Постанова

від 04.02.2013 по справі 2а/1770/3558/2012

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3558/2012

04 лютого 2013 року 14год. 35хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Приварський Ю.Ю.;

відповідача: представник Столярець І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ТОВ "Теплосфера Рівне" до Державна податкова інспекція у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплосфера Рівне» (далі - ТОВ «Теплосфера Рівне») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000651742 від 28 травня 2012 року, №0002182342 від 29 травня 2012 року та №0002192342 від 29 травня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки, в якому податковий орган посилається на фіктивність правочинів між ТОВ «Теплосфера Рівне» та його контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю «Промоптторг-1» (далі - ТОВ «Промопторг-1»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія +» (далі - ТОВ «Будіндустрія +») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельне об'єднання» (далі - ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання»). Позивач вважає такі висновки необґрунтованими, оскільки такі ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу, щодо вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 року та вироку Печерського районного суду м. Києва від 22.04.2011 року, зазначив, що досліджені у них обставини не стосуються періоду, в якому були здійснені господарські операції із вищеперерахованими контрагентами. Також позивач зазначив про те, що відповідач не надав належної правової оцінки документам, які підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з названими вище контрагентами, а також доказам, які свідчать про наступне використання отриманих від ТОВ «Промоптторг-1» товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності ТОВ «Теплосфера Рівне». Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про нікчемність таких правочинів, а тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб, пояснив, що заяви працівників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про застосування податкової пільги були надані, проте не прийняті податковим органом до уваги.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити повністю.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких зводиться до такого. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта №7/16-30/30233788 від 16.05.2012 року за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Теплосфера Рівне» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати усіх податків та зборів за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року. В основу акта перевірки ТОВ «Теплосфера Рівне» покладено вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 року по справі №1-481/10 щодо фіктивності ТОВ «Промоптторг-1», акт Миргородської ОДПІ №174/23-410/36589133/23 від 08.02.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Промоптторг-1» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з липня 2009 року по січень 2011 року», інформацію відділу ОЗ СУ УМВС України в Рівненській області стосовно порушення кримінальної справи щодо фіктивного підприємництва ТОВ «Будіндустрія+», акт Миргородської ОДПІ №257/23410/35332508 від 14.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями за період з червня 2008 року по жовтень 2010 року», вирок Печерського районного суду від 22.04.2010 року у справі №1-366/11 щодо фіктивного підприємництва ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання».

На цій підставі податковий орган дійшов висновку, що договори, який позивач уклав з ТОВ «Промоптторг-1», ТОВ «Будіндустрія+» та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Таким чином, позивачем порушено встановлений порядок формування валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту.

Щодо порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідач зазначив, що до перевірки не надано заяв, які є підставою для застосування податкової соціальної пільги до доходів у вигляді заробітної плати працівників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Крім цього, зазначив, що позивачем не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який виник в результаті застосування працедавцем податкової соціальної пільги по доходу працівника ОСОБА_8 у вигляді заробітної плати, який крім роботи на підприємстві також зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності. Також, ствердив, що позивачем не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, у випадках, коли фізичним особам-не працівникам підприємства ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надане додаткове благо, без оподаткування податком на доходи фізичних осіб, у вигляді оплати за надання послуг за навчання, а саме ПП ОСОБА_11 з обслуговування семінару з технічно-сервісних питань.

У зв'язку з чим, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0000651742 від 28 травня 2012 року, №0002182342 від 29 травня 2012 року, №0002192342 від 29 травня 2012 року та донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 126 058 грн., податку на додану вартість в розмірі 117 683 грн. та з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2 329,52 грн. На думку відповідача прийняті рішення є обґрунтованими і підстав для їх скасування немає. Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «Теплосфера Рівне» зареєстроване юридичною особою 26.11.1998 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №540168. Позивача взято на облік в органах ДПС 11.12.1998 року за №040/1234. Видами діяльності названого підприємства, згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України є монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря; будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання; роздрібна торгівля пальним; оптова торгівля пальним; діяльність кафе; діяльність у сфері інжинірингу.

В період з 25.04.2012 року по 08.05.2012 року ДПІ у м. Рівному було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Теплосфера Рівне» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати всіх податків та зборів за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт №7/16-30/4/30233788 від 16.05.2012 року (далі - акт перевірки від 16.02.2012 року).

Під час перевірки податковий орган встановив, що формування показників податкового кредиту за січень 2009 року, березень 2009 року, травень-червень 2009 року, серпень 2009 року, жовтень-листопад 2009 року, січень 2010 року та травень 2010 року здійснювалось на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Промоптторг-1», ТОВ «Будіндустрія+» та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання». Даючи оцінку правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості товарів та послуг, відповідач врахував висновки акта Миргородської ОДПІ №174/23-410/36589133/23 від 08.02.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Промоптторг-1» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з липня 2009 року по січень 2011 року» та акта Миргородської ОДПІ №257/23410/35332508 від14.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями за період з червня 2008 року по жовтень 2010 року», вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 року по справі №1-481/10 щодо фіктивності ТОВ «Промоптторг-1» та вирок Печерського районного суду від 22.04.2010 року у справі №1-366/11 щодо фіктивного підприємництва ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання», а також інформацію відділу ОЗ СУ УМВС України в Рівненській області стосовно порушення кримінальної справи щодо фіктивного підприємництва ТОВ «Будіндустрія+». Тому, на думку податкового органу, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Теплосфера Рівне» здійснюється поза межами правового поля, а отже його взаємини з ТОВ «Промоптторг-1», ТОВ «Будіндустрія+» та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» є нікчемними правочинами, тобто такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювались.

У висновках акта перевірки від 16.05.2012 року, серед іншого відповідач зазначив про порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 р. (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на прибуток всього в сумі 136 834,00 грн., в т.ч.: за І кв. 2009 року на 35 987,00 грн., ІІ кв.2009 року - 35 250,00 грн., ІІІ кв. 2009 року - 9 410,00 грн., ІV кв. 2009 року - 41 341,00 грн., І кв. 2010 року - 9 523,00 грн., ІІ кв.2010 року - 5 323,00 грн.;

порушення п.п.7.2.3, п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, в сумі 122 935,00 грн., в т.ч. за січень 2009 року - 23 430,00 грн., березень 2009 року - 5 359,00 грн., травень 2009 року - 11 916,00 грн., червень 2009 року - 16 284,00 грн., серпень 2009 року - 7 528,00 грн., жовтень 2009 року - 25 033,00 грн., листопад 2009 року - 8 040 грн., січень 2010 року - 21 086 грн. та травень 2010 року - 4 259 грн.;

порушення п.п.6.3.1, п.п.6.3.2, п.п. «е» п.п.6.3.3, п.п.6.3.4 п.6.3, п.п. «б», п.п. «в» п.п.6.5.2, п.п. 6.5.4 п.6.5 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп. «а» п.19.2 ст.19, пп. «а» п.20.2 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV від 22.05.2003 р. (зі змінами та доповненнями) та п.3, п.4, п.7 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою КМУ від 26.12.2003 року №2035, в порушення яких не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 1131,23 грн., в т.ч. в сумі 408,36 грн. за 2009 рік та в сумі 722,87 грн. за 2010 рік;

порушення пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп. «е» пп.164.2.17, п.164.2, п.164.5 ст.164, п.167.1 ст.167, п.168.1.1 п.168.1 ст.168 та п.171.1 ст.171 розділу ІV Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 р. (із змінами та доповненнями) (далі - ПК України), а саме не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 404,48 грн. за 2011 р.;

порушення п.п. «б» п.176.2 ст.176 ПК України та Наказу ДПА України від 24.12.2010 року №1020 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», по яких встановлено подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ з недостовірними відомостями та з помилками, а саме: за 1 кв. 2011 року не включено доходи, отримані ОСОБА_12 в сумі 5 129,00 грн., за 2 кв. 2011 року не включено доходи, отримані ОСОБА_12 - 6 000,00 грн. та не включено доходи у вигляді додаткового блага, отримані ОСОБА_9 - 1 146,00 грн. та ОСОБА_10 - 1 146,00 грн.

На основі таких висновків було прийнято податкові повідомлення-рішення №0000651742 від 28 травня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 1535,71 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 793,81 грн., №0002182342 від 29 травня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 100847,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 25211,00 грн. та №0002192342 від 29 травня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах за основним платежем на 94146,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 23537,00 грн., які позивач оскаржив в адміністративному порядку.

За наслідками розгляду первинної скарги ДПС в Рівненській області прийняла рішення №13887/10-210/198 від 02.08.2012 року, відповідно до якого зазначені вище податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Платник податку повторно оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення, але рішенням ДПC України №1175/0/61-12/10-245 від 31.08.2012 року скаргу ТОВ «Теплосфера Рівне» залишено без задоволення, після чого позивач звернувся з даним позовом до суду.

З урахуванням доводів податкового органу про підстави прийняття оскаржуваних рішень №0002182342 від 29 травня 2012 року та №0002192342 від 29 травня 2012 року, вирішення спору потребує встановлення реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Промоптторг-1», ТОВ «Будіндустрія+» та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання». З'ясування наведених обставин має істотне значення для правильної юридичної оцінки дій позивача щодо віднесення ним до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за товар та роботи, отримані від цих контрагентів, а також щодо віднесення до валових витрат підприємства понесених затрат на придбання товарно-матеріальних цінностей.

На реалізацію принципу офіційного з'ясування обставин справи суд витребував у позивача додаткові докази на підтвердження використання приданих товарів та послуг у господарській діяльності. Дослідивши долучені до справи письмові докази суд встановив наступні обставини щодо взаємовідносин позивача та його контрагентів.

Судом встановлено, що 03.01.2009 року між ТОВ «Будіндустрія+» (Субпідрядник) та ТОВ «Теплосфера Рівне» (Генпідрядник) було укладено Договір генпідряду б/н від 03 січня 2009 року, за умовами якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник бере на себе виконання наступних робіт: реконструкція приміщень під гуртожиток м. Рівне, вул. Підкови 17-А, та монтаж систем водопостачання та водовідведення в торговому комплексі «NOVUS» по вул. Гагаріна.

На виконання умов Договору генпідряду від 31.01.2009 року ТОВ «Будіндустрія+» у період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року виконано будівельно-монтажні роботи на суму 387 103,00 грн. Факт передачі та отримання робіт підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт №КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт №КБ-2в, а саме за: березень 2009 року, травень 2009 року, січень 2009 року, серпень 2009 року, червень 2009 року.

Перевіркою встановлено, що у бухгалтерському обліку дані господарські операції відображені: Дт 23 «Виробництво» - Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» січень 2009 року на суму 117150,00 грн.; березень 2009 року на суму 26796,00 грн.; травень 2009 року на суму 59581,00 грн.; червень 2009 року на суму 81419,00 грн.; серпень 2009 року на суму 37640,00 грн.

Вартість придбаних у ТОВ «Будіндустрія+»» будівельно-монтажних робіт за І квартал 2009 року, ІІ квартал 2009 року, ІІІ квартал 2009 року віднесено до складу валових витрат позивача. По факту виконаних робіт згідно з переліченими вище довідками про вартість виконаних будівельних робіт №КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт №КБ-2в ТОВ «Будіндустрія+»» виписало позивачу податкові накладні, що відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних: №3108/1 від 31.08.2009 року на загальну суму 45 168, 00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 7 528,00 грн.; №3006/4 від 30.06.2009 року на загальну суму 85 480,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 14 246,67 грн.; №3006/3 від 30.06.2009 року на загальну суму 12 223,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2037,17 грн.; №2905/11 від 29.05.2009 року на загальну суму 66 056,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 11 009,33 грн.; №2905/12 від 29.05.2009 року на загальну суму 5 441,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 906,83 грн., №3103/2 від 31.03.2009 року на загальну суму 32 155,00, в т.ч. ПДВ у розмірі 5 359,17 грн.; №3001/2 від 30.01.2009 року на загальну суму 140 580,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 23 430,00 грн.

За отримані від ТОВ «Будіндустрія+» роботи позивачем перераховано кошти в сумі 329096,94 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача про рух коштів, а саме: 01.06.2009 р., 03.06.2009 р., 04.08.2009 р., 30.09.2009 р., 01.06.2009 р., 16.06.2009р., 16.07.2009 р., 04.08.2009 р., 30.09.2009 р. Станом на 19.10.2012 року за ТОВ «Теплосфера Рівне» кредиторська заборгованість за будівельні роботи становить 50 264,00 грн.

Податок на додану вартість в сумі 64 517,00 грн. позивач відніс до складу податкового кредиту у січні, березні, травні, червні, серпні 2009 року.

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Будіндустрія+» відображено у податковій звітності ТОВ «Теплосфера Рівне», про що свідчать копії додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ за 2009 рік.

Щодо господарських відносин ТОВ «Теплосфера Рівне» та ТОВ «Промоптторг-1», суд зазначає наступне.

Між ТОВ «Теплосфера Рівне» (Покупець) та ТОВ «Промоптторг-1» (Постачальник) згідно усної домовленості, 04.05.2010 року Покупцем було придбано товарно-матеріальні цінності на загальну суму 15 423,67 грн. На виконання умов даного договору Постачальник поставив і передав у власність Покупцю матеріали відповідно до видаткової накладної №РН-1273 від 04.05.2010 року на загальну суму 15 423,67 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 570,61 грн.: труба поліетиленова 75 в кількості 11 000 м, коліно д76 в кількості 8 000 шт., коліно д50 в кількості 14 000 шт., перехід 75*50 в кількості 7 000 шт., коліно 75*75 в кількості 4 000 шт., ключа лента-скотч 38 в кількості 4 000 шт., кран кульовий 1 в кількості 2 000 шт., ізоляція d54 в кількості 30 000 м, ізоляція d89 в кількості 87 000 м, засувка сталева 30 в кількості 10 000 шт., муфта 75*50 в кількості 1 000 шт., муфта 50*2 в кількості 1 000 шт., фланець 50 в кількості 20 000 шт., фланець 76 в кількості 2 000 шт. та відвід сталевий 2 в кількості 1 000 шт.

У свою чергу, ТОВ «Промоптторг-1» виписало для ТОВ «Теплосфера Рівне» податкову накладну №1273 від 04.05.2010 року на загальну суму 15 423,67 грн., в т.ч. 2 570,61 грн., що відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Вищевказані матеріали перебували на балансі позивача та використовувалися у господарській діяльності платника податку, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 201 ТМЦ за травень 2010 року.

З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що отримані від ТОВ «Промоптторг-1» товарно-матеріальні цінності позивачем у травні 2010 року, були використані відповідно до умов договору підряду №10/23-01/3252 від 5 травня 2010 року з Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») при виконанні робіт поточного ремонту системи водопостачання та пожежогасіння приміщення офісу дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2010 року та актом приймання виконаних робіт за травень 2010 року від 21.05.2010 року.

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Промоптторг-1» відображено у податковій звітності ТОВ «Теплосфера Рівне», про що свідчить копія додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за 2010 рік.

Щодо господарських відносин ТОВ «Теплосфера Рівне» та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» (Субпідрядник) та ТОВ «Теплосфера Рівне» (Генпідрядник) було укладено контракт №01/09-09 від 01 вересня 2009 року, відповідно до умов якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник бере на себе обов'язок виконати наступні роботи: 1) ремонт системи водопостачання та пожежогасіння офісу дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»; 2) монтаж системи опалення на об'єкті будівництва п'ятиповерхових будинків МКР-3 «Північний» в м. Рівне по вул. Коновальця, буд.1; 3) нежилі приміщення, загальною площею 2 954 кв.м, що розташовані в будівлі за адресою: Оболонський проспект, від станції метро «Оболонь» до станції метро «Героїв Дніпра», м. Київ; та ніші роботи, необхідність яких може виявитися в процесі проведення робіт по даному договору і не передбачених кошторисом.

ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» у період з 01.05.2009 року по 30.09.2010 року виконало роботи на загальну суму 254 273,00 грн., факт передачі та отримання робіт підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт №КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт №КБ-2в, а саме за: жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року, травень 2010 року, долученими до матеріалів справи.

Вартість придбаних у ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» робіт за ІV квартал 2009 року, І квартал 2010 року, ІІ квартал 2010 року віднесено до складу валових витрат позивача. На виконання умов договорів, ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» виписало ТОВ «Теплосфера Рівне» податкові накладні, що відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних: №1752 від 31.05.2010 року: заміна труб Ф№2, на загальну суму 10 128,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 1 688,00 грн.; №462 від 29.01.2010 року: прокладання трубопроводів водопостачання з напірних поліетиленових труб високого тиску, на загальну суму 45 708,00 грн., в т.ч. ПДВ в розмірі 7 618,00 грн.; №927 від 30.11.2009 року: сантехнічні роботи, на загальну суму 48 238,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 8 039,67 грн.; № 477 від 30.10.2009 року: будівельно-монтажні роботи, на загальну суму 112 553,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 18 758,83 грн.; №476 від 30.10.2009 року: будівельно-монтажні роботи, на загальну суму 37 646,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 6 274,33 грн.

У період з 01.05.2009 року по 30.09.2010 року ТОВ «Теплосфера Рівне» проведено оплату виконаних робіт ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» та перераховано кошти, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача про рух коштів, а саме: 04.11.2009 р., 11.11.2009 р., 11.12.2009 р., 30.12.2009 р., 16.02.2010 р., 31.03.2010 р.

Податок на додану вартість в сумі 42 378,50 грн. позивач відніс до складу податкового кредиту у жовтні, листопаді 2009 року та у січні, травні 2010 року.

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» відображено у податковій звітності ТОВ «Теплосфера Рівне», про що свідчать копії додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ за 2009 та 2010 роки.

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

До набрання чинності Податковим кодексом України відносини щодо порядку нарахування та сплати податку на додану вартість визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, № 168/97-ВР (чинний на момент вчинення господарських операцій) (далі - Закон № 168/97). У п. 1.7. названого Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п. 7.4.1. Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, до складу податкового кредиту відноситься лише ті суми витрат платника податку, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Порядок нарахування, декларування та сплати податку на прибуток був регламентований спеціальним законом - Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинний на момент вчинення господарських операцій) (далі - Закон України № 334/94).

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені норми узгоджуються із вимогами Податкового кодексу України, який містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з приписами п.138.1. Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. П.138.1.1. Податкового кодексу визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2. Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до вимог п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Беручи до уваги наведені вище норми законодавства, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених платником у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту. Тому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Суб'єкт господарювання - ТОВ «Теплосфера Рівне» на час вчинення господарських операцій зареєстровано як юридичну особу та платником податку на додану вартість. ТОВ «Теплосфера Рівне» є суб'єктом господарювання у сфері: монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря; будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання. Для здійснення організації обраного ним виду господарської діяльності, підприємством було придбано у ТОВ «Промоптторг-1» наступні товарно-матеріальні цінності: труба поліетиленова 75 в кількості 11 000 м, коліно д76 в кількості 8 000 шт., коліно д50 в кількості 14 000 шт., перехід 75*50 в кількості 7 000 шт., коліно 75*75 в кількості 4 000 шт., ключа лента-скотч 38 в кількості 4 000 шт., кран кульовий 1 в кількості 2 000 шт., ізоляція d54 в кількості 30 000 м, ізоляція d89 в кількості 87 000 м, засувка сталева 30 в кількості 10 000 шт., муфта 75*50 в кількості 1 000 шт., муфта 50*2 в кількості 1 000 шт., фланець 50 в кількості 20 000 шт., фланець 76 в кількості 2 000 шт. та відвід сталевий 2 в кількості 1 000 шт., що свідчить про наявність у позивача матеріально - технічної бази, необхідної для здійснення обраного ним виду господарської діяльності і яким відповідач, втім, не надав належної оцінки під час проведення перевірки позивача.

Реальне виконання зобов'язань згідно усної домовленості постачання, а саме використання отриманих від контрагента ТОВ «Промоптторг-1» товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності підтверджено належними та достатніми доказами, про що зазначено вище.

Щодо відсутності товарно-транспортних документів, то необхідно вказати наступне:

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за №128/2568:

подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, залізнична накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Отже, жоден з перерахованих вище документів (подорожній лист, товарно-транспортна накладна, залізнична накладна) не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг). Це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб які відповідають за збереження майна під час транспортування.

Таким чином, вищевикладене свідчить, що у позивача, відповідно до законодавства України, були наявні всі підстави щодо формування витрат в податковому обліку за операціями вказаними в акті перевірки.

По факту виконання робіт ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» та ТОВ «Будіндустрія+» виписало ТОВ «Теплосфера Рівне» податкові накладні, на підставі яких позивач відніс до складу податкового кредиту за жовтень, листопад 2009 року, січень, травень 2010 року та січень, березень, травень, червень, серпень 2009 року відповідно.

Факт реального виконання робіт підтверджується первинними документами встановленої форми, про які зазначено вище. Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт, також належно оформлені, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, включену у вартість виконаних на його замовлення будівельних та монтажних робіт за договорами генпідряду.

Натомість, мотиви, з яких орган ДПС дійшов висновку про нікчемність правочинів, судячи зі змісту акта перевірки, зводяться до власних припущень про неможливість реального виконання ТОВ «Теплосфера Рівне» договірних зобов'язань, без аналізу будь-яких первинних документів.

Оцінюючи ці факти, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням сторін, а також враховує, що характер послуг, що надавались відповідає виду діяльності як позивача, так і його контрагентів.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи відповідача щодо порушення податкового законодавства позивачем по суті ґрунтуються на акті Миргородської ОДПІ №174/23-410/36589133/23 від 08.02.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Промоптторг-1» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з липня 2009 року по січень 2011 року» та акті Миргородської ОДПІ №257/23410/35332508 від 14.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями за період з червня 2008 року по жовтень 2010 року».

З приводу такого підходу відповідача до перевірки правомірності декларування платником сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаного ним товарно-матеріальних цінностей та робіт, а також правомірності формування валових витрат підприємства слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до валових витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Крім цього, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Промоптторг-1» (травень 2010 року) та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» (жовтень, листопад 2009 року, січень, травень 2010 року) не було внесено жодного запису стосовно відсутності його за юридичною адресою або відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Щодо покликань податкового органу на вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 року по справі №1-481/10 щодо фіктивності ТОВ «Промоптторг-1» та вирок Печерського районного суду від 22.04.2010 року у справі №1-366/11 щодо фіктивного підприємництва ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання», суд зазначає.

Відповідно до ч. 4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Системний аналіз зазначеної процесуальної норми дозволяє дійти висновку, що обов'язковим для адміністративного суду є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Водночас, позивачем в якості доказу в адміністративній справі надано Ухвалу Апеляційного суду міста Києва у справі №11/2690/1619/12, яким вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2011 року щодо ОСОБА_14 скасовано, а справу направлено прокурору Печерського району м. Києва на додаткове розслідування.

Правова позиція щодо застосування приписів ч. 4 ст.72 КАС України містить й судова практика при вирішенні адміністративних справ Вищим адміністративним судом України. Наприклад при розгляді адміністративної справи № К-1567/07, Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 11.06.2009 року дійшов висновку, що сам лише факт визнання винним директора у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, не є безумовним свідченням укладення ним від імені підприємства будь-яких договорів, що суперечать інтересам держави, зокрема фіктивних договорів, обставини щодо безтоварного характеру операцій з поставки, вказаним вироком не встановлені.

Тобто з вказаного висновку слідує, що наявність вироку не може свідчити про правомірність чи неправомірність господарських операцій, якщо під час розгляду кримінальної справи такі обставини не досліджувалися та не встановлювалися. Водночас, як вбачається із вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010 року по справі №1-481/10 питання правомірності донарахування податкових зобов'язань ТОВ «Теплосфера Рівне» (яке є предметом розгляду даної адміністративної справи) не досліджувалося, й обставини формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у травні 2010 року не встановлювалися.

Також податковим органом не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в ч.1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Суд також вважає за потрібне зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для того, щоб вважати правочин нікчемним, необхідні передбачені виключно законом для цього підстави; встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Промоптторг-1», ТОВ «Будіндустрія+» та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» на укладення договорів із позивачем (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача та його контрагента, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемними як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та заявлено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про нереальне проведення господарських операцій та здійснення діяльності, спрямованої лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, відповідачем необґрунтовано було зроблено висновок, про порушення визначення позивачем податку на прибуток, внаслідок завищення валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у зв'язку з включенням до вартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) вартості товарно-матеріальних цінностей, поставлених від ТОВ «Промопторг-1», а також робіт, отриманих від ТОВ «Будіндустрія+», ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» та завищення позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень, листопад 2009 року, січень, травень 2010 року та січень, березень, травень, червень, серпень 2009 року.

Щодо визначення зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.6.3.1, п.п.6.3.2, п.6.3, ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV від 22.05.2003 р. (зі змінами та доповненнями) Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-IV) та п.3, п.4, п.7 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою КМУ від 26.12.2003 року №2035, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем її нарахування (виплати), яке платник податку обирає самостійно, стосовно чого він подає працедавцю заяву про застосування податкової соціальної пільги за встановленою центральним податковим органом формою. Пільга починає застосовуватися з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку припинив трудові відносини з працедавцем, пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви.

Судом встановлено, що ТОВ «Теплосфера Рівне» застосовувало податкову соціальну пільгу до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати на підставі отриманих заяв про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги наступних працівників: ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5

До матеріалів справи долучено накази про прийняття на роботу зазначених працівників: №15 від 05 жовтня 2010 року; №9 від 12 травня 2009 року; №7 від 01 липня 2011 року; 313 від 22 серпня 2011 року; №13 від 16 листопада 2009 року; №22 від 01 грудня 2010 року, а також заяви про застосування податкової соціальної пільги: ОСОБА_3 від 05 жовтня 2010 року, від 12 травня 2009 року; ОСОБА_6 від 12 травня 2010 року; ОСОБА_7 від 12 травня 2009 року; ОСОБА_10 від 01 липня 2011 року; ОСОБА_9 від 22 серпня 2011 року; ОСОБА_4 від 16 листопада 2009 року; ОСОБА_5 від 01 грудня 2010 року.

Висновки податкового органу щодо порушення позивачем пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп. «е» пп.164.2.17, п.164.2, п.164.5 ст.164, п.167.1 ст.167, п.168.1.1 п.168.1 ст.168 та п.171.1 ст.171 розділу ІV Податкового кодексу України а саме не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 404,48 грн. за 2011 р. у випадках, коли фізичним особам - не працівникам підприємства надане додаткове благо, без оподаткування податком на доходи фізичних осіб, у вигляді оплати за надання послуг за навчання, спростовуються наступним.

Зокрема, перевіркою встановлено, що ТОВ «Теплосфера Рівне» перераховувало кошти за навчання своїх працівників, а саме: згідно актів виконаних послуг від 30.06.2011 року про надання послуг з обслуговування семінару з технічно-сервісних питань були надані послуги для працівників позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 За надані послуги ПП ОСОБА_11 було перераховані кошти платіжними дорученнями №45 від 30.05.2011 року та №58 від 20.06.2011 року в сумі 2292,00 грн. Як зазначено в акті перевірки, якщо додаткові блага надаються не в грошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 із застосуванням коефіцієнта. Таким чином, сума донарахованого податку на доходи фізичних осіб за 2011 р. становить 1404,48 грн.

Так, відповідно до п.164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За змістом п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Статтею 201 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу організовувати індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників за рахунок підприємства, організації, установи.

Таким чином, проведене працівникам навчання є виконанням обов'язків трудового найму з боку роботодавця, а тому, таке навчання не є додатковим благом і тому не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та не включають до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України - при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Поряд з цим, відповідно до глави 4 Податкового кодексу України суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим кодексом в праві визначати платник податків та у випадках передбачених податковим законодавством - контролюючий орган.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на вказаний конституційний принцип, суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Отже, до складу повноважень суду не входять питання проведення документальної перевірки платника податків на предмет встановлення наявності або відсутності порушень податкового законодавства та визначення суми податкового зобов'язання. Суд виключно досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх правомірності.

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України викладеній в Постанові від 5 грудня 2006 року та Постанові Вищого Адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року у справі К-17781/07.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача є необґрунтованими та не відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Тому прийняті на основі висновків акта перевірки від 16.05.2012 року податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2012 року №0000651742, від 29 травня 2012 року №0002182342 та №0002192342, не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись статтями 17-19, 35, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0000651742 від 28 травня 2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0002182342 від 29 травня 2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0002192342 від 29 травня 2012 року.

Присудити на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосфера Рівне"(33023, м.Рівне, вул.С.Крушельницької, 77-А, код ЄДРПОУ 30233788) із Державного бюджету судовий збір у розмірі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Клименко О.М.