Рішення

від 28.01.2014 по справі 412/9427/2012

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №412/9427/2012

Пр.№2/201/215/2014

РІШЕННЯ

іменем України

28 січня 2014 р. м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Нижник І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехімпорт» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом до Відповідача та, з урахуванням уточнень (а.с.18), просить поновити її на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» РСП та стягнути з Відповідача на її користь середню зарплату за час вимушеного прогулу в сумі 7089 грн. 60 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивачка посилається на те, що згідно протоколу зборів учасників від 29 травня 2006 року її було обрано на посаду директора ТОВ «Сільгосптехімпорт». Відповідно до наказу № 07-ОК від 30 травня 2006 року вона приступила до виконання своїх обов'язків. 25 червня 2012 року працівники невідомої їй охоронної фірми, без надання будь-яких пояснень, просто не допустили її на робоче місце в адміністративній будівлі, яка розташована в м. Дніпропетровську, вул. Комсомольська 56. Крім того, під час чергового візиту до обслуговуючого банку - ПАТ «Земельний капітал», їй було відмовлено у проведенні банківських операцій. При цьому працівники банку послалися на той факт, що до банку надійшла копія нового наказу від 10 лютого 2012 року, відповідно до якого її звільнено з займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. При цьому копія наказу їй до теперішнього часу не вручена, запис до трудової книжки не зроблено, тому вказане звільнення вважає незаконним та безпідставним.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, згідно до письмової заяви її представника, поданої до суду, просила розглянути справу у її відсутність, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, просила позов задовольнити.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, згідно до письмової заяви її представника, поданої до суду, просив розглянути справу у його відсутність, проти задоволення позову заперечував.

У зв'язку з наведеним суд вважає за можливе на підставі ст. 169 ч. 4 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи без участі сторін, обмежившись дослідженням письмових доказів, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 197 ч. 2 ЦПК України.

Дослідивши надані письмові докази, з урахуванням вимог законодавства про їх належність, допустимість та взаємний зв'язок між ними, суд встановив наступні обставини, визначив відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується дослідженими доказами, що зосереджені в матеріалах справи, згідно до протоколу зборів учасників від 29 травня 2006 року, Позивачку було обрано на посаду директора ТОВ «Сільгосптехімпорт» (т.1 а.с.7). Відповідно до наказу № 07-ОК від 30 травня 2006 року вона приступила до виконання своїх обов'язків (т.1 а.с.8). В трудову книжку Позивачці з цього приводу внесено відповідний запис (т.1 а.с.9-10). Відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення в адміністративній будівлі, яка розташована у місті Дніпропетровську, вул. Комсомольська,56 та будівля магазину, що розташований у місті Дніпропетровську, пр. Гагріна, 8-а (т.1 а.с.13,14). Наказом № 2-орг від 01 лютого 2008 року Позивачка в зв'язку з виниклою необхідністю наказала розташувати офіс товариства за адресою місто Дніпропетровськ, вул. Комсомольська буд. 56, в одному з приміщень, які на підставі свідоцтва про право власності належить Відповідачу (т.1 а.с.20). Офіційно зареєстрованим місцезнаходженням Відповідача є м. Дніпропетровськ, вул. Артема буд. 4-А, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т.1 а.с.32). В розділі 5 статуту ТОВ «Сільгосптехімпорт» зазначено, що вищим органом Товариства є Загальні збори його Учасників, при цьому, відповідно до п.5.3.3., до виключної компетенції цих Зборів відноситься створення та відкликання виконавчого органу Товариства (т.1 а.с.134).

05.03.2013 р. рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позов було задоволено. Цим рішенням було вирішено: поновити ОСОБА_1 - на роботі на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт» (КОД ЄДРПОУ 13441510) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 7 089 грн. 60 коп.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сільгосптехімпорт» (КОД ЄДРПОУ 13441510) на користь держави судовий збір у сумі 229 грн. 40 коп. Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах за 1 місяць допущено до негайного виконання (т.1 а.с.178-181).

29.05.2013 р. ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області зазначене рішення було залишено без змін (т.1 а.с.223-225).

19.09.2013 р. ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначене рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2013 р. та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.05.2013 р. скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи ці судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів узгодження з вищим органом управління ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» питання перебування директора ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» (Позивачки) у м. Дніпропетровську по вул. Комсомольській, 56, тому суди передчасно зробили висновок про правомірність перебування представництва товариства за вказаною адресою та правомірність відсутності директора за місцезнаходженням ТОВ фірма «Сільгосптехімпорт». Окрім того, вирішуючи питання про поновлення Позивачки на роботі, суди не врахували особливості правового статусу директора ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» та прав вищого органу управління і не звернули уваги на особливості правового регулювання діяльності органу управління товариством (т.1 а.с.247-249).

Між тим, 18.03.2013 р., після винесення вищезазначеного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, яким позов ОСОБА_1 було задоволено, вона була поновлена на роботі та в цій частині рішення було виконано до його перегляду судами вищестоящих інстанцій, оскільки воно було допущено до негайного виконання, між Сторонами було укладено мирову угоду в порядку досудового врегулювання спору. Згідно до цієї мирової угоди, Сторони домовилися про наступне:

1. ТОВ фірма «Сільгосптехімпорт» приймає заяву ОСОБА_1 від 06.03.2013 року про звільнення за власним бажанням.

2. Голова Ліквідаційної комісії ТОВ фірма «Сільгосптехімпорт» Островська Л.В. видає наказ стосовно внесення змін до наказу від 07.03.2013 року шляхом викладення його у наступній редакції:

«Звільнити 07.03.2013 р. ОСОБА_1 з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» від 07.03.2013 р. та ст.36 ч.1 п.1 КЗпПУ».

ОСОБА_1 отримує зазначений наказ та розписується в його отриманні.

3. Разом з розпискою в отриманні наказу про звільнення ОСОБА_1 заявляє, що не має майнових претензій стосовно виплати заробітної плати чи будь-яких інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами (компенсація за невикористану відпустку, заборгованості по виплаті, невірний розрахунок заробітної плати тощо).

4. ОСОБА_1 надає Голові Ліквідаційної комісії ТОВ фірма «Сільгосптехімпорт» Островській Л.В. трудову книжку, в яку вноситься запис стосовно звільнення ОСОБА_1 з 07.03.2013 р. за ст. 36 ч. 1 п. 1 КЗпП.» (т.2 а.с.22-23).

На виконання цієї мирової угоди, Голова Ліквідаційної комісії ТОВ фірма «Сільгосптехімпорт» Островська Л.В. видала наказ від 07.03.2013 р. такого змісту:

«Звільнити 07.03.2013 р. ОСОБА_1 з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» від 07.03.2013 р. та ст.36 ч.1 п.1 КЗпПУ» (т.2 а.с.24).

Виходячи з встановлених обставин, суд доходить до висновку про те, що між Сторонами існували трудові правовідносини, з питання припинення яких та розміру належної до виплати Позивачці заробітної плати та інших коштів за цими правовідносинами й виник даний спір.

Правовідносини, що виникли між Сторонами законодавчо врегульовані наступним чином:

У відповідність до ч.6 ст.43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідність до ст.2 Кодексу законів про працю України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

У відповідність до ст.2-1 Кодексу законів про працю України, Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

У відповідність до ч.1 ст.3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідність до ст.4 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідність до ч.6 ст.5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас, у відповідність до п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У відповідність до ч.1 ст.43 Кодексу Законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У відповідність до ч.3 ст.184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

У відповідність до п.2 ч.1 ст.232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

У відповідності до ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, аналізуючи досліджені докази у справі, суд доходить до висновку про те, що Позивачка у своїх правовідносинах із Відповідачем мала певні особливості правового статусу та це стосувалося посади директора, яку вона обіймала в ТОВ фірма «Сільгосптехімпорт» і прав вищого органу управління - Загальних зборів учасників цього товариства.

Так, представником Відповідача надано протокол № 1 загальних зборів учасників ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» від 10 лютого 2012 року, відповідно до якого загальні збори вирішили відкликати ОСОБА_1 з посади директора ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» з 10 лютого 2012 року, яка втрачала право вчиняти дії від імені товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори. На вказану посаду призначено директором ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» Островську Л.В. (т.1 а.с. 140-141).

У Статуті ТОВ фірми «Сільгосптехімпорт» не міститься переліку якихось особливих підстав для відкликання виконавчого органу, яким є директор, а лише зазначено, що така дія відноситься до виключної компетенції Загальних зборів Учасників (т.1 а.с.134).

Відповідно до ч.3 ст. 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч.3 ст. 99 ЦК України, справа № 1-2/2010 від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010, «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень ч.3 ст.99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підставі усунення.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема аспекті статті 46 Кодексу законів про працю.

З огляду на вкладене, суд доходить до висновку про те, що при звільненні Позивачки, Відповідач діяв у межах своєї компетенції та повноважень, а відтак, підстави для задоволення позову в частині поновлення Позивачки на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сільгосптехімпорт» - відсутні. До того ж, Позивачка, після поновлення її на посаді за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2013 р., допущеним до негайного виконання в цій частині, згідно до умов мирової угоди від 18.03.2013 р., укладеної між Сторонами, 07.03.2013 р. була звільнена за власним бажанням на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, тобто, на теперішній час відсутній предмет спору в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на її користь середньої зарплати за час вимушеного прогулу в сумі 7089 грн. 60 коп., то суд теж бере до уваги умови мирової угоди від 18.03.2013 р., укладеної між Сторонами, згідно до яких Позивачка відмовилася від будь-яких майнових претензій щодо виплати зарплати чи будь-яких інших платежів, пов'язаних із трудовими правовідносинами з Відповідачем.

У відповідність до ст.88 ЦПК України, ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати по сплаті судового збору мають бути віднесені на рахунок держави.

Враховуючи викладене, на підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.2-4, 5 1 , 40, 43, 46, 184, 232, 235 КЗпП України, ст.ст.97-99 ЦК України, ст.ст.10,11,15,57-64,88,158,159,212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехімпорт» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя : С.С. Федоріщев