Рішення

від 13.03.2013 по справі 911/50/19/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" березня 2013 р. Справа № 911/50/19/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практика», м. Київ;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне

підприємство № 3», м. Вишгород Київської області;

про стягнення 155372,28 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників сторін:

від позивача: Ночвай Д.М. (довіреність б/н від 03.12.2013 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практика» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3» (надалі - відповідач) про стягнення 155372,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 8070 від 04.03.2008 р., повністю не розрахувався за виконані роботи, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 131275,60 грн., за прострочення сплати якої нараховані інфляційні в сумі 12740,97 грн. та 3% річних - 11355,71 грн.

Ухвалою від 03.01.2013 р. суд порушив провадження у справі № 911/50/13г та призначив її розгляд на 23.01.2013 р.

В подальшому ухвалами від 23.01.2013 р., від 04.02.2013 р., від 18.02.2013 р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та не поданням витребуваних судом доказів.

Присутнім у судовому засіданні 04.03.2013 р. представником позивача позовні вимоги підтримані у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, а також подано додаткові пояснення по справі та заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 131275,60 грн., інфляційні - 13134,80 грн. та 3% річних - 12142,66 грн., нарахованих станом на 18.02.2013р.

Надана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та приймається судом до розгляду, оскільки остання оплачена судовим збором та містить докази надіслання її відповідачу.

Отже, судом розглядаються позовні вимоги в межах нової ціни позову - 156553,06 грн.

Представник відповідача у судове засідання жодного разу не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 03.01.2013 р. та ухвал суду від 23.01.2013 р., від 04.02.2013 р., від 18.02.2013 р. не виконав, витребувані документи та письмовий відзив на позов не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Ухвали суду від 04.02.2013 р. та від 18.02.2013 р. надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, а, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.03.2008 р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 8070, згідно з умовами якого виконавець зобовязується виготовити та здійснити монтаж протипожежних дверей на об'єкті за адресою: м. Київ, пр.. Тичини, 18-Б. Вартість виготовлення та монтаж протипожежних виробів визначається специфікацією (Додаток № 1 до договору) та становить 1130656,80 грн. (п.п. 1.1., 3.1. договору).

У відповідності з умовами п. 3.2. договору, розрахунки за роботи, що виконуються по договору проводяться наступним чином: - авансовий платіж у розмірі 50% від вартості, зазначеної у п. 3.1. договору, перераховується протягом трьох банківських днів з дати підписання договору та виставлення рахунку-фактури (пп. 3.2.1.); - остаточний розрахунок по договору, враховуючи авансовий платіж, проводиться протягом трьох банківських днів після підписання підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно п. 10.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами договірних зобов'язань.

Як вбачається з наданих суду доказів, 25.03.2010 р. сторони підписали та скріпили печатками довідку про вартість виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-3) та акт приймання виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-2в) за березень 2010 року на загальну суму 970275,60 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбаченою, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факт виконання робіт на загальну суму 970275,60 грн.

Проте, відповідач виконані роботи оплатив частково в сумі 839000,00 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Інтегра-банк» від 21.01.2013 р. № 09-1-05/139.

Отже, на день вирішення спору, заборгованість відповідача перед позивачем становить 131275,60 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, встановлено порядок оплати за договором підряду, а саме: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ч 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищенаведене та підписання відповідачем акту приймання виконаних підрядних робіт без будь-яких зауважень чи заперечень щодо обсягу та якості виконаних робіт, свідчить про прийняття останнім цих робіт та, відповідно, породжує у відповідача обов'язок по їх оплаті у строки, визначені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі 131275,60 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 13134,80 грн. нарахованих за період з квітня 2010 року по січень 2013 року, та 3% річних у сумі 12142,66 грн., нарахованих за період з 31.03.2010 р. по 18.02.2013 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007 р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. № 52/30).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних, задовольняє їх згідно з розрахунками позивача, наведеними у заяві про збільшення розміру позовних вимог, які є арифметично вірними.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Новопромислова, 7/8; код ЄДРПОУ 32156847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практика» (03057, м. Київ, вул. Металістів, 15; код ЄДРПОУ 35211659) 131275 (сто тридцять одну тисячу двісті сімдесят п'ять) грн. 60 коп. - боргу, 13134 (тринадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 80 коп. - інфляційних втрат, 12142 (дванадцять тисяч сто сорок дві) грн. 66 коп. - 3% річних, 3131 (три тисячі сто тридцять одну) грн. 06 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.03.2013 р.

Суддя Карпечкін Т.П.