Рішення

від 07.11.2013 по справі 429/7748/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5315/13 Справа № 429/7748/12 Головуючий у 1 й інстанції - Кононенко Т.О. Доповідач - Глущенко Н.Г. Категорія 19/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Колодяжної Н.Є., Осіяна О.М.

при секретарі - Біленькій О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-комерційна фірма «Меблі», треті особи - ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про стягнення винагороди за договором про надання юридичних послуг, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-комерційна фірма «Меблі» (далі ТОВ ТКФ «Меблі») про стягнення винагороди за договором про надання юридичних послуг / а. с. 3-4 /.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 01.01.2009 року між ним та ТОВ ТКФ «Меблі» в письмовій формі було укладено договір про надання юридичних послуг, згідно якого він зобов'язався надавати відповідачу за винагороду всі види юридичних послуг: складання запитів та іншої письмової документації; надання юридичних консультацій; ведення цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у всіх судових інстанціях України та за кордоном; представляти інтереси товариства у всіх органах державної, виконавчої влади, правоохоронних органах; вести цивільні справи в Тернівському міському суді, апеляційному суді Дніпропетровської області, Верховному Суді України, господарському суді Дніпропетровської області, Дніпропетровському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України - по захиству інтересів товариства.

Повноваження, що надаються товариством позивачу, передбачаються довіреністю виданою товариством позивачу.

Винагорода за надання юридичних послуг визначена сторонами по договору в розмірі 100000 грн. Ця винагорода виплачується товариством позивачу після складання акту прийому-передачі виконаних юридичних послуг і в строк передбачений цим актом.

Згідно акту прийому-передачі виконаних юридичних послуг від 01.08.2011 року позивач, за період з 01.01.2009 року по 01.08.2011 року, виконав умови договору про надання юридичних послуг від 01.09.2008 року, а тому товариство сплачує позивачу винагороду в сумі 100000 грн. в строк до 01.09.2011 року.

Однак, відповідач не виконав свій обов'язок щодо сплати позивачу винагороди, у зв'язку з чим він-позивач вимушений звернутися до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь винагороду за договором про надання юридичних послуг в сумі 100000 грн. та понесені ним судові витрати / а. с. 3-4 /.

Відповідач своєю заявою від 18.09.2012 року позов визнав / а. с. 105 /, але до суду не з'явився.

Третя особа ОСОБА_3 проти позову не заперечував, а представник третьої особи ПАТ «КБ «Надра» - заперечував.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.03.2013 року ОСОБА_2 відмовлено в позові / а. с. 198-201 /.

З рішенням суду від 12.03.2013 року не погодився позивач ОСОБА_2 і звернувся з апеляційною скаргою, де просить це рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що воно є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права / а. с. 210-212 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення по справі, в силу ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_2 в його позовних вимогах суд першої інстанції виходив зокрема з того, що позивачем не надано жодного допустимого доказу щодо розрахунку співмірності виконаних послуг встановленій платі в 100000 грн., та не надано доказів досягнення мети при наданні певних послуг, що є підтвердженням дійсності виконуваних послуг.

Також, суд першої інстанції вважає, що договір про надання юридичних послуг не передбачає обов'язок замовника прийняти послугу, а тому підписання сторонами акту прийому-передачі юридичних послуг не є доказом, що підтверджує відповідні правовідносини сторін.

Крім того, суд вважає, що в договорі підписаному сторонами не зазначено в якому процесуальному статусі перебував ОСОБА_2 при наданні юридичних послуг і таке інше.

Однак, з такими висновками суду погодитися неможна оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного матеріального і процесуального права.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену суму, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, що не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України - якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплати виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.203 ЦК України ( в її редакції станом на момент укладення спірного договору, тобто 01.01.2009 року) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, згідно ст. 203 ЦК України - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що 01.01.2009 року між юридичною особою - ТОВ ТКФ «Меблі» та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_2 було укладено в письмовій формі договір про надання юридичних послуг (далі Договір), який підписаний обома сторонами, тобто директором товариства ОСОБА_4 (його підпис завірений печаткою товариства) та фізичною особою ОСОБА_2 / а. с. 5 /, тобто договір підписаний повноважними на те особами.

Згідно довідки з Єдиного державного режєстру підприємств та організацій України - ОСОБА_4 був керівником ТОВ ТКФ «Меблі» на момент укладення вище вказаного Договору від 01.01.2009 року / а. с. 9 /, а з 20.10.2011 року керівником товариства став ОСОБА_5, що підтверджується відповідними довідками з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України / а. с. 22-23 /.

Відповідно до умов укладеного 01.01.2009 року між сторонами договору про надання юридичних послуг, товариство звернулося до ОСОБА_2 з проханням надавати товариству за винагороду всі необхідні види юридичних послуг (п. 1 Договору).

Згідно п. 2 Договору ОСОБА_2 зобов'язався надавати товариству за винагороду всі види юридичних послуг: складання запитів та іншої письмової документації; надання юридичних консультацій; ведення цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у всіх судових інстанціях України та за кордоном; представляти інтереси товариства у всіх органах державної, виконавчої влади, правоохоронних органах; вести цивільні справи в Тернівському міському суді, апеляційному суді Дніпропетровської області, Верховному Суді України, господарському суді Дніпропетровської області, Дніпропетровському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України - по захисту інтересів товариства.

Відповідно до п. 2.6 Договору - повноваження, що надаються товариством позивачу, посвідчуються довіреністю виданою товариством позивачу. Така довіреність від 01.01.2009 року є додатком до договору, її копія надана позивачем суду / а. с. 6 / і ця довіреність відповідає вимогам ст. ст. 42,44 ЦПК України та ст. ст. 244,245 ЦК України.

Між тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що згідно ч. 1 ст. 244 ЦК України - представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, що і було визначено сторонами при укладенні спірного Договору.

До того ж, в Договорі чітко зазначено, що він укладається між ТОВ ТКФ «Меблі» та громадянином України ОСОБА_2, тобто Договір укладено між юридичною особою та фізичною особою, яка буде надавати юридичні послуги.

Винагорода за надання юридичних послуг визначена сторонами по договору в розмірі 100000 грн. (п.6 Договору). Ця винагорода виплачується товариством позивачу після складання акту прийому-передачі виконаних юридичних послуг і в строк передбачений актом прийому-передачі виконаних юридичних послуг ( п. 6.1 Договору).

Відповідно до п.7 Договору - його дія може бути закінчена за бажанням сторін в любий час.

Умови даного договору та їх виконання визані обома сторонами, цей договір не оспорений жодною із сторін у встановленому законом порядку. До того ж, цей договір визнаний і новим керівництвом товариства, що підтверджується відповідною заявою товариства від 18.09.2012 року, яка підписана директором ТОВ ТКФ «Меблі» ОСОБА_5 / а. с. 105 /.

Згідно акту прийому-передачі виконаних юридичних послуг від 01.08.2011 року (далі Акт), що підписаний сторонами, - обидві сторони підтвердили, що ОСОБА_2 дійсно надані товариству юридичні послуги відповідно до договору про надання юридичних послуг від 01.01.2009 року, за період з 01.01.2009 року до 01.08.2009 року, в повному обсязі (п. 1 Акту), а згідно п. 2 Акту товариство, у відповідності з п. п. 6,6.1 Договору, сплачує ОСОБА_2, за надані товариству юридичні послуги, за період з 01.01.2009 року по 01.09.2011 року, винагороду в сумі 100000 грн., яка повинна бути виплачена ОСОБА_2 товариством в строк до 01.09.2011 року / а. с. 7 /.

Отже, як Договір, так і Акт, які укладені сторонами в письмовій формі, є їх волевиявленням і є їх погоджені дії та є чинними, оскільки не оспорені жодною із сторін у встановленому законом порядку, а тому у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для відмови позивачу в його позовних вимогах.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду від 12.03.2013 року не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, то в силу ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по справі у розмірі 1020 грн., де: 120 грн. - ІТЗ розгляду справи, 900 грн. - держмито / а. с. 1-2 /.

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-комерційна фірма «Меблі» (ідентифікаційний код 01557414) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) винагороду за договором про надання юридичних послуг в сумі 100000 грн. (сто тисяч гривень) та судові витрати по справі в розмірі 1020 грн., а всього 101020 грн. (сто одна тисяча двадцять гривень).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: