Постанова

від 15.04.2013 по справі 911/50/19/13-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа№ 911/50/19/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Ночвай Д.М. (довіреність б/н від 03.12.2012 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3»

на рішення господарського суду Київської області від 04.03.2013 року

у справі №911/50/19/13-г (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практика» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» про стягнення основного боргу в сумі 131275,60 грн., 12740,97 грн. інфляційних втрат та 11355,71 грн. 3% річних.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача основного боргу в сумі 131275,60 грн., 13134,80 грн. інфляційних втрат та 12142,66 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.03.2013 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 131275,60 грн. основного боргу, 13134,80 грн. інфляційних втрат та 12142,66 грн. 3% річних та 3131,06 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» було подано до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте від останнього надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відпустці.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, враховуючи обмежені строки розгляду справи апеляційним господарським судом, встановлені ст. 102 ГПК України, не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про перенесення розгляду справи. Господарський процесуальний кодекс України не обмежує суб'єкта господарювання у можливості залучення декількох осіб для участі у справі в якості представника. Відповідачем не надано доказів неможливості представництва інтересів останнього у суді іншими особами. Також, відповідачем не надано доказів перебування представника у відпустці, про що зазначено у клопотанні про перенесення розгляду справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 р. явка представників сторін у судове засідання призначене на 15.04.2013 р. обов'язковою не визнавалась.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

04.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практика» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» (замовник) було укладено Договір № 8070, згідно умов якого виконавець зобовязується виготовити та здійснити монтаж протипожежних дверей на об'єкті за адресою: м. Київ, пр. Тичини, 18-Б. Вартість виготовлення та монтаж протипожежних виробів визначається специфікацією (Додаток № 1 до договору) та становить 1130656,80 грн.

Згідно п. 3.2. договору, розрахунки за роботи, що виконуються по договору проводяться наступним чином: - авансовий платіж у розмірі 50% від вартості, зазначеної у п. 3.1. договору, перераховується протягом трьох банківських днів з дати підписання договору та виставлення рахунку-фактури; - остаточний розрахунок по договору, враховуючи авансовий платіж, проводиться протягом трьох банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

Пунктом 10.1. договору визначено, що даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами договірних зобов'язань.

25.03.2010 р. сторонами було підписано та скріплено печатками довідку про вартість виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-3) та акт приймання виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-2в) за березень 2010 року на загальну суму 970275,60 грн.

Таким чином, позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факт виконання робіт на загальну суму 970275,60 грн.

Проте, позивач стверджує, що відповідач виконані роботи оплатив частково в сумі 839000,00 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Інтегра-банк» від 21.01.2013 р. № 09-1-05/139.

Отже, станом на день вирішення даного спору в суді першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем становить 131275,60 грн.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищенаведене, підписання відповідачем акта приймання виконаних підрядних робіт без будь-яких зауважень чи заперечень щодо обсягу та якості виконаних робіт, свідчить про прийняття останнім цих робіт.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів погашення суми заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 131275,60 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 13134,80 грн., нарахованих за період з квітня 2010 року по січень 2013 року, та 3% річних у сумі 12142,66 грн., нарахованих за період з 31.03.2010 р. по 18.02.2013 р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 13134,80 грн. та 3% річних в сумі 12142,66 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на те, що надсилання рахунку-фактури є обов'язковою умовою для проведення розрахунків і відсутність такого документу є підставою для затримання проведення розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 3.2.2 договору, розрахунки за роботи, що виконуються по договору проводяться протягом трьох банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

Вищезазначений пункт договору вказує на обов'язок оплати робіт, який виникає після підписання акта приймання виконаних робіт і не вимагає надання рахунку-фактури.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 04.03.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 04.03.2013 р. у справі №911/50/19/13-г залишити без змін.

Справу №911/50/19/13-г повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Дикунська С.Я.

Сітайло Л.Г.