Постанова

від 26.02.2013 по справі 2а-16735/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2013 року 14:07 № 2а-16735/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі Паньків В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення №0001411704/4409 від 11.07.2012 за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: Димидович Н.С.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.02.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби за № 0001411704/4409 від 11 липня 2012 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС було проведено документальну невиїзну перевірку СГД - фізичної особи ОСОБА_1 з питань фінансово-господарських відносин з СГД - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 р. по 31.01.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 26.06.2012р. №3125/17/4/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 198.1, п.198.2, п. 198.6 ст. 198. Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р., в результаті чого було завищено суму ПДВ за січень 2012 р. на загальну суму 8336,36 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.07.2012 р. №0001411704/4409, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 10420,45 грн. (8336,36 грн. - основний платіж, 2084,09 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Суборендар), з одного боку, та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (Орендар), з іншого боку, було укладено Договір №15 про суборенду нежитлових приміщень від 01.10.2010 р. (надалі по тексту Договір від 01.10.2010 р.).

У відповідності до п. 1.1 Договору від 01.10.2010 р., Орендар надає в суборенду, а Суборендар приймає в строкове платне користування частину торгівельних площ територій, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, іменоване надалі (об'єкт суборенди), загальною площею 46 кв.м.

Згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, об'єкт суборенд передається для здійснення торгівельно-господарської діяльності Суборендаря.

Відповідно до 3.1 Договору від 01.10.2010 р., у відповідності до цього Договору об'єкт суборенди передається Суборендарю в суборенду терміном на один рік 01 жовтня 2010 р. до 31 жовтня 2011 р.

Пунктом 4.1 даного Договору, передбачено, що розмір орендної плати за один місяць суборенди визначається в Додатковій угоді, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Крім того, між сторонами 01.10.2010р. було укладено Додаткову угоду до договору суборенди нежитлового приміщення №15 від 01.11.2011р.

Також між Позивачем (Замовником), з одного боку, та ФОП ОСОБА_5 (Постачальником), з іншого боку, було укладено Договір №01\10 поставки від 01.10.2010 р. (надалі по тексту Договір №01\10).

У відповідності до п. 1 Договору №01\10, Замовник доручає, а Постачальник зобов'язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов Даного Договору, поставити продукцію по замовленню Замовника.

Згідно п. 2 вищезазначеного Договору, Перелік та ціна постачальної продукції: продукти харчування; мука; та інші товари за замовою Замовника, за договірною ціною.

Відповідно до п.4.5 даного Договору, сума договору за попередньою домовленістю, складає: 300 000,00 грн. та ПДВ =20% +60 000,00ГРН., всього з ПДВ =360 000,00 грн.

Між Позивачем (Замовником), з одного боку, та ФОП ОСОБА_5 (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №101 на виконання робіт та послуг від 01.10.2010 р. (надалі по тексту Договір №101).

У відповідності до п. 1.1 Договору №101, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню робіт: Консультування з питань комерційної діяльності та управління в жовтні 2011 р. на суму 8 000,00 грн. без ПДВ; Організація прибирання виробничих приміщень спецзасобами від жиро вивих забруднень на 8 000,00 грн. без ПДВ, на місяць; Відпрацювання бухгалтерських документів, проведення аудиту за 9 міс. 2011 р. та надання зауважень та пропозицій на суму = 9 000,00грн. без ПДВ.

Згідно п. 2.2 вищезазначеного Договору, Замовник здійснює оплату за надані послуги згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до п.2.5 даного Договору, вартість робіт за попередньою домовленістю, складає: 60 000,00 грн. та ПДВ =12 000,00грн., всього з ПДВ = 72 000,00 грн.

Крім того, Між Позивачем (Замовником), з одного боку, та ФОП ОСОБА_5 (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №9 на виконання робіт та послуг від 02.01.2011 р. (надалі по тексту Договір №9).

У відповідності до п. 1.1 Договору №9, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню робіт: Консультування з питань комерційної діяльності та управління.

Згідно п. 2.2 вищезазначеного Договору, Замовник здійснює оплату за надані послуги згідно виставлених рахунків.

Відповідно до п.2.5 даного Договору, вартість робіт за попередньою домовленістю, складає: 60 000,00 грн. та ПДВ =12 000,00грн., всього з ПДВ = 72 000,00 грн.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками (оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідач в запереченнях на позовну заяву та в акті перевірки зазначає наступне: «Під час перевірки достовірності та правомірності віднесення сум податку на додану вартість СГД-фізичною особою ОСОБА_1 до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту встановлено наявність взаємовідносин суб'єкта господарювання з платниками податків, які мають ознаки фіктивності.

На підставі матеріалів отриманих від ДПІ у Миронівському районі Київської області (Акт №70/17-0/НОМЕР_2 від 14.06.2012р. ДПІ у Миронівському районі Київської області про результати позапланової невиїзної документальної перевірки СГД- фізичної особи ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування по податку на додану вартість взаємовідносинах з ТОВ «Демос» (код СДРПОУ 32932726) за період з 01.12.2011р. по 29.02.2012р. встановлено, що СГД - фізичною особою ОСОБА_5 задекларовано податкові зобов'язання по податку на додану вартість за період з 01.12.2011р. по 29.02.2012р. в сумі 314785,00 грн.

Згідно даного акту: «...Під час перевірки достовірності та правомірності віднесення сум податку на додану вартість СГД - фізичною особою ОСОБА_5 до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту встановлено наявність взаємовідносин суб'єкта господарювання з платником податків, який мас ознаки фіктивності.

Згідно отриманих податкових накладних постачальником товарів, робіт (послуг) СГД- фізичної особи ОСОБА_5 у періоді з 01.12.2011 року по 29.02.2012 року з ТОВ «Демос» (код ЄДРПОУ 32932726).

На виконання наказу ДПС України від 08.08.2011 року №475 ДСК ВПМ ДПІ в Обухівському районі зібрано матеріали щодо проведених відносин СГД - фізичної особи ОСОБА_5 з ТОВ «Демос» (код ЄДРПОУ 32932726) та неправомірного формування податкового кредиту.

17.05.2012 р. №1693/7/26-01 ВПМ ДПІ в Обухівському районі на виконання наказу ДПС України від 08.08.2011 року №475 ДСК за результатами відпрацювання доведеної пари «вигодонабувач» - «транзитер» СГД-фізинна особа ОСОБА_5, ід.н.2094118836 - ТОВ «Демос», (код ЄДПРОУ 32932726), за період відносин у грудні 2011 року - лютому 2012 року, зібрано матеріали щодо проведених відносин ти неправомірного формування податкового кредиту.

Так, згідно отриманих відомостей із ГВПМ ДПІ у м. Чернігів встановлено, що діяльність зазначеного постачальника - суб'єкта господарювання ТОВ «Демос» носила «ризиковий» характер.

З письмового пояснення ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2), наданого 20.03.2012 року:

«...Я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час не працюю. Десь в період з 2004 р. по 2005 р. загубив свій паспорт разом з ідентифікаційним кодом. Після чого я звернувся до паспортного столу Деснянського району м. Чернігова для видання мені нового паспорту. До створення ТОВ „Демос" (ЄДРПОУ 32932726, м. Провари Київської області) причетності не маю, та про те, що являюсь засновником та директором даної фірми не знав. Більше по суті даного питання ні чого пояснити не можу...».

Отже, як випливає з вищевикладеного, підприємство носить ознаки „фіктивності". В ході проведеного опитування керівника підприємства гр. ОСОБА_6 встановлено, що дана особа не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «Демос».

Таким чином, проведені операції СГД-фізичною особою ОСОБА_5 з формування податкового кредиту в грудні 2011 року - лютому 2012 року за рахунок ТОВ «Демос» мають ознаки «фіктивності».

Таким чином, Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентом не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у фізичних осіб-підприємців на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагент Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного підприємства під час укладання та виконання договорів.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушують публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Дана позиція Суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання про безпідставність висновків податкового органу, що викладені в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0001411704/4409 від 11 липня 2012 року підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби за № 0001411704/4409 від 11 липня 2012 року

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук