Постанова

від 11.03.2013 по справі 5011-12/11701-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2013 р. Справа№ 5011-12/11701-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Зеленіна В.О.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 21.12.2012 року № 21/12-12/АП товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року

у справі № 5011-12/11701-2012 ( суддя - Прокопенко Л. В.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія ТМ»

про стягнення 772 407, 75 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Гонтарчук Г.В. за дов.,

від відповідача: Шапошнікова Т.Г. за дов.

ВСТАНОВИВ:

09.08.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВІК» (позивач у справі) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» (відповідач у справі) про стягнення 772 407, 75 грн., що становить 490 292, 64 грн. боргу, 173 787, 41 грн. пені, 72 688, 17 грн. інфляційних втрат та 35 639, 53 грн. - 3% річних (а.с. 3-7).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року по справі № 5011-12/11701-2012 позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» 772 407, 75 грн. та 15 448, 14 грн. в повернення судового збору (а.с.111-114).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що при винесенні рішення судом не враховано клопотання відповідача про зупинення розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею справи № 5011-41/16051-2012 та позбавлено відповідача права на захист своїх інтересів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2013 року за заявою апелянта апеляційне провадження у справі зупинено до вирішення справи № 5011-41/16051-2012.

11.02.2013 року позивач надіслав до суду клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі у зв'язку з набрання рішенням законної сили. До клопотання долучено копію постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-41/16051-2012 від 06.02.2013 року, якою рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року залишено без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року апеляційне провадження у справі № 5011-12/11701-2012 поновлено з призначенням розгляду справи на 11.03.2013 року.

Апелянт (відповідач у справі) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

В судовому засіданні 11.03.2013 року та у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечив доводи скаржника, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

20.04.2010 року між позивачем (виконавець за договором) та відповідачем (замовник за договором) укладено договір № 08/10-ПР, відповідно до п.1.1. якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання передати у власність замовника обладнання для монтажу систем вентиляції, кондиціонування та керування припливними установками; виконати власними силами та матеріалами роботи з монтажу та пусконалагодження обладнання систем вентиляції, кондиціонування та керування припливними установками, у відповідності до вимог проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п.1.2. договору замовник приймає та оплачує обладнання і роботи відповідно до умов договору.

Роботи виконуються на об'єкті замовника за адресою: вул. Червоноармійська, 55, м. Київ (1.3. договору).

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що загальна вартість договору становить 7 909 567, 20 грн.

Відповідно до п. 3.2.1. замовник в рахунок оплати обладнання, перераховує виконавцю грошові кошти у наступному порядку: 372 000 грн. - протягом 5 робочих днів з дати підписання договору; 170 400 грн. - протягом 5 тижнів з моменту фактичної передачі обладнання замовнику; 170 373,60 грн. - протягом 10 тижнів з моменту фактичної передачі обладнання.

Згідно п. 3.2.2. договору замовник в якості передплати робіт та матеріалів, перераховує виконавцю грошові кошти у розмірі: 300 000 грн., протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.

Згідно з п.3.2.3. договору замовник в рахунок оплати вентиляційного обладнання, переховує виконавцю 215 000грн. протягом 40 календарних днів з дня підписання договору та 215 040 грн. протягом 5 тижнів з моменту фактичної передачі обладнання замовнику.

В якості передплати обладнання зовнішніх та внутрішніх блоків систем кондиціонування повітря замовник перераховує виконавцю грошові кошти у розмірі вартості вказаного обладнання для оснащення одного поверху об'єкту в сумі 330 000 грн. протягом 60 календарних днів з дати підписання договору.

Пунктом 5.4. договору сторони передбачили, що виконані роботи приймаються шляхом підписання уповноваженими представниками сторін актів здачі-приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3.

25.06.2010 року позивач поставив, а відповідач прийняв першу партію обладнання на суму 712 773, 60 грн., що підтверджується накладною № 132 (а.с.31). Відповідач зобов'язання по оплаті обладнання виконав частково, сплативши 372 000 грн. Заборгованість по оплаті накладної № 132 становить 340 773, 60 грн., яку не погашено на час звернення до суду з позовом.

Порушення строків оплати обладнання, відповідно до умов п.6.2.1. договору, стало підставою для зупинення поставок з боку позивача.

Як стверджує позивач та підтверджено представленими в матеріалах справи доказами: актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за червень 2010 року на суму 327 270, 00 грн., довідкою про вартість виконаних підрядних будівельних робіт (форми КБ-3) від 30.06.2010 року, актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за липень 2010 року на суму 151 608, 00 грн., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) від 30.07.2010 року, актом № 3 приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2010 року на суму 223 872, 00 грн., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) від 31.08.2010 року (а.с.32-50), які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб сторін договору, позивач виконав роботи на загальну суму 702 750, 00 грн., однак відповідач оплатив роботи частково і його заборгованість становить 402 750 грн.

Умовами Додаткової угоди сторони погодили вартість додаткових робіт згідно кошторису у розмірі (разом з ПДВ) 155 896, 80 грн. Пунктом 3 даної угоди сторони визначили, що замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 70 % вартості робіт, в сумі (разом з ПДВ) 109 127, 76 грн. протягом 3 банківських днів з дати підписання Додаткової угоди згідно рахунку-фактури, виставленого виконавцем.

Згідно п.4 Додаткової угоди остаточний розрахунок у розмірі (разом з ПДВ) 46 769, 04 грн. проводиться протягом 5 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт або на підставі одностороннього акту виконавця (п.5.7 договору).

Позивач виконав додаткові роботи, що підтверджується актом приймання виконаних робіт від 31.05.2011 року (а.с.51) на суму 155 896, 80 грн., однак відповідач оплатив виконані роботи частково в сумі 109 127, 76 грн. і його борг становить 46 769, 04 грн.

Позивач направив на адресу відповідача претензії від 05.09.2011 року № 272/09/11, від 03.11.2011 року № 319/11/11 та від 21.06.2012 року № 145/06/11 (а.с.55-57) з пропозицією сплатити борг в сумі 490 292, 64 грн.

Відповідач отримав вищевказані претензії, що підтверджено представленими в матеріалах справи доказами (повідомлення про вручення поштової кореспонденції), однак суму боргу не оплатив, що стало підставою звернення позивача з позовом про стягнення 490 292, 64 грн. боргу. Крім того, за невиконання грошових зобов'язань позивач нарахував боржнику 72 688, 17 грн. інфляційних втрат, 35 639, 53 грн. - 3% річних, в порядку ст. 625 ЦК України та 73 787, 41 пені, у відповідності до умов п.7.3 договору.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на зазначені приписи Закону, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що факт наявності заборгованості відповідача в сумі 490 292, 64 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, тому позовні вимоги в частині стягнення боргу судом першої інстанції правомірно задоволено.

Як вбачається з представленого в матеріалах справи розрахунку (а.с.12), позивач просив стягнути з відповідача пеню за період з 31.07.2010 року по 31.07.2012 року в сумі 173 787, 41 грн.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

У відповідності до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.3. договору за порушення замовником строків розрахунків, він сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до вимоги ст. 232 ГК України сторони погоджується, що нарахування штрафних санкцій, передбачених п.7.3 договору, не обмежується 6 місячним строком, а нараховується і сплачується за увесь час прострочення виконання зобов'язання (п.7.4. договору).

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок пені, визнає правомірним нарахування пені в сумі 173787, 41 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 72 688, 17 грн. інфляційних втрат, 35 639, 53 грн. - 3 % річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки та проценти згідно зі статтею 625 ЦК України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів впливу.

Інфляційні збитки та проценти, які передбачені ст. 625 ЦК України, не розраховані на отримання прибутку кредитором, оскільки останній міг отримати значно більший прибуток в разі використання коштів у виробничо-інвестиційних цілях, а тому проценти за ст. 625 ЦК України є визначений законом мінімум від знецінення боргу.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 72 688,17 грн. інфляційних втрат та 35 639, 53 грн. 3 % річних.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ІВІК» про визнання недійсним договору від 20.04.2010 року № 08/10-ПР, що було підставою зупинення апеляційного провадження. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-41/16051-2012 позивачу відмовлено у задоволенні позову. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року у справі № 5011-41/16051-2012 рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року залишено без змін.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року у справі № 5011-12/11701-2012 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 та 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія ТМ» на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року у справі № 5011-12/11701-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року по справі № 5011-12/11701-2012 залишити без змін.

3. Справу № 5011-12/11701-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Жук Г.А.

Судді Зеленін В.О.

Мальченко А.О.