Рішення

від 09.02.2009 по справі 7/49-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/49-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 лютого 2009 р.                                                                                                Справа 7/49-08

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез", м.Запоріжжя.   

до: Фермерського господарства "Фермер Гжебінський Ю.В.", с.Сонячне Крижопільського району Вінницької області  

про стягнення заборгованості за договором в сумі 24 899,64 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

позивача :   Миленький В.Л. - представник, довіреність № 07/09 від 05.01.2009 року.

відповідача : Гжебінський Ю.В. - керівник, паспорт АА № 286807 виданий 06.12.1996 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з Селянського господарства "Гжебинський Ю.В." на користь позивача 24 899,64 грн. в тому рахунку 11 226,60 грн. основного боргу з урахуванням процентів за користування товарним кредитом, 2 181,85 грн. пені, 8 767,97 грн. штрафу,  313,13 грн. 3% річних та 2 410,09 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06.04.2007 року № ТК060407/2.

Ухвалою суду від 23.10.2008 року було порушено провадження у справі № 7/49-08 та призначено судове засідання на 17.11.2008 року.

В зв'язку з неявкою відповідача, неподанням сторонами витребуваних судом документів, необхідністю витребування нових документів розгляд справи відкладався на 18.12.2008 року, на 19.01.2009 року та 09.02.2009 року.

В зв'язку з неможливістю розгляду справи в межах строку встановленого ч.1 ст.69 ГПК України строк її вирішення було продовжено головою суду на 1 місяць - до 22.01.2009 року.

19.01.2009 року сторони подали суду заяву в якій погодились на розгляд справи за межами строку встановленого ч.1 ст.69 ГПК України.

У запереченні № 5 від 09.02.2009 року на позовну заяву відповідач визнає суму боргу частково - у розмірі 10195,68 грн.. Заявлені позивачем до стягнення суми штрафу та пені відповідач не визнає посилаючись на сплив спеціальної позовної давності визначеної  ст.258 ЦК України в 1 рік. Також відповідач вказує, що позивачем невірно нараховано  інфляційні втрати та 3 % річних, оскільки останнім зроблено розрахунки з вересня 2007 року незважаючи на те, що в п.2.1 Договору від 06.04.2007 року № ТК060407/2 термін його дії закінчується 01.11.2007 року.

Під час розгляду справи позивачем заявлено ряд клопотань серед яких наступні.

19.01.2009 року в судовому засіданні позивач подав клопотання про уточнення назви відповідача посилаючись на те, що в позовній заяві назва відповідача зазначена як Селянське господарство "Гжебинський Ю.В." (а.с.66, т.1).  Відповідач в усних поясненнях, в тому ж судовому засіданні, вказує, що Селянське господарство "Гжебінський Ю.В." припинило свою діяльність, а замість нього без правонаступництва утворено Фермерське господарство "Фермер Гжебінський Ю.В.".

09.02.2009 року до суду надійшли клопотання позивача з проханням аналогічним тому, яке заявлялось 19.01.2009 року в судовому засіданні (вих № 38/09-юр від 03.02.2009 року, вих № 38а/09-юр від 09.02.2009 року).

У вказаних клопотаннях позивач зазначав, що в позовній заяві він посилався на назву відповідача - Селянське господарство "Гжебінський Ю.В." виходячи із реквізитів зазначених відповідачем у договорі від 06.04.2006 року № ТК 060407/2 і йому не було відомо про зміну назви відповідача. При цьому позивач вказував на те, що Селянське господарство "Гжебінський Ю.В." та Фермерське господарство "Фермер Гжебінський Ю.В." мають однаковий ідентифікаційний код, що свідчить про відсутність факту ліквідації Селянського господарства "Гжебінський Ю.В.".

Суд погоджується із таким висновком позивача враховуючи наступне.

Відповідно до п.6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємстві та організацій України затвердженого ПКМУ від 22.01.1996 року № 118 ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється. Крім того, відповідно до ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Аналогічний припис міститься в ч.7 ст.59 ГК України, в якій вказано, що суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Як вбачається із наданих відповідачем документів (статут, додатки до статуту) 19.06.2008 року та 22.07.2008 року Крижопільською районною державною адміністрацією зареєстровано додатки до статуту селянського фермерського господарства "Фермер Гжебінський Ю.В." згідно яких було змінено місцезнаходження господарства - відокремлена садиба вул.Ново-радянська, 20, с.Сонячне Крижопільського району Вінницької області, 24600 та назву підприємства - Фермерське господарство "Фермер Гжебінський Ю.В.".

Зміна відповідачем лише місцезнаходження та назви підприємства вбачається також із наданих ним довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АА № 286692, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 649381.

Отже, посилання відповідача про припинення діяльності Селянського господарства "Гжебінський Ю.В." не можуть братись судом до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Враховуючи вказане клопотання позивача про заміну назви відповідача задовольняється судом.

Крім того, 09.02.2009 року до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, згідно якої ТОВ "Корпорація "Агросинтез"" просить суд стягнути з відповідача  28 718,81 грн. в тому рахунку 11 226,59 грн. основного боргу з урахуванням процентів за користування товарним кредитом, 3 890,10 грн. пені, 8 767,97 грн. штрафу,  569,31 грн. 3% річних та 4 264,84 грн. інфляційних втрат. На підтвердження сплати державного мита за додатково заявлені суми позивачем долучено до заяви платіжне доручення від 02.02.2009 року № 1013.

Розглянувши вказану заяву, судом встановлено, що збільшення ціни позову зумовлено збільшенням періоду за який позивач нараховує пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на час розгляду справи в суді.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зокрема  збільшити розмір позовних вимог.

Як наголошується в абзаці другому підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

З врахуванням викладеного заява позивача про збільшення позовних вимог приймається судом до розгляду як така, що не суперечить та відповідає вимогам ст.22 ГПК України.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи відбувається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06.04.2007 року між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (Постачальник) та Селянським господарством "Гжебінський Ю.В."  (Покупець) було укладено договір № ТК060407/2 поставки на умовах товарного кредиту (а.с.14-16, т.1).

Згідно п.1.1 даного Договору Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця товар відомості про який вказані в п.1.2 Договору, а покупець зобов'язувався прийняти товар, оплатити його вартість та  відсотки за користування товарним кредитом в сумі та на умовах передбачених Договором.

У п. 1.2. Договору № ТК060407/2 від 06.04.2007 року сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну вартість та строки передачі товару покупцю. Зокрема Постачальник зобов'язувався передати Покупцю "Естерон 60 85%" у кількості 160 літрів на суму 5 527,68, "Екстрем" у кількості 500 літрів на суму  22 632,00 грн. та "Прима" у кількості 50 літрів на суму 19 891,80 грн.. Загальна вартість товару, яку мав отримати Покупець становила 48 051,48 грн..  Як вбачається із п.п. 1.2, 4.1 Договору кінцевий термін поставки товару - 20.04.2007 року.

У п. 3.1. Договору сторони домовились, що місцем передачі товару є франко-склад позивача в м. Вінниця.

Згідно до п. 4.2.1 Договору відповідач зобов'язувався з'явитись в місце передачі товару, прийняти товар та надати довіреність на отримання товару.

Відповідно до п.2.1 Договору відповідач зобов'язувався провести розрахунок до 01.11.2007 року.

Факт поставки відповідачу товару підтверджується видатковою накладною від 10.04.2007 року № А-0000248, довіреністю серія ЯНМ від 10.04.2007 року (а.с.18-19, т.1). Дослідивши вказані документи судом встановлено, що відповідачем отримано частину товару ("Естерон 60 85%" та "Екстрем") загальною вартістю 28 159,68 грн.. Підтвердженням даної поставки є також обопільно підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 06.06.2007 року (а.с.23, т.1).

Також судом встановлено, що у видатковій накладній є посилання на Договір № ТК 060407/2 від 06.04.2007 року. Беручи до уваги посилання у видатковій накладній № А-0000248, враховуючи те, що найменування, вартість, кількість частини товару, який отримав відповідач за вказаною видатковою накладною повністю співпадає із п.1.2 Договору суд дійшов висновку про те, що поставка відбувалась згідно Договору № ТК 060407/2  укладеного між сторонами 06.04.2007 року.

Відповідач за отриманий товар провів розрахунок на суму 18 000,00 грн., що підтверджується виписками банківських установ щодо руху коштів за 30.07.2007 року -               5  000,00 грн., 19.10.2007 року - 8 000,00 грн., 17.12.2007 року - 5 000,00 грн. (а.с.20-22, т.1).  

З огляду на вказане сума боргу відповідача перед позивачем становить 10 159,68 грн. (28 159,68 - 18 000,00). Слід вказати, що сума боргу в розмірі 10 159,68 грн. визнається відповідачем в наданому ним 09.02.2009 року письмовому запереченні.

Враховуючи викладене суд вважає, що сума боргу відповідача в розмірі 10 159,68 грн. є  доведеною позивачем.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеній вище накладній відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.5 ст.694, ч.2 ст. 536 ЦК України передбачено можливість для сторін  при  продажу товару в кредит встановити оплату у вигляді процентів як на ціну товару, так і на суму заборгованості. При цьому розмір процентів може бути встановлено в договорі.

Як вказувалось вище, в п.1.1 Договору сторони погодили, що Покупець окрім вартості товару зобов'язується оплатити ще й відсотки за користування товарним кредитом в сумі та на умовах передбачених Договором.

Згідно п.2.1 Договору Постачальник надає Покупцю товарний кредит в розмірі вартості отриманого та неоплаченого Покупцем Товару на період: з дати отримання товару (але не раніше 01.05.2007 року) до 01.11.2007 року.

Відповідно п.2.2 Договору за користування товарним кредитом Покупець виплачує Постачальнику проценти в розмірі 12 % річних від вартості отриманого та неоплаченого товару за кожний день користування товарним кредитом.

В п.2.3 Договору зазначено, що сума процентів за користування товарним кредитом за період вказана в додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору. Додаток № 1 є фактично розрахунком за користування товарним кредитом, строків оплати та вартості Договору (а.с.17, т.1).

Із вказаного розрахунку вбачається, що оплата за товар повинна здійснюватись трьома платежами з визначенням зокрема: суми товарного кредиту, дати платежу, кількості днів користування товарним кредитом, загальної суми платежу, яка складається із суми товарного кредиту та суми нарахованих процентів.

Так, в додатку № 1 передбачена сума першого платежу - 4 805,15 грн.: сума товарного кредиту -  4 805,15 грн., дата оплати - 10.04.2007 року; сума другого платежу -            14 941,61 грн.: сума товарного кредиту - 14 415,44 грн., дата оплати - 20.08.2007 року - кількість днів за користування товарним кредитом - 111, сума нарахованих процентів - 526,16 грн.;  сума третього платежу - 28 830,89 грн.: сума товарного кредиту - 28 830,89 грн., дата оплати - 01.11.2007 року - кількість днів за користування товарним кредитом - 184, сума нарахованих процентів - 1 744,27 грн..

В зв'язку з тим, що відповідач отримав товар в неповному обсязі позивачем було проведено нарахування процентів лише за вартість фактично отриманого товару, а саме           28 159,68 грн.. При цьому позивачем було скориговано розмір процентів по третьому платежу до 540,75 грн. із врахуванням того, що сума товарного кредиту в цьому платежі становила не 28 830,89 грн., а 8 939,09 грн. (28159,68 (загальна вартість товару) - 4805,15 (сума товарного кредиту в першому платежі) - 14415,44 (сума товарного кредиту в другому платежі). Розмір процентів за другим платежем залишилась незмінною - 526,16 грн. при сумі товарного кредиту 14 415,44 грн. та 111 днях користування товарним кредитом. Слід зауважити, що позивач проводячи обрахунок процентів зазначав періоди які визначені в графі 4 розрахунку "Строк користування товарним кредитом".

Таким чином позивачем заявлено до стягнення 10 159,68 грн. основного боргу та            1 066,91 грн. процентів за користування товарним кредитом.

Суд не погоджується із проведеним позивачем розрахунком процентів за користування товарним кредитом з наступних підстав.

Як обумовлено Договором проценти за користування товарним кредитом розраховуються від вартості отриманого та неоплаченого товару. Однак позивачем не було враховано того, що відповідачем 30.07.2007 року було перераховано 5 000,00 грн.. Таким чином відповідач фактично оплатив суму першого платежу в розмірі 4 805,15 грн., а різниця в розмірі 194,85 грн. з врахуванням п.2.7 Договору повинна була спрямовуватись в рахунок оплати ціни товару. Тобто сума товарного кредиту в другому платежі має бути зменшена на 194,85 грн. і становити не 14 415,44 грн., а 14 220,59 грн. починаючи з 30.07.2007 року. Відповідно розмір нарахованих процентів та сума другого платежу буде меншою ніж та яку вказав позивач.

Так, в результаті проведеного перерахунку судом отримано проценти в розмірі 524,79 грн. (14415,44*(12/365)*91)+(14420,59*(12/365)*20) та суму другого платежу в розмірі 14 940,23 грн..

Таким чином вірною є сума процентів в розмірі 1 065,54 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Оскільки позивачем було допущено помилку при проведенні розрахунку процентів в зв'язку з чим було завищено суму процентів,  в стягненні 1,37 грн. процентів за користування товарним кредитом слід відмовити.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення 3 890,10 грн. пені за період з 11.04.2007 року по 08.02.2009 року та 8 767,97 грн.  штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 550 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п.5.3.1 Договору сторони встановили відповідальність за прострочення оплати отриманого товару для Покупця у вигляді пені в розмірі 0,25 %, але не більше розміру встановленого законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Також в цьому пункті Договору для Покупця встановлено відповідальність за порушення терміну оплати у вигляді штрафу в розмірі 30 % вартості Договору за кожний факт порушення терміну платежу.

Як вбачається із наданого розрахунку позивач заявив до стягнення пеню за такі періоди:

- з 11.04.2007 року по 29.07.2007 року (сума першого платежу 4 805,15 грн., всього пені - 238,40 грн.);

- з 21.08.2007 року по 18.10.2007 року (сума другого платежу 14746,75 грн.                 (14 941,61-194,85), всього пені - 381,39 грн.);

- з 19.10.2007 року по 16.12.2007 року (сума другого платежу з врахуванням проведеної оплати - 6 746,75 (14746,75-8000,00), всього пені - 174,49 грн.);

- з 17.12.2007 року по 08.02.2009 року (сума другого платежу з врахуванням проведеної оплати 1 746,75 (6746,75-5000,00), всього пені - 452,58 грн.);

- з 02.11.2007 року по 08.02.2009 року (сума третього платежу 9 474,84 грн., всього пені –2 643,24 грн.).

Перевіркою розрахунку суми пені за вказані періоди із визначеною позивачем сумою заборгованості судом виявлено арифметичні помилки допущені позивачем. Так, за період з 11.04.2007 року по 29.07.2007 року вірною є сума пені в розмірі 238,42 грн.; з  02.11.2007 року по 08.02.2009 року –2 643,26 грн..

Крім того, суд вважає, що в проведеному позивачем розрахунку пені невірно відображено суму другого платежу з врахуванням висновків суду викладених раніше щодо обрахунку процентів за користування товарним кредитом.

Проведений судом перерахунок пені привів до отримання наступних сум пені за такі періоди:

- з 21.08.2007 року по 18.10.2007 року (сума другого платежу 14 745,38 (14940,23-194,85), всього пені - 381,36 грн.);

- з 19.10.2007 року по 16.12.2007 року (сума другого платежу з врахуванням проведеної оплати - 6 745,38 (17745,38-8000,00), всього пені - 174,46 грн.);

- з 17.12.2007 року по 08.02.2009 року (сума другого платежу з врахуванням проведеної оплати 1 746,75 (6745,38-5000,00), всього пені - 452,24 грн.).

Таким чином загальна сума пені отримана судом складає 3 889,74 грн..

Відносно заявленого до стягнення штрафу, окрім вказаного вище, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.2.4 вартість Договору складає ціну товару і суму процентів за користування товарним кредитом.

Згідно наданого позивачем розрахунку штрафу вартість договору складає 29 226,59 грн., з яких 28 159,68 грн. вартість товару, а 1 066,91 грн. - проценти за користування товарним кредитом. Таким чином сума штрафу заявлена позивачем складає 8 767,97 грн. (29226,59*30/100).

Суд вважає, вказаний розрахунок неправильним оскільки позивачем було допущено помилку в обрахунку процентів за другим платежем про що вказувалось раніше.

З урахуванням того, що розмір процентів за користування товарним кредитом визначений судом в сумі 1 065,54 грн. вартість договору становитиме 29 225,22 грн. (28159,68+1065,54), а вірною буде сума штрафу, яка дорівнюватиме 8 767,57 грн. (29225,22*30/100).

Заперечення відповідача щодо відсутності у позивача права на заявлення вимоги про стягнення пеня та штрафу з огляду на приписи ст.258 ЦК України судом оцінюються критично виходячи з наступного.

Дійсно, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Разом з тим, ч.1 ст.259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як встановлено судом в п.6.2 підписаного 06.04.2007 року Договору сторони зазначили, що по всім вимогам, які виникають із цього договору, строк позовної давності встановлено терміном в 3 (три) роки.

Також суд звертає увагу на приписи ч.6 ст.232 ГК України, яка вказує на те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.  В п.5.4 Договору сторони погодили, що частина 6 ст.232 ГК України не розповсюджується на порядок нарахування неустойки (штрафних санкцій) за прострочення виконання зобов'язань по даному Договору.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Як вбачається із викладеного судом при перевірці було встановлено неправильність обрахунку позивачем пені за періоди з 11.04.2007 року по 29.07.2007 року, з  02.11.2007 року по 08.02.2009 року, однак суд задовольняє заявлені позивачем до стягнення суми (238,40 та  2 643,24 грн.) в межах вимог позивача, оскільки вони є меншими від тих сум, які отримав суд в результаті перевірки правильності їх обрахунку.

Разом з тим, в зв'язку тим, що позивачем було допущено помилки при обрахунку суми пені за другим платежем та штрафу суд дійшов висновку про відмову в стягненні 0,40 грн. пені та 0,40 грн. штрафу.  

Судом здійснено також перевірку розрахунку 569, 31 грн. 3 % річних та 4 264,84 грн. інфляційних втрат за результатами чого встановлено помилковість в їх нарахуванні з урахуванням наступного.

Так позивачем заявлено до стягнення 3 % річних за такі періоди:

- з 11.04.2007 року по 29.07.2007 року (сума простроченого платежу 4 805,15 грн., всього 3 % річних –43,44 грн.);

- з 21.08.2007 року по 18.10.2007 року (сума  простроченого платежу 14746,75 грн.                 (14 941,61-194,85), всього 3 % річних –71,51 грн.);

- з 19.10.2007 року по 16.12.2007 року (сума простроченого платежу з врахуванням  проведеної оплати - 6 746,75 (14746,75-8000,00), всього 3 % річних - 32,71 грн.);

- з 17.12.2007 року по 08.02.2009 року (сума простроченого платежу з врахуванням проведеної оплати 1 746,75 (6746,75-5000,00), всього 3 % річних –60,14 грн.);

- з 02.11.2007 року по 08.02.2009 року (сума простроченого платежу 9 474,84 грн., всього 3 % річних –361,51 грн.).

Перевіркою встановлено правильність нарахування 3 % річних за періоди з 11.04.2007 року по 29.07.2007 року та з 02.11.2007 року по 08.02.2009 року.

З розмірами 3 % річних вказаних позивачем в інших періодах суд погодитись не може з підстав аналогічних викладеним вище –невірний обрахунок процентів по другому платежу і як наслідок коригування в сторону зменшення розміру другого платежу.

Провівши перерахунок 3 % річних судом отримано такі суми:

- з 21.08.2007 року по 18.10.2007 року (сума простроченого платежу 14 745,38 (14940,23-194,85), всього 3 % річних –71,50 грн.);

- з 19.10.2007 року по 16.12.2007 року (сума простроченого платежу   з врахуванням проведеної оплати - 6 745,38 (17745,38-8000,00), всього 3 % річних - 32,71 грн.);

- з 17.12.2007 року по 08.02.2009 року (сума простроченого платежу   з врахуванням проведеної оплати 1 746,75 (6745,38-5000,00), всього 3 % річних –60,10 грн.).

Таким чином загальна сума 3 % річних отримана судом в результаті перерахунку складає 569,26 грн..

Перевіркою інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем проведено розрахунок наступним чином:

- сума простроченого грошового зобов'язання –4 805,15 грн. –період –квітень 2007 року –липень 2007 року –інфляційні –204,21 грн.;

- сума простроченого грошового зобов'язання –14 746,75 грн. –період –вересень  2007 року –жовтень 2007 року –інфляційні –760,93 грн.;

- сума простроченого грошового зобов'язання –6 746,75 грн. –період –листопад  2007 року –грудень 2007 року –інфляційні –292,80 грн.;

- сума простроченого грошового зобов'язання –1 746,75 грн. –період –січень 2008 року –грудень 2008 року –інфляційні –389,52 грн.;

- сума простроченого грошового зобов'язання –9 479,84 грн. –період –листопад  2007 року –грудень 2008 року  –інфляційні –2 617,38 грн..

При цьому судом виявлено арифметичні помилки в наданих позивачем обрахунках. Так, за період з квітень 2007 року –липень 2007 року судом отримано інфляційні втрати в розмірі 206,62 грн. (сума простроченого платежу 4 805,15 грн.), а за період з листопада 2007 року по грудень 2008 року отримано 2 616,44 грн. (сума простроченого платежу 9 479,84 грн.).

Також судом зроблено перерахунок інфляційних втрат по сумі другого  простроченого платежу по причині ідентичній тій, яка зазначалась судом вище.

В результаті перерахунку судом отримано такі значення інфляційних втрат:

- сума простроченого грошового зобов'язання –14 745,38 грн. –період –вересень  2007 року –жовтень 2007 року –інфляційні –766,76 грн.;

- сума простроченого грошового зобов'язання –6 745,38 грн. –період –листопад  2007 року –грудень 2007 року –інфляційні –290,05 грн.;

- сума простроченого грошового зобов'язання –1 745,38 грн. –період –січень 2008 року –грудень 2008 року –інфляційні –389,22 грн..

Посилання відповідача на неправильне визначення позивачем періодів за які проводяться нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, які на його думку повинні проводитись з 01.11.2007 року, тобто з закінчення дії договору. Аргументуючи свою позицію відповідач при цьому вказує на п.1.2 Договору.

Однак такий висновок відповідача є хибним і не відповідає умовам Договору. Так, відповідно в п.2.5 Договору  сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування платіжним дорученням грошових коштів на поточний рахунок в строки згідно Додатку № 1. Як вбачається з додатку № 1 до Договору від 06.04.20067 року № ТК 060407/2 в ньому є окрема графа "Дата оплати платежу (товарного кредиту і процентів)". Виходячи з цього відповідач зобов'язувався провести оплату 10.04.2007 року, 20.08.2007 року, 01.11.2007 року.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд констатує, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат також є правомірними і відповідають умовам Договору.

Однак в зв'язку з тим, що суд встановив заявлення позивачем помилку в обрахунку  3 % річних в їх стягненні в розмірі 0,05 грн. слід відмовити.

Незважаючи на допущені позивачем помилки суд задовольняє інфляційні втрати в межах заявлених позивачем вимог (період квітень 2007 року по липень 2007 року –204,21 грн., період вересень 2007 року –жовтень 2007 року –760,93 грн.), а в стягненні 3,99 грн. інфляційних за інші періоди слід відмовити виходячи з виявленої судом помилки.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення 3 % річних у співвідношенні з вимогами про стягнення процентів за користування товарним кредитом суд враховує різну правову природу цих видів процентів. Перший - це проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу, що є платою за користування чужими грошовими коштами або за наданий комерційний чи товарний кредит. Другий вид –проценти, що є видом цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається із умов Договору сплата процентів за користування товарним кредитом не є санкцією за  неналежне виконання зобов'язання відповідачем, а є фіксованою платою за наданий з відстроченням платежів товар. Разом з цим стягнення 3 % річних є окремою формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Таким чином суд вважає правомірними вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом та 3 % річних.

Крім цього судом розглянуто усні заперечення відповідача, які заявлялись ним в судових засіданнях з його присутністю, щодо стягнення з нього штрафних санкцій з посиланням на важкий фінансовий стан підприємства та заборгованістю перед ним з боку інших контрагентів. В обґрунтування вказаного відповідачем було надано суду звіт про фінансові результати за 2008 рік в якому зафіксовано розмір його збитків в сумі 179 500,00 грн. (а.с.68, т.1).

При цьому суд дійшов наступних висновків.

У статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від нього, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів, тощо.

Крім того, в ч.2 ст.218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.  

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"  якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач зобов'язувався оплатити отриманий від позивача товар не пізніше 01.11.2007 року, а із наданого відповідачем звіту про фінансові результати за 2008 рік вбачається, що в 2007 році відповідач отримав чистий прибуток в розмірі 247 600,00 грн. (а.с.68, т.1). Як встановлено судом, останній платіж за отриманий товар відповідач здійснив 17.12.2007 року.

З врахуванням викладеного суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч викладеним нормам відповідач не надав доказів щодо спростування вимог позивача, а письмові заперечення останнього не є переконливими і спростовуються умовами договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови  в стягненні 1,37 грн. процентів за користування товарним кредитом, 0,40 грн. пені, 0,40 грн. штрафу, 0,05 грн. 3 % річних, 3,99 грн. інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат судом встановлено, що позивачем не сплачено в повному обсязі суму державного мита враховуючи подану позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог. Так, ціна позову в позовній заяві складала 24 899,64 грн., а в заяві про збільшення позовних вимог - 28 718,81 грн.. Таким чином розмір сплаченого державного мита повинен становити 287,19 із врахуванням математичного заокруглення (287,1881), тоді як позивачем загалом сплачено державне мито в сумі 287,18 грн. - 248,99 грн. (платіжне доручення від 10.10.2008 року № 441) та 38,19 грн. (платіжне доручення від 02.02.2009 року № 1013). За таких обставин з позивача слід стягнути в доход державного бюджету мито в сумі 0,01 грн.. На необхідності таких дій суду наголошено в п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

За письмовим клопотанням сторін у справі 09.02.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, п.1 ч.2 ст.258, ч.1 ст.259, ст.ст.509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ст.536, ч.1 ст.546, ч. 1 ст.550, ст.610, п.3 ч.2 ст.611, ч.1 ст.612, ст. 617, 625, ст.ст. 627, 628, 629, ч.5 ст.694 ЦК України, ст. ч.2 ст.218, ч.6 ст.232, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст.  4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49,  ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Фермер Гжебінський Ю.В.", вул. Ново-Радянська, 20, с. Сонячне, Крижопільський район, Вінницька область, 24600 - (інформація про реквізити -  ідентифікаційний код - 13324804, р/р - 26006003844 в ВАТ СКБ "Дністер", МФО - 302430) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез", пр.Маяковського, 3, м. Запоріжжя 69035 - (інформація про реквізити - р/р - 26008976712744 в Запорізькій філії "Першого українського міжнародного банку", МФО - 313623, ідентифікаційний код - 30345439) –10 159 грн. 68 коп.  - основного боргу, 1 065 грн. 54 коп. –процентів за користування товарним кредитом, 3 889 грн. 70 коп. –пені,           8 767 грн. 57 коп. -  штрафу, 569 грн. 26 коп. –3 % річних, 4 260 грн. 85 коп. - інфляційних втрат, 287 грн. 13 коп. –відшкодування витрат на оплату державного мита та 117 грн. 97 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В стягненні 1,37 грн. процентів за користування товарним кредитом, 0,40 грн. пені, 0,40 грн. штрафу, 0,05 грн. 3 % річних, 3,99 грн. інфляційних втрат відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез", пр.Маяковського, 3, м. Запоріжжя 69035 - (інформація про реквізити - р/р - 26008976712744 в Запорізькій філії "Першого українського міжнародного банку", МФО - 313623, ідентифікаційний код - 30345439) - 00 грн. 01 коп. державного мита в доход державного бюджету.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  16 лютого 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - пр.Маяковського, 3, м. Запоріжжя 69035.

3 - відповідачу - вул. Ново-Радянська, 20, с. Сонячне, Крижопільський район, Вінницька область, 24600.