Рішення

від 05.03.2013 по справі 2316.5-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.03.2013Справа №5002-7/ 2316.5-2011

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (бул. Шевченка, 50-г, місто Київ 32, 01032)

до відповідачів - приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39-41,Київ 23,01033; а/с 34, місто Київ)

товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" (вул. Глазкрицького, 8, місто Алушта,98500)

товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" (вул. Шмідта/Тургенева, 19/1, місто Сімферополь, 95000; пр. Кірова,43А, кв. 28, місто Сімферополь, 95017)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Фонду майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17, місто Сімферополь, 95015),

Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації" (вул. Некрасова, 11, місто Сімферополь, 95000),

виконавчого комітету Алуштинської міської ради (пл. Радянська, 1, місто Алушта, 98500),

відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" (вул. Електриків, 26, місто Київ 176, 04176),

Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, місто Київ 133, 01133),

Федерації професійних спілок України (майд. Незалежності, 2, місто Київ 12, 01012)

про визнання права власності та повернення майна;

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" (вул. Володимирська, 46, місто Київ, 01034)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп"

про припинення дії.

Суддя І.І.Дворний.

Представники:

від приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Укрпрофздоровниця"- Хорошунова Тетяна Олександрівна, довіреність №28-12/03 від 28.12.12, представник;

від товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта"- Кузнєцова Євгенія Миколаївна, довіреність №б/н від 14.01.13, представник;

від товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп"- Кузнєцова Євгенія Миколаївна, довіреність №б/н від 14.01.13, представник;

інші представники не з'явились.

Суть спору : Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця", закритого акціонерного товариства „Санаторій "Алушта", товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Фонду майна Автономної Республіки Крим, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації", Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня", Фонду державного майна України, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.07.2010, просив суд:

- витребувати у закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта", товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" документи, які підтверджують (засвідчують) право власності на нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8 (свідоцтво про право власності тощо);

- витребувати у закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта", товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" документи, на підставі яких у останніх виникло право власності на нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8;

- визнати договір купівлі-продажу від 26.12.2007, посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу, р№5092 спальних корпусів №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8, недійсним з моменту укладення;

- визнати за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву право власності на спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта"за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8;

- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" повернути нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8, за актом приймання-передачі відкритому акціонерному товариству "Завод "Ленінська Кузня", як балансоутримувачу вказаного державного нерухомого майна.

Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву мотивовані тим, що майно, яке було передано закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" до статутного фонду закритого акціонерного товариства „Санаторій „Алушта" є об'єктом державної власності, яке не увійшло до статутного фонду відкритого акціонерного товариства „Завод „Ленінська кузня".

При новому розгляді справи судом першої інстанції ухвалою від 29 серпня 2011 року було прийнято до розгляду заяву третьої особи - публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. В своєму позові публічне акціонерне товариство „Дочірній банк Сбербанку Росії" просило суд заборонити товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" передавати за актом приймання-передачі відкритому акціонерному товариству "Завод "Ленінська Кузня" майно: корпус №6 (літ. И) загальною площею 1907,4 кв.м., корпус №7 (літ. Й) загальною площею 1611,6 кв.м., що складає 20/100 будівель і споруд санаторію "Алушта" і належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп".

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" мотивовані тим, що спірне майно, яке належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп", знаходиться в іпотеці Банку на підставі відповідного договору і Банк не надавав жодної згоди на відчуження іпотекодавцем спірного майна та на передачу іпотекодавцем спірного майна в користування будь-яких третім особам (в т.ч. на користь відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня"), як у своїх позовних вимогах просить Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

Справа розглядалась неодноразово.

Востаннє рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року по справі №5002-15/2316.5-2011 було замінено відповідача закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" на приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця"; в задоволенні позову регіонального відділення Фонду державного майн України по м. Києву відмовлено; в задоволенні позову публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії" відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2011 року по справі №5002-15/2316.5-2011 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву залишено без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року у справі № 5002-15/2316.5-2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 листопада 2012 року по справі №5002-15/2316.5-2011 касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2011 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року у справі №5002-15/2316.5-2011 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2012 року справу було прийнято до розгляду суддею Дворним І.І.

15 січня 2013 року від позивача та Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення у яких останні підтримують позовні вимоги в повному обсязі та наполягають на їх задоволенні.

Ухвалами господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2013 року та від 05 лютого 2013 року розгляд справи відкладався.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" та товариство з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" не погоджуючись з позовними вимогами надали суду відзиви на позовну заяву.

За клопотанням приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" судом 19 лютого 2013 року було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, про що винесено відповідну ухвалу. Розгляд справи відкладався.

У судове засідання, що відбулось 05 березня 2013 року, з'явились представники відповідачів, які заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву в повному обсязі. Інші учасники у судове засідання не з'явились, про причини не явки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були проінформовані належним чином - рекомендованою кореспонденцією. Від виконавчого комітету Алуштинської міської ради, у свою чергу, надійшла заява з проханням розглянути справу без участі його представника за наявними матеріалами справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

Постановою Ради міністрів УРСР від 23 квітня 1960 року №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» всі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно пункту 2 цієї постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Згідно додатку до вказаної постанови у відання Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради) був переданий серед іншого і санаторій "Алушта".

Матеріали справи містять договір укладений між Алуштинською територіальною радою з управління курортами профспілок та Київським заводом "Ленінська кузня" за №1216/пр від 1984 року про продовження виділення путівок Київському заводу "Ленінська кузня" в санаторії "Алушта" на курорті всесоюзного значення Алушта, відповідно до пункту 1.1 якого, Київський завод "Ленінська кузня" на підставі договору від 20 липня 1959 року за рахунок власних коштів та лімітів збудував капітальний літній спальний корпус №7 на 136 місць, який по акту від 16 вересня 1961 року безкоштовно переданий на баланс "Советкурорту" (Алуштинської територіальної ради з управління курортами профспілок).

Згідно умов договору №1216/пр, забудовник щорічно отримував путівки в спальний корпус №7. Відповідно до розділу 1 договору «Про передачу спальних корпусів №6 та №7 з балансу відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» на баланс санаторію «Алушта», який є доповненням до договору №1216/пр від 04.03.1985, відкрите акціонерне товариство «Завод «Ленінська кузня» передає, а санаторій «Алушта» приймає на баланс спальні корпуси №6 та №7, які передавалися на баланс товариства «Завод «Ленінська кузня» на період реконструкції.

Вказане свідчить про те, що спальні корпуси №6,7 передані Санаторію "Алушта" на баланс, а не у власність.

Наказом Фонду державного майна України від 16 грудня 1993 року за №48-ДП було прийнято рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу державного підприємства «Ленінська кузня».

На виконання даного наказу створювалась комісія з інвентаризації державного майна, що входило до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства «Ленінська кузня», про що видано наказ Фонду від 31 січня 1994 року, а також комісія з приватизації зазначеного об'єкта, про що видано наказ Фонду державного майна №9-ПК від 31 січня 1994 року.

Комісією проводилась інвентаризація майна вказаного підприємства, за її результатами складено протокол засідання інвентаризаційної комісії №1 від 10 березня 1994 року, на підставі якого складено акт оцінки вартості майна державного підприємства «Ленінська кузня», який затверджено розпорядженням Фонду державного майна №32-РОМ від 27 квітня 1994 року.

На підставі протоколу інвентаризації та передавального балансу підприємства, комісією з приватизації також складено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу завод «Ленінська кузня» станом на 01 лютого 1994 року, який затверджено розпорядженням Фонду державного майна №32-РОМ від 27 квітня 1994 року.

Так, оцінка вартості цілісного майнового комплексу заводу «Ленінська кузня» здійснювалась відповідно до вимог Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №717 від 08.09.1993.

Відповідно до пункту 12 акту оцінки, з вартості цілісного майнового комплексу вилучено вартість майна на суму 2 446 млн. крб., у тому числі:

- майно, для якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації-62 млн. крб. (акції, частки, паї, інші свідоцтва про власність, якими володіє підприємство в статутних фондах інших юридичних осіб) (підпункт 12.2);

- державний житловий фонд 1 744 млн. крб. (підпункт 12.3) (незавершене будівництво житла 877 млн. крб., 9 житлових будинків 867 млн. крб.);

- об'єкти, які не підлягають приватизації 640 млн. крб. Перелік вилученого майна міститься у пункті 3.8 Плану приватизації державного підприємства заводу «Ленінська кузня» (затверджено розпорядженням ФДМУ №11-РПП від 27.04.1994). До такого майна було віднесено: майно цивільної оборони вартістю 339 млн. крб.; інженерні комунікації, які розташовані за межами території заводу, вартістю 94 млн. крб.; майно для обслуговування мобрезерву вартістю 39 млн. крб.

Вищезазначене майно не підлягало приватизації, тому відповідно до пункту 42 Методики вартість майна цілісного майнового комплексу, що підлягало приватизації, було зменшено на вартість цього майна.

Все інше державне майно, яке перебувало на бухгалтерському обліку державного підприємства заводу «Ленінська кузня», за винятком вилученого у сумі 2446 млн. крб. майна, підлягало приватизації.

У свою чергу, об'єкт соцкультпобуту - корпуси №6 та №7 санаторію «Алушта» не були приватизовані та ніколи не передавались до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня», про що свідчать: довідка «Про об'єкти нерухомого майна, які не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»; пункт 9.3 плану приватизації державного підприємства заводу «Ленінська кузня», згідно якого корпуси в санаторії «Алушта» відносяться до об'єктів соціально-культурного призначення, що знаходяться на балансі та в господарському віданні підприємства, тобто не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»; перелік об'єктів нерухомого майна що не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» станом на 01 лютого 1994 року.

Як вже зазначалось, всі санаторії, в тому числі і санаторій "Алушта", були передані у відання Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради).

Правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" створено на базі санаторно-курортних закладів та організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок на підставі постанови президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року №П-ІІ-І та установчого договору від 04 грудня 1991 року між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фонду соціального страхування України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради міста Києва за №1971 від 23 грудня 1991 року зареєстроване закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92% розміру статутного фонду.

На підставі постанови Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та відповідно до акту від 24 січня 992 року у власність останнього було передано майно територіальних санаторно-курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку, тощо, згідно переліку до акту від 24 січня 1992 року. В додатку до акту від 24 січня 1992 року посилання на спальні корпуси №6, 7 відсутні, зазначено взагалі - санаторій "Алушта".

Рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 27 квітня 2001 року за №396 "Про оформлення права власності" на підставі листів закритого акціонерного товариства ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" від 22 листопада 2000 року, від 24 листопада 2000 року було вирішено оформити право власності за закритим акціонерним товариством ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на об'єкти нерухомого майна філій Алуштинського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця". До складу зазначеного майна також увійшло майно санаторію "Алушта" по вул. Глазкрицького, 8 у м. Алушта.

На підставі рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 27 квітня 2001 року за №396 закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс санаторію «Алушта», розташований по вул. Глазкрицького 8 у місті Алушта. У свідоцтві, згідно довідки про балансову вартість та матеріалів інвентаризаційної справи, наведено перелік будівель та споруд санаторію Алушта, зокрема, до вказаного переліку включено літери «И» та «Й», які і є спальними корпусами №6 та 7.

18 квітня 2003 року відбулись загальні збори закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» щодо створення закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта», про що складено протокол №3 рішення №4\18, відповідно до якого вирішено: закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» виступити співзасновником закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта», реорганізувати шляхом перетворення державного підприємства «Санаторій «Алушта» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», що знаходиться за адресою м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8.

В подальшому, 24 червня 2003 року були проведені установчі збори закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта», згідно протоколу №1 були вирішено: затвердити статутний фонд закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта». Вкладом закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» був цілісний майновий комплекс дочірнього підприємства «Санаторій «Алушта» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

На підставі рішення загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» №4/18 від 18 квітня 2003 року, протоколу №1 зборів засновників закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта» від 24 червня 2003 року до статутного фонду останнього були передані, серед іншого, спірні спальні корпуси, що підтверджується актом приймання-передачі від 04 листопада 2003 року.

Також, судом встановлено, що 26 грудня 2007 року закрите акціонерне товариство "Санаторій "Алушта" та товариство з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" уклали договір купівлі-продажу частки будівель і споруд №5092 відповідно до умов якого закрите акціонерне товариство "Санаторій "Алушта" продало товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія Груп" спірне майно.

Як стверджує позивач, йому стало відомо про незаконне привласнення сторонніми юридичними особами державного майна, яке знаходиться на території закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта» за адресою: місто Алушта, вул. Глазкрицького, 8, спальні корпуси №6 та 7, що і послугувало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Приписами частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У свою чергу, стаття 20 Господарського кодексу України передбачає, що держава, забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Суд може захистити цивільне право або інтерес також іншим способом, що встановлений договором або Законом, але обраний позивачем спосіб захисту свого права, а саме:

- витребування у закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Алушта», товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп» документи, які підтверджують (засвідчують) право власності на нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта» за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8 (свідоцтво про право власності тощо),

- витребування у закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Алушта», товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп» документи, на підставі яких у останніх виникло право власності на нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта» за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8, не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача, є не вірно обраним, що виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на що, такі вимоги не підлягають задоволенню.

Вимога позивача про визнання договору купівлі-продажу від 26.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу, р№5092 спальних корпусів №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства «Санаторій «Алушта» за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8, недійсним з моменту укладення задоволенню також не підлягає.

Так, відповідно до приписів статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено частинною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Втім, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Статтею 125 Конституції України визначено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Так, в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, вимога позивача про визнання за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву права власності на спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта"за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8 та вимога про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" повернути нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8, за актом приймання-передачі відкритому акціонерному товариству "Завод "Ленінська Кузня", як балансоутримувачу вказаного державного нерухомого майна підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вимоги статті 392 Цивільного кодексу України передбачають, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На час передачі у відання Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради) санаторію "Алушта" та будівництва капітального літнього корпусу №7 на 136 місць, який у подальшому згідно акту від 16 вересня 1961 року переданий на баланс "Советкурорту" (Алуштинської територіальної ради з управління курортами профспілок) діяли положення Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 січня 1937 року.

Відповідно до Основного Закону в Україні існувала державна (загальнонародна) і колгоспно-кооперативна власність (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань) (стаття 5). У виключній власності держави було, зокрема, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави (стаття 11).

Із норм Конституції вбачається, що ніхто не мав права використовувати державну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Статтею 4 Закону України "Про власність" від 07 лютого 1991 року №697-ХІІ встановлено те, що лише власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, а статтею 34 цього Закону визначено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно.

Так, постановою Ради міністрів УРСР від 23 квітня 960 року №606 всі санаторії, в тому числі й санаторій «Алушта» були передані у відання, а не у власність Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради), а відтак, правонаступники останньої не вправі були розпоряджатись спірним майном як власники.

Слід врахувати те, що постановою Верховної ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна та введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

З огляду на викладене, Президія Ради Федерації незалежних профспілок України не вправі була своєю постановою від 22 листопада 1991 року передавати за актом від 24 січня 1992 року у власність створеного нею акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" спірне майно, яке є державною власністю (аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25 вересня 2007 року у справі №30/475-05-11719.

Слід зробити висновки про те, що спальні корпуси №6 та №7 у м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8 при приватизації державного підприємства завод „Ленінська кузня" не були включені до складу цілісного майнового комплексу зазначеного підприємства, а таким чином, не увійшли також й до статутного фонду відкритого акціонерного товариства „Завод „Ленінська кузня", але перебувають на його балансі і належать державі. Відкрите акціонерне товариство „Завод „Ленінська кузня", в даному випадку, має статус Балансоутримувача спірного майна.

Як вже зазначалось, наказом Фонду державного майна України від 16 грудня 1993 року №48-ДП було прийнято рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу державного підприємства "Ленінська кузня".

Об'єкт соцкультпобуту - 6 та 7 корпуси санаторію Алушта", м. Алушта не був приватизований та ніколи не передавався до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня».

Так, статтею 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

На підставі Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі (далі - Положення, затверджене наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 р. №908/68 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999 р. за №414/3707) державні органи приватизації здійснюють управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, яке полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до таких принципів, як, зокрема, забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю. В даному випадку позивач є органом управління державним майном, яке не увійшло до статутного фонду такого господарського товариства як відкрите акціонерне товариство „Завод „Ленінська кузня" відповідно до наказу ФДМУ від 05.03.01р. №357 „Про результати виконання наказу ФДМУ від 09.06.99 р. №1077 та наказів, виданих за результатами його виконання, у 2000 році", у пункті 3 якого встановлено, що забезпечення функцій з управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але знаходиться на їх балансі, за територіальною ознакою - місцем розташування господарських товариств (ВАТ „Завод „Ленінська кузня" знаходиться у м. Київі) згідно з чинним законодавством покладається на Фонд майна Автономної Республіки Крим, регіональні відділення Фонду державного майна України.

Як встановлено пунктом 3 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні", який діяв до набранням чинності Господарським кодексом України та на дату складання акту прийому передачі корпусів від 31 жовтня 1994 року (про передачу спальних корпусів №6, 7 з балансу відкритого акціонерного товариства «Ленінська кузня» на баланс санаторію «Алушта» після проведення будівельних монтажних робіт з реконструкції) відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

Аналогічні положення містяться в статтях 145 та 146 Господарського кодексу України.

Спірне майно у власність не передавалось, з огляду на що, спальні корпуси №6, 7 держава не відчужувала, вони передавались лише у відання Українській Республіканській раді профспілок та не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня".

Таким чином, на момент приватизації товариства "Ленінська Кузня" спірні корпуси санаторію відносились до державної власності.

Президія Ради Федерації незалежних профспілок України не вправі була своєю постановою від 22 листопада 1991 року передавати за актом від 24 січня 1992 року у власність створеного нею акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" спірне майно, яке, як встановлено, є державною власністю.

Така сама правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2008 року у справі №3-5038к08. Зокрема, у наведеній постанові зазначено на те, що все майно передане до статутного фонду закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю.

Викладене вище дозволяє суду зробити висновок про те, що всупереч волі власника - держави та з порушенням норм діючого на той час законодавства відбулося відчуження державного майна. Так, закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" безпідставно заволоділо спірним майном, у зв'язку з чим, передача останнього до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" незаконна, як і подальше відчуження майна, зокрема і за договором купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року, укладеного між закритим акціонерним товариством "Санаторій Алушта" та товариством з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп".

Статтею 330 Цивільного кодексу України 2003 року передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Втім, матеріали справи свідчать про відсутність обставин, які унеможливлюють витребування майна у товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп".

Враховуючи приписи статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України та враховуючи те, що про порушення майнових прав держави органам приватизації стало відомо з листів закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця», які датовано листопадом-груднем 2005 року, строк, у межах якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву може звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересів держави позивачем не пропущено.

Таким чином, вимоги позивача в частині визнання за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву права власності на спальні корпуси №6 та №7, розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8 та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" повернути вказане майно за актом приймання-передачі відкритому акціонерному товариству "Завод "Ленінська Кузня", як балансоутримувачу вказаного державного нерухомого майна, є правомірними.

У своїй постанові від 27 листопада 2012 року ВГСУ звернув увагу на необхідність надання оцінки тому, чи входили спірні спальні корпуси до майнового комплексу санаторію «Алушта», на яке видано свідоцтво про право власності.

При новому розгляді судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 27 квітня 2001 року за №396 закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс санаторію «Алушта», розташований по вул. Глазкрицького 8 у місті Алушта. Також, у свідоцтві, згідно довідки про балансову вартість та матеріалів інвентаризаційної справи, наведено перелік будівель та споруд санаторію Алушта, зокрема, до вказаного переліку включено літери «И» та «Й», які і є спальними корпусами №6 та 7.

Так, посилання відповідачів на те, що за закритим акціонерним товариством «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано право власності на спірне майно не дають змогу стверджувати, що саме останній є його власником, оскільки спірне майно було передано у відання та згідно Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Та обставина, що на підставі рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 27 квітня 2001 року за №396 закритому акціонерному товариству "Укрпрофоздоровниця" було видано свідоцтво про право власності на спірне майно, не спростовує того, що корпуси №6,7 були передані Українській республіканській раді профспілок (попередник Федерації професійних спілок України) саме у відання. Тому Федерація професійних спілок України не мала права розпоряджатися спірним майном як власник.

Позовна вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп» про заборону передавати за актом приймання-передачі Відкритому акціонерному товариству «Завод «Ленінська Кузня» майно: корпус №6 (літ. И) загальною площею 1907,4 кв.м., корпус №7 (літ. Й) загальною площею 1611,6 кв.м., що складає 20/100 будівель і споруд санаторію «Алушта» і належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп» задоволенню не підлягає.

Так, матеріалами справи підтверджено, що спірне нерухоме майно знаходиться в іпотеці публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії».

Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» вказує на те, що воно не надавало жодної згоди на відчуження іпотекодавцем спірного майна та на передачу іпотекодавцем спірного майна в користування будь-яких третім особам (в т.ч. на користь ВАТ «Завод «Ленінська кузня»), у зв'язку з чим просить суд заборонити товариству з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп» передавати за актом приймання-передачі відкритому акціонерному товариству «Завод «Ленінська Кузня» майно: корпус №6 (літ. И) загальною площею 1907,4 кв.м., корпус №7 (літ. Й) загальною площею 1611,6 кв.м., що складає 20/100 будівель і споруд санаторію «Алушта» і належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп», втім, обраний Банком спосіб захисту свого права з огляду на викладене вище, не передбачений ані законом, ані договором.

Не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, з огляду на що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову Банку.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду 05 березня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено 11 березня 2013 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задовольнити частково.

2. Визнати за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву право власності на спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта"за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8.

3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" (вул. Шмідта/Тургенева, 19/1, місто Сімферополь, 95000; пр. Кірова,43А, кв. 28, місто Сімферополь, 95017, код 34212295) повернути нерухоме майно спальні корпуси №6 та №7, які розташовані на території закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта" за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8, за актом приймання-передачі відкритому акціонерному товариству "Завод "Ленінська Кузня" (вул. Електриків, 26, місто Київ 176, 04176, код ЄДРПОУ 14312364), як балансоутримувачу вказаного державного нерухомого майна.

4. В решті позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву відмовити.

5. В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія-Груп» відмовити.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний