслуговуючого банку - ПАТ «Земельний капітал», їй було відмовлено у проведенні банківських операцій. При цьому працівники банку послалися на той факт, що до банку надійшла копія нового наказу від 10 лютого 2012 року, відповідно до якого її звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому копія наказу їй до теперішнього часу не вручена, запис до трудової книжки не зроблено, тому вказане звільнення вважає незаконним та безпідставним. Позивач просить суд поновити її на роботі на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7 089 грн. 60 коп. з наступних підстав.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, пояснивши суду, що ніяких систематичних порушень зі сторони позивача не було та звільнили її є незаконно.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, вважали звільнення позивача проведеним на законних підставах та просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується .

Відповідно ст. 43 ч. 6 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 3 та 221 КЗпП в порядку, передбаченому главою ХV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об*єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

В судовому засіданні встановлено, що в розділі 5 статуту ТОВ «Сільгосптехімпорт» зазначено, що вищим органом Товариства є загальні збори його учасників, при цьому до виключної компетенції цих зборів відноситься виключення учасника із Товариства. В п. 5.4 даного статута зазначено, що виконавчим органом товариства є директор.

Відповідно до протоколу зборів учасників ТОВ «Сільгосптехімпорт» від 29 травня 2006 року ОСОБА_1 було обрано на посаду директора даного товариства /а.с. 7/. Так згідно наказу № 07-ОК від 30 травня 2006 року позивач приступила до виконання обов'язків директора ТОВ «Сільгосптехімпорт» /а.с. 8/.

Наказом № 2-орг від 01 лютого 2008 року ОСОБА_1 в зв'язку з виниклою необхідністю наказала розташувати офіс товариства за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська буд. 56 /а.с. 20/, в одному з приміщень які на підставі свідоцтва про право власності належить ТОВ «Сільгосптехімпорт». /а.с.13/.

Офіційно зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є м. Дніпропетровськ, вул. Артема буд. 4-А, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців /а.с. 32 /

Відповідно ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу з якого проводиться щоденне керування особи та здійснення управління і обліку.

Наказом від 10 лютого 2012 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» від 10 лютого 2012 року ст.. 40 ч. 1 п. 4 КЗУпП /а.с. 119/.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з*ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з*ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбаченні статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як показали свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 товариство дійсно знаходилось за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська буд. 56, на якому вони працювали до літа 2012 року. Їх директор здійснювала управління, бухгалтер звітувався перед податковою та сплачував заробітну плату, про те, що позивач була звільнена в лютому місяці їм, не було відомо, та нового директора представлено також не було.

Твердження представників відповідача про те, що з 10 лютого 2012 року ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці нічим не підтверджується.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Тобто повинно бути встановлено відсутність працівника на роботі, ця відсутність повинна продовжуватися більше трьох годин, та встановлено причину відсутності на роботі, однак відповідачем не надано жодного доказу встановлення відсутності позивача на роботі без поважної причини.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких видів стягнення : догана, звільнення. Згідно із ч. 2 ст. 149 КЗпП України за кожне порушення може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівників раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, заслухавши та дослідивши пояснення сторін, суд вважає їх належними та достатніми для вирішення справи по суті, та такими, що відповідають вимогам статей 59-60 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, при ухваленні оспорюваного наказу відповідач діяв з порушенням встановленої законом процедури, що дає підстави для його скасування.

Відповідно до ст.ст. 233, 234 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Так, відповідачем не надано жодних доказів того, коли позивач не знаходилась на своєму робочому місці.

Відповідно ст. 7 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов'язаних з його поведінкою або роботою, доти доки йому не нададуть можливість захищатись у зв'язку з висунутими проти нього звинуваченнями, та ст.. 9 вказаної конвенції встановлює, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, лежить на роботодавцеві.

Таким чином саме відповідач повинен був довести що позивача було звільнено правомірно. З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що наказ від 10 лютого 2012 року підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 ст. 235 КЗУпП слід стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу 7 089 грн. 60 коп. (розмір середньої заробітної плати 221,55 грн. Х 32 дні = 7 089,60грн.)

Згідно п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI, який вступив в дію з 01 листопада 2011 року, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про поновлення на роботі та із іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин, а тому суд вважає що покладення на позивача судових витрат є безпідставним. Відповідно ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 - на роботі на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт» (КОД ЄДРПОУ 13441510) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 7 089 грн. 60 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт» (КОД ЄДРПОУ 13441510) на користь держави судовий збір у сумі 229 грн. 40 коп.

Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах за 1 місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.О.Демидова