Ухвала

від 13.03.2013 по справі 0614/1438/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0614/1438/2012 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А.О.

Категорія 57 Доповідач Заполовський В. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Заполовського В.Й.,

суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

при секретарі судового засідання Капустинській Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області, ОСОБА_2 та Управління держземагенства у Малинському районі Житомирської області про визнання незаконним і скасування рішення Любовицької сільської ради, визнання недійсним і скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та про передачу у власність земельної ділянки за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області та ОСОБА_2 (ОСОБА_2), в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення Любовицької сільської ради від 03.09.2007 року (13 сесія 25 скликання) про передачу у власність ОСОБА_2 (яка змінила прізвище на ОСОБА_2) земельних ділянок (кадастрові номери 1823484800:02:001:0056 та 1823484800:02:001:0057) в АДРЕСА_1

- визнати недійсними державні акти (серія ЯГ №3774217 від 08.07.2008 року та серія ЯГ №3774218 від 08.07.2008 року) на право власності на земельні (кадастрові номери 1823484800:02:001:0056 та 1823484800:02:001:0057) в с. Білий Берег Малинського району Житомирської області та зобов'язати Любовицьку сільську раду і відділ держкомзему у Малинському районі скасувати їх у встановленому порядку;

- зобов'язати Любовицьку сільську раду передати у власність ОСОБА_1 додатково земельну ділянку в с. Білий Берег Малинського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства.

Згодом позивач змінив пункт 3 позовних вимог та виклав його в наступній редакції: Зобов'язати Любовицьку сільську раду:

- відновити межу яка історично і фактично існувала між присадибними ділянками будинків АДРЕСА_1 які належали попереднім власникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

- згідно з рішенням сесії Любовицької сільської ради 5 скликання від 03.11.2008року за № 215 виділити ОСОБА_1 в натурі 0,25 га землі біля будинку АДРЕСА_1

- в межах присадибної ділянки будинку № 24, що належала попередньому власнику ОСОБА_5, виділити ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення селянського господарства, а решту земельної ділянки до 0,60 га виділити в іншому місці згідно з рішенням Любовицької сільської ради.

В процесі розгляду справи для участі у її розгляді як співвідповідач було притягнуто Управління держземагенства у Малинському районі Житомирської області, яке є правонаступником відділу держкомзему у Малинському районі.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю за безпідставністю.

Не погодившись з рішенням суду, у поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вказує, що суд не врахував, що до переходу у власність позивача будинку та земельної ділянки, земельна ділянка попереднього власника будинку становила - 0,50 га.

Вважає, що рішенням Любовицької сільської ради від 03.09.2007 року (13 сесія 25 скликання) безпідставно передана у власність ОСОБА_2 (ОСОБА_2) частина земельної ділянки розміром 0,1037 га, яка належала до будинку, власником якого став позивач. Тому це рішення є незаконним, і державні акти на право власності видані на підставі цього рішення підлягають скасуванню. Також судом не враховано, що він та позивач неодноразово зверталися до землевпорядника і сільського голови Любовицької сільської ради з заявою про виділення земельної ділянки в натурі для обслуговування будинку.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.ст.2, 3 ЗК України - земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст.152 ЗК шляхом:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г)відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Обгрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилався на те, що рішення Любовицької сільської ради від 03.09.2007 року про передачу у власність ОСОБА_2 0,1037 га землі та видані на підставі цього рішення державні акти є незаконними, оскільки вказана земельна ділянка не належала до придбаного нею будинку АДРЕСА_1 а фактично належала до сусіднього будинку №24, який придбав він. У зв'язку з цим йому передано у власність лише 0,25 га землі для обслуговування придбаного будинку та відмовлено у виділенні земельної ділянки для ведення селянського господарства. Таке рішення суперечить вимогам ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України, згідно яких до нового власника будинку переходить вся земельна ділянка, яка належала чи була у користуванні попереднього власника.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено, що рішенням Любовицької сільської ради Малинського району від 03.09.2007 року про виділення ОСОБА_2 у власність земельних ділянок та виданими на підставі цього рішення державними актами на право власності на земельні ділянки порушуються права позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Такий висновок суду є правильним, він зроблений судом на підставі встановлених судом обставин та наявних у справі доказах.

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_2 (ОСОБА_2) на підставі договору купівлі-продажу з 2006 року є власником будинку АДРЕСА_1 Останній на праві власності належить земельна ділянка, що розташована за цією ж адресою площею 0,2500 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також земельна ділянка площею 0,1037 га, яка призначена для особистого селянського господарства.

Зазначені земельні ділянки передані ОСОБА_2 на підставі рішення Любовицької сільської ради Малинського району від 03.09.2007 року (а.с.9).

Позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 22.07.2008 року став власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.21-22).

Згідно пунктів 5, 16 цього договору - земельна ділянка, на якій розміщено вказаний житловий будинок, що є предметом договору дарування, не є власністю дарувальника, державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався, не виготовлявся. Обдарованому ОСОБА_1 роз'яснено зміст ст.120 ЗК України.

Тобто, земельна ділянка біля зазначеного будинку не була предметом договору дарування цього будинку.

Після набуття права власності на будинок ОСОБА_1 звернувся із заявою до Любовицької сільської ради Малинського району з проханням передати йому у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,6 га (0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,35 га для ведення особистого селянського господарства).

Рішенням від 03.11.2008 року Любовицька сільська рада передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га для обслуговування придбаного ним будинку (а.с.74).

Тобто позивачу передано у власність земельну ділянку площею в межах визначених ст.121 ЗК України.

За змістом ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 року (в редакції, чинній на час спірних правовідносин - 22.07.2008 року) та ст.377 ЦК України - якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні положення містяться і в роз'ясненнях постанови від 16.04.2004 року №7 Пленуму ВС України „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 ( v0002700-10 ) від 19.03.2010).

Таким чином, з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року та враховуючи час набуття права власності на будинок (22.07.2008 року) до ОСОБА_1 могло перейти право власності або право користування на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею, спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, а не вся земельна ділянка, яка перебувала у попереднього землекористувача.

Тому доводи позивача, які грунтуються з посиланням на ч.2 ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України про те, що до нового власника будинку переходить вся земельна ділянка, яка належала чи була у користуванні попереднього власника є помилковими, оскільки такі положення були прийняті Законом №1702-У1 від 05.11.2009 року, тобто після набуття позивачем права власності на будинок, а тому не поширюються на спірні правовідносини. Спірні ж правовідносини регулюються такими ж нормами закону, проте які прийняті Законом

N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 року.

Оцінюючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у задоволенні його вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відтак та відповідно до ст.308 ЦПК України рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді