Постанова

від 05.03.2013 по справі 810/471/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року місто Київ № 810/471/13-а

12.15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: - Карліна О.В., відповідача: - Ткачова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис», звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 року, на підставі клопотання представника позивача, адміністративні справи № 810/471/13-а та № 810/700/13-а були об'єднані в одне провадження.

Судом встановлено, що предметом розгляду у справі, яка розглядається є податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 року про донарахування податку на додану вартість, яке винесено за результатами позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Меріком ТЛ». Предметом розгляду у справі № 810/700/13-а є податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на додану вартість, яке винесено за результатами позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙПЕРГРУП», Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСАР-ТРЕЙД», Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ-ГРУПП», Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІРМА АСТЕЙТ».

Як вбачається з адміністративних справ № 810/471/13-а та № 810/700/13-а висновки актів перевірки, які стали підставами для винесення податкових повідомлень-рішень стосуються одного предмету доказування, а саме визнання правочинів з контрагентами нікчемними у зв'язку з неможливістю проведення зустрічних звірок контрагентів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25.01.2013 року № 0000012203 та від 06.02.2013 року № 0000042203 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час до суду з'явилися представник позивача та представник відповідача.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 32904353.

З матеріалів справи вбачається, що 16.01.2013 року Броварською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 16.01.2013 року № 22/22-3/32904353 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» (код за ЄДРПОУ: 32904353) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Меріком ТЛ» (код за ЄДРПОУ: 37192476) за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункти 198.1, 198.3 статті 198, пункти 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Меріком ТЛ» в сумі ПДВ - 63 402, 2 гривень за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, частина перша статті 216 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Резинпромсервис».

На підставі Акта перевірки від 16.01.2013 року № 22/22-3/32904353, Броварською ОДПІ Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 року № 0000012203 на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 63 402, 2 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 850, 55 гривень.

Також, 25.01.2013 року Броварською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 25.01.2013 року № 55/22-3/32904353 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» (код за ЄДРПОУ: 32904353) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙПЕРГРУП» (код за ЄДРПОУ: 37243401) за період 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСАР-ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ: 37119401) за період 01.09.2011 року по 31.10.2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «РІАЛ-ГРУПП» (код за ЄДРПОУ: 37451042) за період 01.06.2011 року по 31.12.2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІРМА АСТЕЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37451016) за період 01.10.2011 року по 31.10.2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункти 198.1, 198.3 статті 198, пункти 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» за період 01.12.2011 року по 31.12.2011 року в сумі ПДВ - 9333, 33 гривень, ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» за період 01.09.2011 року по 31.10.2011 року в сумі ПДВ - 33 610, 00 гривень, ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» за період 01.06.2011 року по 31.12.2011 року в сумі ПДВ - 166 765, 85 гривень, ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» за період 01.10.2011 року по 31.10.2011 року» в сумі ПДВ - 43 983, 33 гривень;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, частина перша статті 216 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Резинпромсервис».

На підставі Акта перевірки від 25.01.2013 року № 55/22-3/32904353, Броварською ОДПІ Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 06.02.2013 року № 0000042203 на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 253 693, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 103 606, 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Щодо взаємовідносин позивача з його контрагентом ТОВ «Меріком ТЛ» (документальна позапланова невиїзна перевірка згідно Акту від 16.01.2013 року № 22/22-3/32904353) встановлено наступне.

Так, між позивачем та ТОВ «Меріком ТЛ» був укладений усний договір, на підставі якого ТОВ «Меріком ТЛ» виступало в якості постачальника сировини для виробництва гумових виробів позивачу.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися у безготівковій формі. За поставлений товар позивачем сплачено грошові кошти, що підтверджується банківськими виписками.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ТОВ «Меріком ТЛ» підтверджуються рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду.

З матеріалів справи встановлено, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового та цивільного законодавства України ґрунтується головним чином на аналізі характеру господарської діяльності контрагента ТОВ «Меріком ТЛ», а саме на висновках Акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Меріком ТЛ» від 08.08.2012 року № 3005/22-4/37192476 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року.

Зазначений Акт був складений на підставі Акта ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Уральські Метали» (код за ЄДРПОУ: 37316540) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року № 2875/22-9/37316540 від 02.08.2012 року.

У зазначеному вище Акті перевірки № 2875/22-9/37316540 від 02.08.2012 року, податковий орган посилався про неможливість проведення перевірки ТОВ «Уральські Метали» внаслідок ненадання документів та відсутності його за юридичною адресою тощо.

Відповідач в Акті перевірки позивача також вказав, що у зв'язку з відсутністю у ТОВ «Меріком ТЛ» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеній угоді та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій щодо надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Меріком ТЛ» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Меріком ТЛ», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента ТОВ «Меріком ТЛ».

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Меріком ТЛ» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо.

Щодо взаємовідносин позивача з його контрагентами ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» (документальна позапланова невиїзна перевірка згідно Акту від 25.01.2013 року № 55/22-3/32904353) встановлено наступне.

Так, між позивачем та ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» був укладений правочин, згідно якого 02.12.2011 року ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» фактично поставило позивачу товар (каучук СКФ-26), який позивач прийняв і оплатив.

Даний факт підтверджується рахунком-фактурою № 000552 від 02.12.2011 року на суму 56 000, 00 гривень; видатковою накладною № 000552 від 02.12.2011 року на суму 56 000, 00 гривень; банківською випискою про рух коштів по рахунку позивача.

Суми ПДВ фактично сплачена позивачем постачальнику - ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» у ціні придбаного товару, відповідним чином відображена у виписаній ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» податковій накладній від 02.12.2011 року на суму 56 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 9333, 33 гривень.

Наслідки господарських операцій з ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» повно та достовірно відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку « 631» (Замовлення) щодо ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» за 01.12.2011 року - 31.01.2012 року.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» поставляло позивачу товар (шприцмашину МЧХ 90, каучук СКИ-3, аквакіп 4S), який позивач прийняв і оплатив.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактури ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», видатковими накладними, товарно-транспортною накладною, банківською випискою.

Суми ПДВ фактично сплачена позивачем постачальнику - ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» у ціні придбаного товару, відповідним чином відображена у виписаній ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» податкових накладних від 11.10.2011 року № 26, від 18.10.2011 року № 45 та від 18.10.2011 року № 1.

Наслідки господарських операцій з ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» повно та достовірно відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку « 631» (Замовлення) щодо ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» за 01.09.2011 року - 31.10.2011 року.

Між позивачем та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» був укладений правочин, згідно якого 31.10.2011 року ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» фактично поставило позивачу товар (вальця гумообробні СМ 2100), який позивач прийняв і оплатив.

Даний факт підтверджується рахунком-фактурою ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» № 536 від 25.10.2011 року на суму 263 900, 00 гривень; видатковою накладною № 536 від 31.10.2011 року на суму 263 900, 00 гривень; банківською випискою про рух коштів по рахунку позивача за період з 10.11.2011 року по 14.11.2011 року.

Суми ПДВ фактично сплачена позивачем постачальнику - ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» у ціні придбаного товару, відповідним чином відображена у виписаній ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» податкових накладних від 28.10.2011 року № 38, від 31.10.2011 року № 43, від 25.10.2011 року № 32 та від 28.10.2011 року № 39.

Наслідки господарських операцій з ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» повно та достовірно відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку «631» (Замовлення) щодо ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» за 01.10.2011 року - 31.01.2012 року.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «РІАЛ-ГРУПП», слід зазначити наступне.

ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» фактично поставляло позивачу товар (каучук СКФ-26, суперабсорбент, суперабсорбент аквакіп 4S, каучук БК 1675, люперокс, дуслін), який позивач прийняв і оплатив.

Даний факт підтверджується рахунками-фактури ТОВ «РІАЛ-ГРУПП», видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками тощо, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суми ПДВ фактично сплачена позивачем постачальнику - ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» у ціні придбаного товару, відповідним чином відображена у виписаній ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» податкових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Наслідки господарських операцій з ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» повно та достовірно відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку « 631» (Замовлення) щодо ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» за 01.01.2011 року - 31.01.2012 року.

Вищевказані податкові накладні, виписані постачальниками позивача, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних позивача.

На підставі вищевказаних податкових накладних, зазначені в них суми ПДВ були відображені позивачем у розділі ІІ «Податковий кредит» рядку « 10.1» декларації з ПДВ за період з червня 2011 року по грудень 2011 року.

На обґрунтування висновку про безтоварність операцій, відповідач посилався на:

1. Встановлені актами інших податкових органів факти, що свідчать про нездатність ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» здійснювати постачання товарів.

2. Відсутність у позивача сертифікатів чи свідоцтв про визнання відповідності на одержаний товар від заводів-виробників.

3. Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних.

4. Не включення позивачем до валових витрат сум, перерахованих постачальникам ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» за придбаний у них товар.

Проте, вказані вище доводи відповідача спростовуються наступним.

Щодо здатності постачальника ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» здійснювати поставку товару позивачу слід зазначити наступне.

В розрізі даного контрагента, відповідач посилається на встановлені Актом ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВАЙПЕРГРУП»...» від 19.07.2012 року факти: ненадання ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» договорів на придбання товарів; відсутності достатніх основних засобів та трудових ресурсів.

Щодо постачальника ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» здійснювати поставку товару позивачу слід зазначити наступне.

В розрізі даного контрагента, відповідач посилається на встановлені Актом ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД»...» від 26.03.2012 року факти фіктивності правочинів між ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» та ПП «Регіонстрой».

Щодо постачальника ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» здійснювати поставку товару позивачу слід зазначити наступне.

В розрізі даного контрагента, відповідач посилається на встановлені Актом ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РІАЛ-ГРУПП»...» від 25.04.2012 року факти фіктивності правочинів між ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ПП «Сочі М».

Відносно постачальника ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» здійснювати поставку товару позивачу слід зазначити наступне.

В розрізі даного контрагента, відповідач посилається на встановлені Актом ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС № 228/23-7/37451016 від 25.01.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ»...» факти фіктивності правочинів між ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» та ПП «Регіонстрой».

Відповідач зазначив, що операції позивача з ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» не мали реального товарного характеру.

Здійснені між позивачем та ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» правочини, не відповідають вимогам закону, не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

З даними висновками відповідача суд не погоджується, що спростовується твердженнями позивача з документально підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи.

Також матеріалами справи підтверджено, що на кожну поставку сировини складалися товарно-транспортні накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, що свідчить про безпідставні та необґрунтовані тверджень відповідача.

Тим більше, доводи відповідача ґрунтуються на висновках, викладених в Актах перевірок контрагентів позивача про неможливість проведення зустрічних звірок по взаємовідносинах з іншими контрагентами, що прямо суперечить законодавству України в частині персоніфікованої відповідальності за порушення норм податкового права.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів ТОВ «Меріком ТЛ», ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ».

Відповідачем під час судового розгляду справи була надана копія вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 29.08.2012 року № 1/2604/970/2012 (2604/15931/2012) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

З вищевказаного вироку встановлено, що громадянин ОСОБА_4 за грошову винагороду в розмірі 300 гривень погодився на пропозицію зареєструвати на своє ім'я юридичну особу - ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37451016).

Зазначеним вироком ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день постановлення вироку становить 8 500, 00 гривень.

З цього приводу суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок.

Отже, обов'язковими для врахування є факти, наведені у вироку в кримінальній справі щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

З вищевикладеного вбачається, що наданий представником відповідача вирок, про який жодного посилання в Акті перевірки не виявлено, стосується фізичної особи, громадянина ОСОБА_4, щодо якого і була розглянута кримінальна справа. Натомість дана особа, враховуючи, що ОСОБА_4, як вбачається з вироку, був засновником ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37451016), суд дійшов висновку, що правові наслідки, дії чи бездіяльність даної особи не є предметом розгляду в даній адміністративній справі.

Слід зазначити, що відповідні висновки Дніпровського районного суду міста Києва щодо протиправності дій ОСОБА_4, поведінка якого на думку відповідача має відношення до предмету розгляду даної адміністративної справи, на думку суду не є обов'язковими для розгляду справи.

Не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

З вищевказаного вироку не вбачається, чи набрав він законної сили чи не набрав. Також, під час перевірки позивача та, відповідно, зі змісту Акта перевірки жодного посилання на даний вирок податковим органом не зазначено.

Враховуючи викладені обставини та надані позивачем докази, у суду не має підстав вважати відсутність факту здійснення господарських операцій між позивачем та, зокрема, ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку у зв'язку з тим, що дані господарські операції мали реальний характер, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, та, відповідно, під час судового розгляду справи встановлено факт придбання товарів, їх використання у власній господарській діяльності позивача.

Щодо сертифікатів чи свідоцтв про визнання відповідності, на відсутність яких посилається відповідач, слід зазначити наступне.

По-перше, документи з відповідності на поставлену продукцію постачальниками позивачу надавалися під час проведення перевірки, по-друге, одержання таких документів позивачем не є обов'язковим.

Так, сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів (частина перша статті 11 Закону України від 17.05.2001 року № 2406-ІІІ «Про підтвердження відповідності» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах (частина перша статті 17 Закону України від 17.05.2001 року № 2406-ІІІ «Про підтвердження відповідності» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до статті 13 Закону України від 17.05.2001 року № 2406-ІІІ «Про підтвердження відповідності» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), на яку посилається відповідач в Акті перевірки, постачальник зобов'язаний реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про і відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції.

Закуплена позивачем у перевіреному відповідачем періоді продукція (каучук та інше) не підпадає під дію технічних регламентів, а тому підтвердження відповідності щодо неї не є обов'язковим.

Аналогічно, стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком і випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти (частина третя статті 11 Закону України «Про стандартизацію»).

Крім того, закуплена позивачем у перевіреному відповідачем періоді продукція (каучук та інше), не віднесена до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 року № 28.

Отже, посилання відповідача в Акті перевірки на відсутність у позивача сертифікатів чи свідоцтв про визнання відповідності є безпідставним та жодним чином не обґрунтовує хибного висновку про безтоварність перевірених операцій.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів (отримання послуг). При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Меріком ТЛ», ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ».

Вирішуючи питання про реальність отримання послуг щодо придбання товарів від контрагентів позивача: ТОВ «Меріком ТЛ», ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ», з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що використання придбаного за договорами поставки товару в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності позивача підтверджується наступними обставинами.

Виробництво гуми та гумотехнічних виробів є основними видами діяльності позивача, що передбаченого його Статутом.

Здатність позивача здійснювати виробництво гуми та гумотехнічних виробів підтверджують наявні власні та орендовані основні засоби тощо.

Придбаний у ТОВ «Мерікон ТЛ» товар (каучук СКФ-26, БК 1675 ацетонанил, суперсорбент аквакіп 4S, АСМГ-1 пом'ягшувач ) був використаний позивачем у власному виробництві, що підтверджується накладними ТОВ «Резинпромсервис» на внутрішнє переміщення ТМЦ № ПМ-000015 від 21.02.2012 року, № ПМ-000018 від 23.02.2012 року, ПМ-000027 від 28.02.2012 року. Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 товар було оприбутковано та використано у власній господарській діяльності.

Придбаний у ТОВ «ВАЙПЕРГРУП» товар (каучук СКФ-26) був використаний позивачем у власному виробництві, що підтверджується накладною ТОВ «Резинпромсервис» на внутрішнє переміщення ТМЦ № ПМ-0002/12-1 від 02.12.2011 року.

Придбаний у ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД» товар (каучук СКИ-3, аквакіп 4S) був використаний позивачем у власному виробництві, що підтверджується накладною ТОВ «Резинпромсервис» на внутрішнє переміщення ТМЦ № ПМ-0018/10-1 від 18.10.2011 року.

Придбаний у ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» товар (каучук СКФ-26, суперабсорбент, суперабсорбент аквакіп 4S, каучук БК 1675, люперокс, дуслін) був використаний позивачем у власному виробництві, що підтверджується накладними ТОВ «Резинпромсервис» на внутрішнє переміщення ТМЦ: № ПМ-0025/11-1 від 25.11.2011 року, № ПМ-0019/12-1 від 19.12.2011 року, № ПМ-0031/10-2 від 31.10.2011 року, № ПМ-0015/06-1 від 15.06.2011 року, № ПМ-0030/08-1 від 30.08.2011 року, № ПМ-0015/08-2 від 15.08.2011 року, № ПМ-0004/07-1 від 04.07.2011 року, № ПМ-022/06-1 від 22.06.2011 року, № ПМ-0012/09-2 від 12.09.2011 року, № ПМ-0028/10-2 від 28.10.2011 року, № ПМ-0025/10-2 від 25.10.2011 року.

Придбану у ТОВ «РОСАР-ТРЕИД» шприцмашину МЧХ 90 позивач прийняв на баланс, як основний засіб, що підтверджується: актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.11.2011 року та оборотно-сальдовою відомістю ТОВ «Резинпромсервис» по рахунку 10 (Місця зберігання. Необоротні активи) за 01.01.2011 року - 28.01.2013 року.

Придбані у ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» вальця гумообробні СМ2100 позивач прийняв на баланс, як основний засіб, що підтверджується: актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.11.2011 року та оборотно-сальдовою відомістю ТОВ «Резинпромсервис» по рахунку 10 (Місця зберігання. Необоротні активи) за 01.01.2011 року - 28.01.2013 року.

Як встановлено з наданих позивачем доказів, придбану продукцію позивач використовував для виготовлення товарів (продукції), в тому числі ущільнювачів, які було реалізовано ПАТ «Київметробуд», що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на уповноважених осіб на отримання ТМЦ (копії документів наявні у матеріалах справи). З придбаного товару - каучуку позивач виготовляв гуму, яку реалізовував ТОВ «П.И.К.», ПАТ «КОБЗ», ДТГО ПЗЗ, ПАТ «КВБЗ», ПАТ «Меггометр», ПАТ «ЗАЗ», ПАТ «ПААЗ», ТОВ «Гідропром», ПАТ «СЗТВ» тощо. Позивачем на підтвердження даних господарських операцій надані видаткові накладні та довіреності на отримання ТМЦ від зазначених підприємств, які придбавали готову продукцію з поставлених ТОВ «Меріком ТЛ», ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ» матеріалів.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагентів товару, рахунків-фактур, видаткових накладних та податкових накладних, отриманих від контрагунтів, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі продукції.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт постачання позивачеві придбаної продукції документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Меріком ТЛ», ТОВ «ВАЙПЕРГРУП», ТОВ «РОСАР-ТРЕЙД», ТОВ «РІАЛ-ГРУПП» та ТОВ «ФІРМА АСТЕЙТ», суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, та те, що операції між позивачем та його контрагентами не мають реального товарного характеру, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25.01.2013 року № 0000012203 та від 06.02.2013 року № 0000042203.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» понесені ним судові витрати в сумі 3 086 (три тисячі вісімдесят шість) гривень 53 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 березня 2013 р.