Постанова

від 12.03.2013 по справі 2а-10600/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2013 року № 2а-10600/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря - Голуб О.Є.

за участю представника позивача Тиндик Р.В.

представника відповідача Пильо Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Скло» до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у Львівській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000452320/7287 від 04.12.2012 року.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Скло» звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у Львівській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000452320/7287 від 04.12.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту перевірки позивача від 15.11.2012р. № 765/2200/375774098, у якому ДПІ визнала нікчемним правочин ТзОВ «Еко-Скло» із контрагентом ТзОВ «Олекс». Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо визнання правочинів нікчемними, оскільки податковий орган як суб'єкт владних повноважень не наділений таким правом, що є виключно компетенцією суду.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, пояснивши, що правочини, укладені між ТзОВ «Еко-Скло» та ТзОВ «Олекс» не спричиняють реального настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними. За результатами перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТзОВ «Олекс» з огляду на те. що в платника відсутнє майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, технічний персонал, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, засоби для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Правова позиція відповідача у справі викладена в письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Жидачівським відділенням Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у Львівській області Державної податкової служби на підставі направлення №229 від 06.11.2012 року та наказу №499 від 06.11.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача, результати якої оформлені актом від 15.11.2012 р. №765/2200/37574098 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Еко-Скло» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо здійснення фінансово-господарських відносин по взаємовідносинах з ТзОВ «Олекс» (код ЄДРПОУ 13806394) за період з 01.03.2012 року по 30.04.2012 року.

04 грудня 2012 року Миколаївською МДПІ (Жидачівське відділення) на підставі акта № 765/2200/37574098 прийняла податкове повідомлення - рішення № 0000452320/7287, яким позивачу визначено зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 2000 грн. та штрафними санкціями на 500 грн.

Перевіркою встановлено порушення: ч.1, 5 ст.203, ч.1, ч.2 ст. 215, ч.1 ст.216, ст.228. ст.655, ст. 662 Цивільного кодексу України, про відсутність у ТзОВ «Еко-Скло» по укладеною угодою з постачальником ТзОВ «Олекс» фактичних дій, спрямованого на виконання взятих на себе зобов»язань, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто така угода створює нікчемний правочин і порушує вимоги чинного законодавства;

п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 143054,00 грн, в тому числі по періодах : за березень 2012 року - 141054,00 грн., за квітень 2012 року - 2000 грн та завищено суму податкових зобов»язань на суму 180250,00 грн., в т.ч. за березень-2012 року - 180250,00 грн., занижено суму ПДВ до сплати до бюджету за квітень 2012 року на суму 2000 грн.

Відповідно до ст. 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Веховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» (далі-Постанова Пленуму ВСУ) при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ТзОВ «Олекс» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Миколаївської МДПІ також не надано до справи рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій, тому висновок відповідача про «безтоварність» господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

У Постанові Пленуму ВСУ також зазначено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Зазначені висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином суд приходить до висновку, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Дана правова позиція також викладена в рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема від 16.05.2012р. (К/9991/6340/12) та від 14.11.2012р. (К/9991/50772/12).

Досліджуючи право позивача на віднесення до складу податкого кредиту березня-квітня 2012 року сум за господарськими операціями із ТзОВ «Олекс», суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ТзОВ «Еко-Скло» укладено договір від 29.02.2012 року №29/02,згідно з яким ТзОВ «Олекс» - постачальник, ТзОВ «Еко-Скло»- покупець, уклали договір про те, що ТзОВ «Олекс» продає, а ТзОВ «Еко-Скло» купує-склобій.

На виконання умов договору ТзОВ «Еко-Скло» в березні 2012 року отримано від ТзОВ «Олекс» склобій в кількості 1530 тонн на загальну суму-828324,00 грн, в т.ч. ПДВ 138054,00 грн.також, ТзОВ «Еко-Скло» отримало від ТзОВ «Олекс» в березні 2012 року металеві контейнера в кількості 3 штуки на суму - 18000,00 грн в т.ч. ПДВ-3000,00 грн, та у квітні 2012 року в кількості 2 штуки на суму- 12000.00 грн, в т.ч. ПДВ-2000,00 грн, на що були виписані видаткові накладні та податкові накладні.

Згідно п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об»єктом оподаткування є операції платника податків з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об»єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об»єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1. ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб»єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов»язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стількинового рухомого зв»язку).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 ПК України.

Платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами.

Відповідно п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сфорумав податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих останьому постачальником.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності податкової накладної, що належним чином оформлена.

Таким чином, відсутні будь-які підстави для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни, та як наслідок не прийняття до уваги первинних документів та податкових накладних вказаного контрагента та виключення сум ПДВ за ними зі складу податкового кредиту.

Крім того, посилання Миколаївської МДПІ у Львівській області ДПС на акт ДПІ у Галицькому районі м.Львова щодо контрагента позивача, а саме: від 30.07.2012 №761/22-40/13806394 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Олекс» з питань достовірності, відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість показників податкових зобов»язань та податкового кредиту за березень, квітень 2012 року не береться судом до уваги, оскільки правочини здійснені між позивачем та контрагентом в передбаченому законом порядку нікчемними не визнані.

Згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ як суб»єкт владних повноважень не надала суду жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, а суд, збираючи докази з власної ініціативи, не встановив таких обставин діяльності позивача або його контрагента.

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Скло» 107,30 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000452320/7287 від 04.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Скло» (81600, Львівська область, м. Миколаїв, вул. Грушевського, 4 «а», ЄДРПОУ 37574098) 107,30 (сто сім гривень 30 коп) судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 13.03.2013 року.

Суддя Гулкевич І.З.