Ухвала

від 27.08.2013 по справі 2а-16735/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-16735/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

27 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ в Дарницькому районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.07.2012 №0001411704/4409.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту 8 336,36 грн. податку на додану вартість. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладених Позивачем ФОП ОСОБА_3 договорів, на підставі яких ФОП ОСОБА_2 було сформовано податковий кредит з ПДВ.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами згідно правил ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у червні 2012 року працівниками ДПІ у Дарницькому районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань фінансово-господарських відносин з СГД - фізичною особою ОСОБА_3 за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, що спричинило завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2012 року в сумі 8 336,36 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 26.06.2012 року №3125/17/4/НОМЕР_1. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.07.2012 року №0001411704/4409, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10 420,45 грн. (у тому числі за основним платежем - 8 336,36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 084,09 грн.).

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій між контрагентами, суд першої інстанції вірно встановив, що у період з жовтня 2010 року по січень 2011 року було укладено ряд договорів з ФОП ОСОБА_3, на підставі виконання яких Позивачем сформовано податковий кредит у січні 2012 року.

Надаючи оцінку реальності та правомірності кожного з укладених Позивачем договорів, суд першої інстанції зазначив наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовником), з одного боку, та ФОП ОСОБА_3 (Постачальником), з іншого боку, було укладено Договір поставки №01\10 від 01.10.2010 року (далі - Договір №01\10), за умовами якого Замовник доручає, а Постачальник зобов'язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов Даного Договору, поставити продукцію по замовленню Замовника.

Згідно п. 2 вищезазначеного Договору, Перелік та ціна постачальної продукції: продукти харчування; борошно; та інші товари за замовленням Замовника, за договірною ціною.

Відповідно до п. 4.5 даного Договору №01\10, сума договору за попередньою домовленістю, складає: 300 000,00 грн. та ПДВ 60 000,00 грн.

Факт виконання вказаного договору, на думку суду, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: виписки з банківського рахунку (т. І а.с. 35), видаткових накладних (т. І а.с. 40, 42, 44) на загальну суму 30 818,16 грн. (у тому числі ПДВ 5 136,36 грн.) та податкових накладних (т. І а.с. 41, 43, 45) на таку ж суму податку на додану вартість.

Крім того, між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ФОП ОСОБА_3 (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №101 на виконання робіт та послуг від 01.10.2011 року (далі - Договір №101), за приписами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню робіт: консультування з питань комерційної діяльності та управління в жовтні 2011 року на суму 8 000,00 грн. без ПДВ; організація прибирання виробничих приміщень спецзасобами від жирових забруднень на 8 000,00 грн. без ПДВ, на місяць; Відпрацювання бухгалтерських документів, проведення аудиту за 9 місяців 2011 року та надання зауважень та пропозицій на суму 9 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 2.2 вищезазначеного Договору, Замовник здійснює оплату за надані послуги згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.5 Договору №101, вартість робіт за попередньою домовленістю, складає: 60 000,00 грн. та ПДВ 12 000,00 грн., всього з ПДВ 72 000,00 грн.

Факт виконання вказаного Договору у січні 2012 року підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акту №0010 здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 30.01.2012 року (т. І а.с. 38), податкової накладної від 30.01.2012 року №18 (т. І а.с. 39) на суму 19 200,00 грн. (у тому числі ПДВ - 3 200,00 грн.).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсними укладених Позивачем з ФОП ОСОБА_3 договорів немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину яе нікчемного за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ФОП ОСОБА_3 був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ФОП ОСОБА_3, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.