Постанова

від 07.03.2013 по справі 5016/2260/2012(17/81)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2013 р.Справа № 5016/2260/2012(17/81) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Соколовій Ю.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Дорохін Ю.В. (довіреність б/н від 05.02.2013 року)

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг"

на рішення господарського суду Миколаївської області від „27" листопада 2012 року

по справі № 5016/2260/2012(17/81)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Авента-Юг", Миколаївська область, м. Первомайськ

про стягнення 158 780,87 грн.

В С Т А Н О В И В :

22.10.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг" (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Авента-Юг" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 158 780,87 грн., з яких: 24 000 грн. - заборгованість зі сплати лізингових платежів, 916,45 грн. - пеня, 864,42 грн. - 3 % річних, 133 000 грн. - неустойка відповідно до п.п.11.2.2 Договору.

Позовні вимоги мотивовані порушенням грошового зобов'язання відповідачем за договором оперативного лізингу (оренди) № 788 від 14.10.2012 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.11.2012 року по справі № 5016/2260/2012(17/81) (суддя Коваль С.М.) позовні вимоги ТОВ „АІС-Лізинг" задоволені частково. Стягнуто з ТОВ „Авента-Юг" на користь ТОВ „АІС-Лізинг" заборгованість по сплаті лізингового платежу за період з 01.08.2011 року в сумі 24 000,00 грн., пеню в сумі 916,45 грн., 864,42 грн. - 3 % річних, витрати по сплаті судового збору у розмірі 515,61 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Такий висновок суду мотивований тим, що відповідач порушив норми чинного законодавства та умови договору, позивачем це встановлено та підтверджено відповідними доказами, заборгованість по сплаті лізингового платежу залишена непогашеною, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги, як в частині основного боргу, так і в частині нарахованих відповідно до договору та ЦК України пені, та 3 % річних є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Між тим, нарахування позивачем неустойки, в даному випадку, є безпідставним та таким, що суперечить чинним законодавчим нормам, оскільки договором передбачена неустойка за неповернення предмету лізингу або повернення його невчасно, в той час, як відповідно до чинного законодавства, пеня (неустойка) застосовується тільки до несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

На виконання даного рішення господарським судом Миколаївської області 14.12.2012 року видано відповідний наказ.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „АІС-Лізинг" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення суду першої інстанції частково, а саме в частині відмови позивачу в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 133 000 грн. та прийняти нове рішення в цій частині;

- стягнути з ТОВ „Авента-Юг" на користь ТОВ „АІС-Лізинг" 133 000 грн. неустойки відповідно до п.п.11.2.2 Договору.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав та його представник в судове засідання не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Так, ТОВ „Авента-Юг" не знаходиться ні за своєю юридичною адресою: 55202, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Коротченко,1, кв.100, ні за своєю фактичною адресою: 55202, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гвардійська,6, кв.13, що вказана у всіх наявних матеріалах справи, а тому і всі ухвали місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про призначення розгляду даної справи були повернуті до судів без вручення адресату у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Крім того, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 року було зобов'язано ТОВ „АІС-Лізинг" вручити ТОВ „Авента-Юг" копію цієї ухвали, докази чого представити до суду. Згідно представлених ТОВ „АІС-Лізинг" до суду доказів, надіслані на дві адреси (юридичну та фактичну) ТОВ „Авента-Юг" ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 року також були не вручені відповідачу та повернуті позивачу.

Відповідно до п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 року № 01-8/1228 з останніми змінами від 08.04.08 року, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками „адресат вибув", „адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місяця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Отже, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника ТОВ „Авента-Юг".

Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 14.10.2010 року між ТОВ „АІС-Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ „Авента-Юг" (Лізингоодержувач) було укладено договір оперативного лізингу (оренди) № 788, у відповідності до якого ТОВ „АІС-Лізинг" передало ТОВ „Авента-Юг" в оперативний лізинг автомобіль FAW СА 3252, кузов Y7CCA325270082757, державний реєстраційний номер АА0346ТС (а.с.9-14).

Загальна вартість майна у відповідності до договору складала 175 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 29 166,67 грн. (п.1.2 Договору).

Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингоодержувачем лізингодавцю.

Розділом 3 договору сторони визначили строк лізингу - 3 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі згідно з п.4.3 цього договору за умови сплати ним лізингових платежів та належного користування предметом лізингу за цим договором.

Відповідно до п.3.1 Договору, за користування майном лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів.

За умовами п. 11.2.1 Договору за невиконання зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових платежів відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п.11.2.3 Договору, якщо лізингоодержувач не повернув предмет лізингу лізингодавцю або повернув його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмету лізингу, лізингоодержувач сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від вартості предмета лізингу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою № 2 до договору № 788 оперативного лізингу від 14.10.2010 року строк лізингу було продовжено до 06.09.2011 року та визначено новий графік сплати лізингових платежів (а.с.18).

На виконання умов договору оперативного лізингу № 788 від 14.10.2010 року ТОВ „АІС-Лізинг" свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, надавши ТОВ „Авента-Юг" предмет лізингу - автомобіль FAW СА 3252 для підприємницьких цілей на визначений строк, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 22.11.2010 року (а.с.17).

Між тим, ТОВ „Авента-Юг" свої зобов'язання за договором лізингу виконало частково, сплативши позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів в сумі 48 000 грн. (а.с.19-25).

Таким чином, за розрахунком ТОВ „АІС-Лізинг", у ТОВ „Авента-Юг" за невиконання умов договору оперативного лізингу № 788 від 14.10.2010 року утворилась заборгованість у розмірі 24 000 грн. за прострочення сплати лізингового платежу за період з 01.08.2011 року.

27.04.2012 року ТОВ „АІС-Лізинг" звернулося до ТОВ „Авента-Юг" з претензією, згідно з якою просило протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати ТОВ „АІС-Лізинг" 88 000 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів та повернути ТОВ „АІС-Лізинг" автомобіль FAW СА 3252, кузов Y7CCA325270082757, державний реєстраційний номер АА0346ТС. Дана претензія отримана відповідачем поштою 05.05.2012 року (а.с.26-28).

Між тим, така претензія ТОВ „АІС-Лізинг" залишена ТОВ „Авента-Юг" без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення ТОВ „АІС-Лізинг" до суду з відповідним позовом.

Судова колегія частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, повністю погоджується з позовними вимогами ТОВ „АІС-Лізинг" та вважає, що позовна заява та апеляційна скарга ТОВ „АІС-Лізинг" підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 2 ст.806 Цивільного Кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом про лізинг та законом.

Відповідно до ч.1 ст.759, ч.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Господарським законодавством передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ст.283 ГК України). Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ст.286 ГК України).

При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із нормами чинного законодавства, між сторонами - ТОВ „АІС-Лізинг", як лізингодавцем, та ТОВ „Авента-Юг", як лізингоодержувачем, склалися правовідносини пов'язані з лізингом/орендою автомобіля, про що 14.10.2010 року було укладено відповідний договір № 788.

Так, Договір оперативного лізингу (оренди) № 788 від 14.10.2010 року є підставою для виникнення у сторін (ТОВ „АІС-Лізинг" та ТОВ „Авента-Юг") за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Між тим, як встановлено матеріалами справи, ТОВ „Авента-Юг" свої зобов'язання за договором оперативного лізингу № 788 від 14.10.2010 року в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів виконало неналежним чином, у зв'язку з чим у ТОВ „Авента-Юг" перед ТОВ „АІС-Лізинг" утворилась заборгованість за прострочення сплати лізингового платежу за період з 01.08.2011 року у розмірі 24 000 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу приписів ч.ч.4, 6 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Крім того, пунктом 11.2.1 Договору оперативного лізингу № 788 від 14.10.2010 року встановлено, що за невиконання зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових платежів відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, судова колегія погоджується з позовними вимогами ТОВ „АІС-Лізинг" та висновком місцевого господарського суду про нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 916,45 грн. (621,70 грн. + 294,75 грн.) - пені (за періоди з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року та з 01.01.2012 року по 30.01.12 року).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).

Крім того, слід зазначити і те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.

Судова колегія погоджується з позовними вимогами ТОВ „АІС-Лізинг" та висновком місцевого господарського суду про нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 864,42 грн. (297,86 грн. + 57,05 грн. + 509,51 грн.) - 3 % річних (за періоди з 02.08.2011 року по 31.12.2012 року, з 01.01.2012 року по 30.01.2012 року та з 31.01.2012 року по 20.09.2012 року).

Крім того, судова колегія погоджується та вважає цілком вірними та обґрунтованими позовні вимоги ТОВ „АІС-Лізинг" про стягнення з ТОВ „Авента-Юг" 133 000 грн. - неустойки відповідно до пункту 11.2.2 Договору оперативного лізингу (оренди) № 788 від 14.10.2010 року, виходячи з наступного.

Згідно із п.11.2.3 Договору оперативного лізингу № 788 від 14.10.2010 року, якщо лізингоодержувач не повернув предмет лізингу лізингодавцю або повернув його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмету лізингу, лізингоодержувач сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від вартості предмета лізингу за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (пункт 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст.546 ЦК України).

Таким чином, суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції (договірної неустойки), за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, що і було передбачено сторонами у пункті 11.2.2 Договору оперативного лізингу (оренди) № 788 від 14.10.2010 року.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09-2056, рішенні господарського суду Київської області від 30.10.2012 року у справі № 10/105-12 та рішенні господарського суду Київської області від 11.12.2012 року у справі № 25/1275-12.

Враховуючи викладене, судова колегія цілком та повністю погоджується з позовними вимогами ТОВ „АІС-Лізинг" про стягнення з ТОВ „Авента-Юг" 133 000 грн. - неустойки відповідно до пункту 11.2.2 Договору оперативного лізингу (оренди) № 788 від 14.10.2010 року, які вірно розраховані позивачем за формулою:

- Н = ВПЛ х 0,5 % х Кдп, що становить:

- 133 000 грн. = 175 000 грн. х 0,5 % х 152 дні (з 17.05.2012 року по 16.10.2012 року), де:

- Н - загальний розмір неустойки;

- ВПЛ - вартість предмету лізингу;

- 0,5 % - розмір неустойки від вартості предмета лізингу за кожний день прострочення;

- Кдп - кількість днів прострочення.

ТОВ „Авента-Юг" ніяких пояснень та будь-яких доказів ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти під час розгляду апеляційної скарги ТОВ „АІС-Лізинг" та справи №5016/2260/2012(17/81) в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Миколаївської області від 27.11.2012 року по справі № 5016/2260/2012(17/81) частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому підлягає частковому скасуванню, а позовна заява і апеляційна скарга ТОВ „АІС-Лізинг" - задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від „27" листопада 2012 року по справі № 5016/2260/2012(17/81) скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг" задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Авента-Юг" (юридична адреса: 55202, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Коротченко,1, кв.100, фактична адреса: 55202, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул. Гвардійська,6, кв.13, код ЄДРПОУ 35925910, п/р 26000060722270 в ПАТ КБ „ПриватБанк" у м. Первомайськ, МФО 326610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг" (04073, м. Київ, пров. Балтійський,20, код ЄДРПОУ 33635277, п/р 26008060294196 в філії „Розрахунковий центр" ПАТ КБ „ПриватБанк" у м. Києві, МФО 320649) 24 000 грн. - заборгованості зі сплати лізингових платежів, 916,45 грн. - пені, 864,42 грн. - 3 % річних, 133 000 грн. - неустойки відповідно до пункту 11.2.2 Договору оперативного лізингу (оренди) № 788 від 14.10.2010 року, 3 175,62 грн. - судового збору за розгляд позовної заяви.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Авента-Юг" (юридична адреса: 55202, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Коротченко,1, кв.100, фактична адреса: 55202, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул. Гвардійська,6, кв.13, код ЄДРПОУ 35925910, п/р 26000060722270 в ПАТ КБ „ПриватБанк" у м. Первомайськ, МФО 326610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг" (04073, м. Київ, пров. Балтійський,20, код ЄДРПОУ 33635277, п/р 26008060294196 в філії „Розрахунковий центр" ПАТ КБ „ПриватБанк" у м. Києві, МФО 320649) 1 330 грн. - судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів за постановою та в порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України доручити господарському суду Миколаївської області.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг" (04073, м. Київ, пров. Балтійський,20, код ЄДРПОУ 33635277, п/р 26008060294196 в філії „Розрахунковий центр" ПАТ КБ „ПриватБанк" у м. Києві, МФО 320649) надлишково сплачений судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 257,81 грн., згідно платіжного доручення № 70 від 20.12.2012 року.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „11" березня 2013 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров