Рішення

від 12.03.2013 по справі 429/7748/12

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

Справа № 429/7748/12

12 березня 2013 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Кононенко Т.О.

за участю секретаря: Кисіль Н.М.

позивача: ОСОБА_1

третьої особи: ОСОБА_2

представника ПАТ КБ «Надра»: Нікітенка І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю торговельно-комерційна фірма "Меблі", треті особи ОСОБА_2, ПАТ комерційний банк «Надра» про стягнення виногороди відповідно до договору про надання юридичних послуг -

встановив:

Позивач звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача винагороду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень за договором про надання юридичних послуг та судові витрати понесені ним зі сплати судового збору та витрат на інформаційно - технічне забезпечення.

В обґрунтування заявленого позову зазначає, що між позивачем та відповідачем по справі було укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується надати замовнику наступні послуги:

- складання запитів та іншої письмової документації;

- юридичні консультації;

- ведення цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у всіх судових інстанціях України та за кордоном;

- представляти інтереси замовника у всіх органах державної, виконавчої влади, правоохоронних органах;

- ведення цивільних справ в Тернівському міському суді, апеляційному суді Дніпропетровської області, Верховному суді України, в господарському суді Дніпропетровської області, Дніпропетровському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України по захисту інтересів замовника.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Заявив клопотання про затвердження мирової угоди між позивачем та відповідачем. Ухвалою суду було відмовлено в затвердженні мирової угоди.

Відповідач в судове засідання не з'явився причини не явки суду не відомі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа ОСОБА_2 - проти задоволення позову не заперечував.

Представник третьої особи ПАТ КБ «Надра» - проти задоволення позову заперечував, посилаючись на заперечення викладені письмово і долучені до матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

01.01.2009 року між ТОВ ТКФ «Меблі» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання юридичних послуг і представництво (а.с.5), відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується надати замовнику наступні послуги:

- складання запитів та іншої письмової документації;

- юридичні консультації;

- ведення цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у всіх судових інстанціях України та за кордоном;

- представляти інтереси замовника у всіх органах державної, виконавчої влади, правоохоронних органах;

- ведення цивільних справ в Тернівському міському суді, апеляційному суді Дніпропетровської області, Верховному суді України, в господарському суді Дніпропетровської області, Дніпропетровському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України по захисту інтересів замовника.

Відповідно до п. 6 договору, винагорода за надані юридичні послуги визначається сторонами у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Згідно з п. 6.1 винагорода сплачується замовником після складання і підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних юридичних послуг і в строк передбачений актом (а.с.5).

Суд звертає увагу, що відповідно до Статуту ТОВ ТКФ "Меблі", п. 6.14 - безпосереднє керівництво господарською діяльністю товариства здійснює виконавчий орган - директор.

Договір, доручення та акт прийму-передачі підписаний ОСОБА_4, при цьому до матеріалів справи не надано жодного акту юридичної особи на підтвердження його повноважень.

01.01.2009 року ТОВ ТКФ «Меблі» довіреністю уповноважило ОСОБА_1 вести цивільні, господарські, адміністративні справи у всіх судових інстанціях України та за кордоном та представництво інтересів в державних органах виконавчої влади, БТІ, в органах земельних ресурсів та інші види юридичних послуг (а.с.6).

01.08.2011 року між сторонами було підписано акт прийому-передачі юридичних послуг (а.с.7), відповідно до якого замовник повинен сплати виконавцю в строк до 01.09.2011 року винагороду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зважаючи на положення чинного законодавства, відповідно до якого йдеться про юридичну послугу, то це викликає необхідність застосування на підставі частини другої ст. 901 Цивільного кодексу як загальної норми про послуги (статті 901 - 907 Цивільного кодексу), так і спеціальної норми про договори доручення (статті 1000 - 1010 Цивільного кодексу). Відповідно до частини другої ст. 901 Цивільного кодексу загальні положення глава 63 цього Кодексу про послугу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуги, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Суд звертає увагу, що договір про надання юридичних послуг не передбачає обов'язок замовника прийняти послугу, а тому підписання сторонами акту - прийому передачі юридичних послуг, не є доказом, що може підтвердити відповідні правовідносини.

Відповідно договори про надання юридичних послуг регулюються не тільки загальними нормами про послуги (глава 63 ЦК), але й спеціальними нормами, які регулюють доручення (глава 68 ЦК). При цьому Закон України «Про адвокатуру» передбачає, що адвокати діють за дорученнями клієнтів, і про надання послуг не йдеться. Від такого розмежування залежать, зокрема, фінансові взаємовідносини сторін.

При укладенні й виконанні договорів про надання юридичних послуг слід зважати, чи надаються вони саме адвокатом чи просто юристом, якщо він витупає в ролі підприємця.

В договорі підписаного сторонами по справі, взагалі не зазначено в якому процесуальному статусі перебував ОСОБА_1 під час надання юридичних послуг, і не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відповідного статусу.

Договірні відносини з надання юридичної допомоги побудовані на підставі надання зазначених в угоді юридичних послуг, а саме передбачених п. 2 договору.

Закріпивши в договорі весь перелік юридичних послуг та підписавши акт прийому передачі, сторони зазначили про надання виконавцем в повному об'ємі юридичних послуг передбачених договором.

В матеріалах справи міститься заява відповідача про визнання позову в повному обсязі, але суд приходить до висновку, що законних підстав для задоволення позову не має з наступних підстав.

За даним договором, визначення відокремлюваного матеріального результату послуги, якщо і є, то існує за межами договору та мета досягнення матеріального результату відсутня.

Саме результат стає частиною дій у відповідності з предметом договору. Йдеться про принцип: немає результату - немає дій, тобто відсутній сам предмет договору, який вважається виконаним. В цьому випадку лише певний результат стає єдиним критерієм того, чи був договір про надання послуги в дійсності виконаний.

В договорі зазначено, ціну, яка складає 100 000 (сто тисяч) гривень. Елементом ціни, на думку суду є так званий ефект послуги, яка зазвичай є підставою для її встановлення.

За загальним правилом виконавець набуває право на оплату своєї послуги після виконання певних дій у відповідності з договором, тому відмова замовника від оплати фактично наданої послуги є неприпустимим. У той же час якщо оплата обумовлювалася вчиненням певних дій, а саме надання юридичних послуг, то вимоги з боку виконавця про стягнення такої оплати не підлягають задоволенню, оскільки виконавцем не надано жодного доказу на підтвердження виконаних передбачених договором умов, крім цього не зрозуміло саме в якому обсязі юридичні послуги були надані та які дії фактично були виконані.

Заслуговують на увагу і твердження представника третьої особи ПАТ КБ «Надра», який зазначив, що в договорі про надання юридичних послуг не зазначено і не вказано правовий статус позивача по справі, що є важливим процесуальним моментом в підтвердження представництва його в різних судових інстанціях та інших організаціях, на підставі яких документів було здійснено представництво, оскільки відсутня посилання на відповідні документи та не відображено правовий статус позивача по справі та повноваження такого представника, а також відомості про те, що особа, яка представляла інтереси відповідача в різних судових інстанціях була допущена до участі в розгляді справ ухвалою суду, як особа яка надає юридичні послугу та представництво.

З акту прийняття послуги, інших документів, які містяться у справі, не можна зробити будь-яких висновків як про обсяг наданих послуг, так і про обсяг витраченого часу. Акт лише закріплює той факт, що послуга надана в строк. Він не містить ніякого посилання на обсяг наданої послуги і обсяг витраченого часу. Отже, не надано будь-яких доказів, що підтверджують обсяг послуги, не визначено і вартість послуг, бо за своїм змістом кожна з послуг передбачених договором повинна бути співрозмірна грошовій сумі, яка визначена позивачем.

Відповідно до Цивільного кодексу України договір про надання правової допомоги клієнту є самостійним і достатньою підставою для представництва та ведення цивільних справ за умови пред'явлення посвідчення адвоката, що також не надано позивачем по справі.

Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності з наданими сторонами доказами, з урахуванням системного аналізу ст.ст. 901-907, 1000-1010 ЦК України суд вважає, що вимоги позивача про стягнення винагороди за договором про надання юридичних послуг та представництва є необґрунтованою, так як позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу щодо розрахунку співрозмірності виконаних послуг встановленій платі у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, та не надано доказів досягнення мети при наданні певних послуг, що є підтвердженням дійсності виконуваних послуг.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про недоведеність позивачем вимог щодо стягнення з відповідача винагороди у сумі 100 000 (сто тисяч) гривень, оскільки позивачем не доведено, жодного з елементів складу, а саме наявність досягнення мети при наданні певних послуг .

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦПК на сторони покладається обов'язок обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, тому це питання піднесено до доведення. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами щодо виконання останнім умов договору про надання юридичних послуг.

Таким чином, звернення до суду з зобов'язально-правовою вимогою є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 215 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його прийняття до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті, є оригіналом.

Мотивований текст рішення виготовлений 14.03.2013 року.

Суддя Павлоградського

міськрайонного суду

Дніпропетровської області Т.О. Кононенко