Постанова

від 20.02.2013 по справі 2а-15549/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/259

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 лютого 2013 року 18:23 № 2а-15549/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002372220 від 15.06.2012 р., за участі представників сторін:

представник позивача Норик М.В.;

представник відповідача Пащенко В.А.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 лютого 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Девілон" (далі - позивач, ТОВ "Девілон") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002372220 від 15.06.2012 р. (далі - ППР № 0002372220).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15549/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-15549/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2012 р. у справі № 2а-15549/12/2670 призначено судове засідання за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 14.05.2012 р. по 18.05.2012 р. працівниками ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача стосовно взаємовідносин з ПП "Укрторгтранс" (код ЄДРПОУ 36043405) за період з 01.02.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 24.05.2012 р. № 136/1-22-20-30178883 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0002372220, відповідно до якого встановлено зменшення позивачем розміру залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту (рядок 24 декларації з податку на додану вартість) у розмірі 461 328,00 грн., у тому числі за лютий 2011 року у розмірі 279 901,00 грн., за березень 2011 року у розмірі 181 427,00 грн.

Листом від 05.06.2012 р. № 35 позивач звернувся до ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС із запереченнями на Акт перевірки.

Листом від 12.06.2012 р. № 3314/10/22-2011 ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС заперечення позивача на Акт перевірки не задоволено, а висновки Акту перевірки залишено без змін.

Листом від 26.06.2012 р. № 37 позивач звернувся до ДПС у м. Києві зі скаргою на ППР № 0002372220.

Рішенням від 23.08.2012 р. № 5235/10/12-114 ДПС у м. Києві залишила без змін ППР № 0002372220, а скаргу позивача - без задоволення.

Листом від 11.09.2012 р. № 47 позивач звернувся до ДПС України зі скаргою на ППР № 0002372220.

Рішенням від 04.10.2012 р. № 2980/0/61-12/10-2175 ДПС України залишила без змін ППР № 0002372220 та рішення, прийняте за розглядом скарги, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Девілон", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).

ТОВ "Девілон" зареєстровано 01.12.1998 р. за № 1 068 107 0004 001301 Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 30178883). Місцезнаходження позивача: 03039, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 25.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 14.12.1998 р. за № 435, в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є інші види оптової торгівлі.

Основним видом діяльності контрагента позивача - ПП "Укрторгтранс" є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань, оптова торгівля будівельними матеріалами.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП "Укрторгтранс" було укладено договір поставки № 1/2510 від 25.10.2010 р. Предметом даного договору була поставка контрагентом позивача відповідних товарів позивачу разом з товаросупроводжувальною документацією відповідно до поданих позивачем замовлень, та зобов'язання позивача прийняти такі товари та своєчасно сплатити їх вартість. Асортимент та ціни на товар згідно умов даного договору містяться у Специфікації № 1 від 25.10.2010 р., що є невід'ємною частиною договору.

Так, судом встановлено, що позивач на виконання вказаного договору отримав від ПП "Укрторгтранс" відповідний товар.

Позиція відповідача ґрунтується на акті перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 11.11.2011 р. № 300/23-214/36043405 про неможливість проведення перевірки ПП "Укрторгтранс" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за січень - квітень 2011 року для перевірки правових відносин з платниками податків - покупцями для прийняття відповідних заходів згідно чинного законодавства.

У зв'язку з неможливістю провести перевірку, податковий орган дійшов висновку, що всі операції ПП "Укрторгтранс" не мали реального товарного характеру, а укладені контрагентом правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними при придбанні товарів (наданні послуг).

На підставі таких висновків податковий орган дійшов помилкового висновку, що правочин між позивачем та ПП "Укрторгтранс" є таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені даним правочином, а також є нікчемним.

Разом з тим, з такою позицією відповідача погодитись не можна виходячи з наступного.

Суд з зазначеними посиланнями відповідача не погоджується, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Крім цього, позивачем належними доказами доведено фактичне отримання відповідного товару від відповідача та виконання сторонами умов договору, який було поставлено під сумнів відповідачем. Дані факти підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, книги обліку довіреностей, звітів про переміщення товарів на складах (Т. 1, арк. 161 - 199, 209 - 238 матеріалів справи).

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.

При цьому, судом встановлено, що первинні документи складені відповідно до вимог законодавства.

Також актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ПП "Укрторгтранс" зроблено на підставі первинних документів, а саме податкових накладних, сума ПДВ по яким була включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий - березень 2011 року.

Податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV. ПП "Укрторгтранс" на час вчинення правочину було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Реальність господарських операцій між позивачем та ПП "Укрторгтранс" органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентом позивача не перевірявся.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, належним чином виписаних зареєстрованим платником податку.

Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, суд відзначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави.

В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності ПК України, не втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Разом з тим, відповідачем цього в даному випадку вчинено не було.

Також судом встановлено факт використання придбаного позивачем товару у своїй подальшій господарській діяльності. Зокрема, позивачем на вимогу суду надані документи, які підтверджують використання придбаного у даного контрагента товару у власній господарській діяльності, а саме копія договору поставки № 2801/10/10 від 01.04.2010 р. Предметом даного договору була поставка позивачем відповідного товару товариству з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", та зобов'язання ТОВ "Епіцентр К" прийняти такий товар та сплатити за нього на умовах даного договору. Загальна кількість товару та його асортимент міститься, зокрема, у Специфікації № 2 від 01.09.2011 р., що є невід'ємною частиною договору.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Крім того, судом не приймаються посилання відповідача в акті перевірки на факт нікчемності угод між позивачем та ПП "Укрторгтранс", з висновку акту перевірки вищезазначеного підприємства, яким встановлено, що усі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними в силу закону.

Оскільки, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми середниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України є протиправним, тому ППР № 0002372220 підлягає скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Девілон" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 15 червня 2012 року № 0002372220.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова