Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2а-1670/7943/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 р.Справа № 2а-1670/7943/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2012р. по справі № 2а-1670/7943/12

за позовом ПП "Спецкомсервіс"

до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2012року позовні вимоги ПП "Спецкомсервіс" до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправним та скасованр податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 21 листопада 2012 року № 0013292301/1823. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 21 листопада 2012 року № 0013302301/1824. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Спецкомсервіс" витрати зі сплати судового збору в розмірі 214,30 грн.

Кременчуцька ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2012р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби, суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведений факт порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 , п. 198.6 ст. 198, п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП "Спецкомсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Укртехнопром Плюс" за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року у зв'язку з наданням не повного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ № 27733 від 18 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт від 30 жовтня 2012 року № 4492/22-209/36503878.

Перевіркою встановлені порушення позивачем :

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 11462,00 грн. у тому числі за ІІ квартал 2011 року - 11462,00 грн.,

- пункту 198.6 статті 198, пункту 201 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 9967,00 грн., у тому числі за червень 2011 року - 9967,36 грн.,

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2012 року № 0013302301/1824, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9967,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 01,00 грн. та № 0013292301/1823, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язанняз податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 11462,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 01,00 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугувало те, що перевіркою контрагента позивача - ПП "Укртехнопром Плюс" встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах дії товарів (робіт, послуг) та визнання взаємовідносин між ПП «Укртехнопром Плюс» та ПП «Спецкомсервіс» такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто нікчемного правочину , не доведено факт поставки товару ПП «Укртехнопром Плюс» на адресу ПП «Спецкомсервіс».

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно 138.4. ст.138 Податкового кодексу України Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 названої статті Закону у тій самій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 7.7.3 цієї є норми Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ПП «Спецкомсервіс» є технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Так, між позивачем (Покупець) та ПП "Укртехнопром Плюс" (Продавець) укладено договір від 05 травня 2011 року № 5/05-1 , згідно умов якого Продавець зобов'язується протягом строку дії цього договору поставляти, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати запасні частини в асортименті (Товар). Кількість, ціна, номенклатура Товару, що є предметом вищевказаного договору, погоджуються сторонами у специфікаціях.

На виконання умов зазначеного договору ПП "Укртехнопром Плюс" виписані видаткові накладні № РН-0000055 від 02.06.2011р., № РН-0000056 від 10.06.2011р., які підтверджують факт поставки шин 320-508R/12.00R20/ИД-304(18) та 320-508R/12.00R20/ИД-304(16) та складено податкові накладні від 24 червня 2011 року № 8 та від 10 червня 2011 року № 4 .

Оплата за вказаний товар проведена позивачем , що підтверджується копіями платіжних доручень № 42 від 24 червня 2011 року та № 25 від 10 червня 2011 року.

Перевезення зазначеного товару здійснювалась директором підприємства позивача самостійно за допомогою власного транспорту , а саме легкового автомобілю марки ГАЗ-2705, 2001 року випуску, реєстраційний номер 064-44 СН та підтверджується належним чином оформленими ТТН від 02 червня 2011 року № 4 та від 10 червня 2011 року № 6, подорожніми листами службового легкового автомобіля від 02 червня 2011 року № 4 та від 10 червня 2011 року № 6.

Витягом з журналу реєстрації довіреностей підтверджено факт отримання позивачем Товару, визначеного Договором від 05 травня 2011 року № 5/05-1, а витягом з журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками підтверджено оприбуткування зазначених у специфікаціях шин.

З пояснень позивача вбачається , що автошини придбавались підприємством для виконання ремонтних робіт, однак у зв'язкою з відмовою замовника від ремонтних робіт від надання послуг не були використані у господарській діяльності підприємства, однак на даний час вказані автошини перебувають на складі ПП «Спецкомсервіс», що підтверджується копіями договорів оренди нежитлового приміщення від 01.03.2011р., 01.01.2012р. , актів прийому-передачі наявні та обліковуються по рахунку 207 запасні частини (журналу-ордеру і відомості по рахунку 207 червень 2011р., листопад 2012р.).

ПП "Укртехнопром Плюс"на момент здійснення господарських операцій зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладений між позивачем та ПП "Укртехнопром Плюс"правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ПП "Укртехнопром Плюс"не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Посилання відповідача на висновки акту від податкового органу щодо перевірки контрагента позивача - ПП "Укртехнопром Плюс" , яким встановлена неможливість здійснення фінансово-господарських операцій, суд не бере до уваги, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" та Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 -ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 -ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 21 листопада 2012 року № 0013292301/1823 та № 0013302301/1824 не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196,, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2012р. по справі № 2а-1670/7943/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г. Судді (підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 25.02.2013р.