8/270-08
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
р.
Справа №
За позовом Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна (м. Київ)
до Закритого акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" (м.Дніпродзержинськ)
3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача:
Державне казначейство України (м. Київ)
про стягнення 7 008,41 грн.
Суддя Дубінін І.Ю.
Представники:
від позивача: Філімончук О.М. –гол. спеціаліст (дов. № 03-1/50 від від 08.01.09 р.)
від відповідача: Снітько Е.В –представник (дов. № 10-01/08 від 05.01.09 р.)
від 3-ї особи: не з'явився
Суть спору:
Міністерство юстиції України просить стягнути з відповідача на користь держави збитки, завдані Державному бюджету України, у розмірі 7 008,41 грн.
Позов мотивовано наступним:
За результатами розгляду заяви № 36202/03 Мартинова І.М. 14.12.06 р. Європейським судом з прав людини було визнано порушення державою Україна п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зобов'язано державу Україна сплатити заявнику невиплачену заборгованість, присуджену рішенням суду, а також 1000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду.
Підставою вказаного рішення Європейського суду стали наступні обставини:
Заявник був працівником ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" (далі-відповідач), частка державного майна в якому становила 40% статутного фонду.
Таким чином, дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" розповсюджується на вказане підприємство.
10.04.03 р. Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська зобов'язав відповідача виплатити заявнику 3 047,03 грн. заборгованості із заробітної плати та різні компенсації.
Дане рішення не було оскаржене і набрало законної сили.
14.04.03 р. відділ державної виконавчої служби Баглійського районного управління юстиції (далі-ДВС) відкрив виконавче провадження відповідно до вищезгаданого рішення.
21.10.03 р. ДВС повідомила заявника про те, що затримка у виконанні судового рішення пов'язана з великою кількістю виконавчих проваджень, відкритих проти відповідача, арештом його майна та мораторієм на примусову реалізацію державного майна відповідно до Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Значна частина майна боржника була арештована ДВС, однак її продаж був заборонений Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який забороняє примусову реалізацію майна, що належить підприємствам, частка державної власності яких становить не менше 25 відсотків статутного фонду.
З наведеного вбачається, що у ДВС не було об'єктивної можливості для примусового виконання вказаних рішень, в той час як відповідач завжди має нести відповідальність за своїми зобов'язаннями.
Належну йому заборгованість, за винятком 200,00 грн. заявник отримав лише 30.05.05 р. Зазначена частина рішення залишалась невиконаною на момент розгляду справи.
Враховуючи наведене, Європейський суд зазначив, що судове рішення від 10.04.03 р. залишалось невиконаним протягом періоду, що перевищував три роки і вісім місяців.
З цих підстав Європейський суд постановив, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та постановив, що Україна повинна сплатити заявнику невиплачену заборгованість, присуджену рішенням суду, а також 1000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду.
Позивач вважає, що до зазначених порушень Конвенції призвело тривале иевиконання відповідачем рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.04.03 р. на користь заявника.
Рішення Європейського суду у справі за заявою № 36202/03 було виконане в повному обсязі, 07.06.07 р. Мартинову І.М. було сплачено 200,00 грн. заборгованості за судовим рішенням та 6808,41 грн. компенсації за нематеріальну шкоду, що становило еквівалент 1 000 євро на момент сплати.
Таким чином, внаслідок виконання зазначеного рішення Європейського суду, державі заподіяно матеріальні збитки, які підлягають відшкодуванню винною особою –відповідачем.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне:
Збитки, завдані Державному бюджету, сталися не внаслідок винних дій відповідача.
У самій позовній заяві та в рішенні Європейського суду з прав людини від 14.12.06 р. зазначається, що виконати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська не було можливості, оскільки майно відповідача було арештоване, але продаж його був заборонений відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, проте вини відповідача в затримці оплати заборгованості Мартинову І.М. не було.
Більше того, організацією виконання рішення Баглійського райсуду займалася державна виконавча служба.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 14.12.06 р. визнано, що суму моральної компенсації слід сплатити не відповідачу, а державі.
Таким чином, відповідач не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання рішення Баглійського районного суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», позови про відшкодування збитків, завданих Держбюджету, повинні подаватись протягом 3 місяців з моменту списання Держказначейством суми заборгованості на рахунок стягувача.
Позивачем строки звернення до суду було не дотримано, а отже, відповідно до ч. 1 ст. 258 та ст. 267 ЦК України, позивач не має права вимагати сплати зазначеної в позові заборгованості.
Ухвалою голови господарського суду від 26.01.09 р. строк вирішення спору по справі був продовжений по 28.02.09 р. включно.
Третя особа відзив на позов не надала, представник третьої особи в судове засідання не з'явився.
Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутнівстю 3-ї особи, оскільки остання була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, господарський суд, -
В С Т А Н О В И В:
10.04.03 р. Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська зобов'язав ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" (далі-відповідач), виплатити Мартинову І.М. (далі-заявник) 3 047,03 грн. заборгованості із заробітної плати та різні компенсації.
Дане рішення не було оскаржене і набрало законної сили.
14.04.03 р. відділ державної виконавчої служби Баглійського районного управління юстиції (далі-ДВС) відкрив виконавче провадження на виконання вищезгаданого рішення.
21.10.03 р. ДВС повідомила заявника про те, що затримка у виконанні судового рішення пов'язана з великою кількістю виконавчих проваджень, відкритих проти відповідача, арештом його майна та мораторієм на примусову реалізацію державного майна відповідно до Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Значна частина майна боржника була арештована ДВС, однак її продаж був заборонений Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який забороняє примусову реалізацію майна, що належить підприємствам, частка державної власності яких становить не менше 25 відсотків статутного фонду.
Частка державного майна в статутному фонді відповідача становила 40%, що унеможливило виконаня судового рішення.
Належну йому заборгованість, за винятком 200,00 грн. заявник отримав лише 30.05.05 р.
14.12.06 р. Європейським судом з прав людини, за результатами розгляду заяви Мартинова І.М. № 36202/03, було визнано порушення державою Україна п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зобов'язано державу Україна сплатити заявнику невиплачену заборгованість, присуджену рішенням суду, а також 1000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду.
Європейський суд зазначив, що судове рішення від 10.04.03 р. залишалось невиконаним протягом періоду, що перевищував три роки і вісім місяців, що стало підставою для прийняття вказаного рішення Європейського суду з прав людини.
Рішення Європейського суду у справі за заявою № 36202/03 було виконане в повному обсязі, 05.06.07 р. Мартинову І.М. було сплачено 200,00 грн. заборгованості за судовим рішенням та 6808,41 грн. компенсації за нематеріальну шкоду, що становило еквівалент 1 000 євро на момент сплати, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 388, 389 від 05.06.07 р.
17.07.97 Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 (надалі - Конвенція).
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України", міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно доцього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Згідно ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини (надалі - Європейський суд) у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
У зв'язку з обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, було прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної ст. 46 Конвенції.
Згідно ст.ст. 3, 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного.
Відповідно до ст.ст. 256 –258 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом.
Органом представництва, згідно ст. 1 вказаного Закону, є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Відповідно до постанови КМ України від 31.05.06 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", таким органом є Міністерство юстиції України.
Таким чином, згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», позови про відшкодування збитків, завданих Держбюджету, повинні подаватись Міністерством юстиції України протягом 3 місяців з моменту списання Держказначейством суми заборгованості на рахунок стягувача, тобто –законом встановлений скорочений строк позовної давності за цією категорією спорів.
Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Враховуючи наведене, перебіг строку позовної давності у три місяці для подання позову про відшкодування збитків, завданих Держбюджету, почався з 06.06.07 р., коли Мартинову І.М. було сплачено з державного бюджету 200,00 грн. заборгованості за судовим рішенням та 6 808,41 грн. компенсації за нематеріальну шкоду, та закінчився 06.09.07 р., а отже –позивачем пропущено строк позовної давності.
Згідно ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як встановлено матеріалами справи, позивачем пропущено строк позовної давності, поважних причин такого пропуску не наведено.
Крім того, відповідачем, до прийняття рішення по справі, заявлено про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Викладене є підставою для відмови у задоволенні позову.
Керуючись Законами України "Про міжнародні договори України", "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 256 –258, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 33, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В :
В позові відмовити.
Суддя І.Ю. Дубінін
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 18.02.2009 |
Оприлюднено | 24.02.2009 |
Номер документу | 2992820 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Дубінін І.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні