Постанова

від 25.02.2013 по справі 826/943/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2013 року 17:20 № 826/943/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Воронюк М.М.,

за участю сторін:

представник позивача - Бондар А.В.,

представник відповідача - Харитонова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом закритого акціонерного товариства «Богатир» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2013р. № 000442220 та № 000452220,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось закрите акціонерне товариство «Богатир» (надалі - ЗАТ «Богатир», позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС (надалі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, відповідач) про скасування податкового-повідомлення рішення від 18.01.2013р. № 000442220, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2 6700,00 грн., в тому числі за основним платежем 2 136 000грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 534 000 грн., та податкового повідомлення-рішення від 18.01.2013р. № 000452220, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8 718,90 грн., в тому числі за основним платежем 6 975,12 грн., та нараховано штрафні санкції в сумі 1 743,78 грн.

Свої позовні вимоги ЗАТ «Богатир» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Зокрема, позивач зазначає, що договори між ЗАТ «Богатир» та його контрагентами ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» укладено для ведення господарської діяльності позивача. Виконання взятих сторонами зобов'язань згідно договорів підтверджується видатковими, податковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

Під час здійснення господарських операцій між ЗАТ «Богатир» з ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо», контрагенти позивача мали належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не були позбавлені прав та не мали обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України.

Отже, позивач приходить до висновку, що правочини, укладені ЗАТ «Богатир» з ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» є дійсними, реальними та фактично виконаними.

Крім того, послуги (виконані роботи), які були надані для виконання договорів, укладених ЗАТ «Богатир» з його контрагентами для постачання їм товару та виготовлення робіт (послуг), використовувались у подальшій господарській діяльності позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на те, що сторонами укладено договори без створення правових наслідків та безтоварності проведених операцій не відповідає дійсності, оскільки реальність настання правових наслідків за господарськими зобов'язаннями між ЗАТ «Богатир» та вказаними контрагентами, та дійсність надання послуг підтверджується фактом поставки позивачем товарів, виконання робіт та надання послуг його контрагентам та наявністю підтверджуючих первинних бухгалтерських документів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

ЗАТ «Богатир» зареєстроване в Голосіївській районній у м. Києві районній державній адміністрації за № 10681200000003215 від 29.03.1993р. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 19261691.

ЗАТ «Богатир» взято на податковий облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС 08.04.1993р. за № 1867/S та перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

ЗАТ «Богатир» зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.09.2002р. № 37043689, виданого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. Індивідуальний податковий номер - 192616926500. ЗАТ «Богатир» зареєстровано платником ПДВ з 08.07.1997р., свідоцтво анульовано 22.05.2012р.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Богатир» (код за ЄДРПОУ 19261691) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.11.2009р. по 22.11.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2009р. по 22.11.2012р.

За результатами перевірки складено акт документальної позапланової виїзної перевірки від 11.12.2012р. № 555/1-22-20/19261691 (надалі - акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1. п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.97р. «Про податок на додану вартість» ЗАТ «Богатир» занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 6 975,12 грн., в тому числі за травень 2010р. в сумі б 975,12 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства, що відображено в п.3.2.2 розділу 3 акта перевірки.

пп.4.1.6. п.4.1. ст.4, та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р., ЗАТ «Богатир» занижено податок на прибуток на суму 2 136 000 грн., в тому числі за 1 кв. 2010р. на суму 2 136 000 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані наступним.

Перевіркою встановлено, що між ЗАТ «Богатир» (комісіонер) та ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес» (комітент) укладено договір комісії від 27.01.2010р. № 15, яким передбачено, що комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька право чинів щодо купівлі канцелярських товарів для праці - найменування, одиниці виміру, кількість та ціна якого зазначена в специфікації.

Обов'язки комісіонера - не пізніше 3-х днів з дня отримання від комітента усієї суми

коштів, укласти від свого імені правочини з продавцем на придбання товару (канцелярських

товарів для праці).

В забезпечення виконання комісіонером доручення за цим договором 1 комітент

зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок комісіонера грошові кошти в сумі 4 545 850 грн.

Також, перевіркою встановлено, що між ЗАТ «Богатир» (комісіонер) та ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес» (комітент) укладено договір комісії від 28.01.2010р. №16, яким передбачено, що комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо купівлі тканини для пошиття одягу - найменування, одиниці виміру, кількість та ціна якого зазначена в специфікації

Обов'язки комісіонера - не пізніше 3-х днів з дня отримання від комітента усієї суми коштів укласти від свого імені правочини з продавцем на придбання тканин (тканини для пошиття одягу).

В забезпечення виконання комісіонером доручення за цим договором комітент зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Комісіонера грошові кошті в сумі 3 998 148,67 грн.

Перевіркою встановлено, що згідно банківських виписок ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес» перерахувало на розрахунковий рахунок ЗАТ «Богатир» грошові кошти на виконання умов зазначених договорів комісії в сумі 8 543 998,67 грн.

Проте, ЗАТ «Богатир» умови договорів № 16, № 15 не виконано, зокрема, не укладено жодних договорів від свого імені з іншими СГД-продавцями на придбання тканин для пошиття одягу та придбання канцелярських товарів для праці.

Податковий орган зазначає, що при отриманні коштів від комітента на розрахунковий рахунок з метою закупівлі канцелярських товарів для праці та тканини для пошиття одягу, комісіонер використав дані кошти не для виконання договору комісії, а на власні потреби, зокрема, для купівлі спеціалізованого одягу праці, оскільки перевіркою встановлено, що між ЗАТ «Богатир» та ТОВ «Аліом» укладено договір комісії від 29.01.2010р. №21, яким передбачено, що ТОВ «Аліом» (комісіонер) зобов'язується за дорученням ЗАТ «Богатир» (комітент) за комісійну плату укласти за рахунок комітента, але від свого імені, договір щодо купівлі спеціалізованого одягу праці, передбаченого цим договором.

Щодо взаємовідносин ЗАТ «Богатир» з ТОВ «Аліом» відповідач зазначає наступне.

ЗАТ «Богатир» перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ «Аліом» грошові кошти на виконання умов зазначеного договору комісії в сумі 8 543 998,67 грн.

Стан платника - «знято з обліку» за № 5009/1135/12 від 06.11.2012р. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 21.05.2012р.. Згідно податкових декларацій по податку на додану вартість ТОВ «Аліом» за 2010р. - 2011р. до складу податкових зобов'язань по ПДВ кошти отримані від ЗАТ «Богатир» не відображено. У зв'язку із ліквідацією та анулюванням свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Аліом» відображення в податковому обліку зазначених господарських операцій в подальшому не є можливим.

Відповідач стверджує, що будь-які товари ТОВ «Аліом» на користь ЗАТ «Богатир» не поставлялись.

Як наслідок, після використання коштів не для виконання договорів комісії у ЗАТ «Богатир» виникла заборгованість перед ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес».

Отже, податковий орган приходить до висновку, що враховуючи використання отриманих коштів ЗАТ «Богатир» від ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес» не для виконання договорів комісії, а на власні потреби, та у зв'язку із винесенням постанови Господарського суду м. Києва про визнання ЗАТ «Богатир» банкротом по справі № 50/192-6 від 17.04.2012р. та припинення підприємницької діяльності, умови зазначених договорів не можуть бути виконані в подальшому, а тому у період виникнення даних обставин, що підтверджується неповерненням коштів і, як результат, невиконанням договору комісії, позивач мав відкоригувати (збільшити) валові доходи.

Таким чином, перераховані на виконання умов договорів кошти суд вважає безповоротною фінансовою допомогою.

Щодо взаємовідносин ЗАТ «Богатир» з ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» відповідач у акті перевірки зазначає наступне.

Згідно наданих до перевірки реєстрів податкових накладних встановленої що ЗАТ «Богатир» відображено у складі податкового кредиту по податку на додануу вартість взаємовідносини з ТОВ «АТП ГРУП» на суму 24 870,72 грн., в тому числі ПДВ на суму 4 145,12 грн., проте до перевірки зазначену податкову накладну ЗАТ «Богатир» надано не було.

Відповідно додатку № 5 співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «АТП ГРУП» зазначену суму до складу податкових зобов'язань не віднесено.

Згідно наданих до перевірки реєстрів податкових накладних встановлено, що ЗАТ «Богатир» відображено у складі податкового кредиту по податку на додану вартість взаємовідносини з ТОВ «ЦСТО «Немо» на суму 15 900 грн., в тому числі ПДВ на суму 2 650 грн. До перевірки зазначену податкову накладну ЗАТ «Богатир» надано не було.

Відповідно додатку № 5 співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «ЦСТО «НЕМО» зазначену суму до складу податкових зобов'язань не віднесено, окрім того стан ТОВ «ЦСТО «НЕМО» - «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей», свідоцтво платника ПДВ анульовано 25.11.2010р.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013р. № 000442220, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2 6700,00 грн., в тому числі за основним платежем 2 136 000грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 534 000 грн., та податкового повідомлення-рішення від 18.01.2013р. № 000452220, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8 718,90 грн., в тому числі за основним платежем 6 975,12 грн., та нараховано штрафні санкції в сумі 1 743,78 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес" АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії», а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Ніяких об'єктивних даних про те, що угоди між ЗАТ «Богатир» та його контрагентами направлені на ухилення від сплати податків Акт перевірки не містить.

Більш того, недійсним жодного з договорів позивача не визнано, відсутня будь-яка інформація щодо порушення кримінальних справ стосовно посадових осіб ЗАТ «Богатир» за фактами вчинення злочинів у сфері оподаткування та господарської діяльності.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та зазначеними контрагентами, останні були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто вказані підприємства мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача ЗАТ «Богатир» з ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» на укладення договорів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного в період, що підлягав перевірці), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного в період, що підлягав перевірці), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" (чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного в період, що підлягав перевірці) передбачено порядок обчислення і сплати податку. Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власті господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що не належать де складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

При цьому, необхідно зазначити, що усі первинні документи за вищевказаними договорами відповідають вимогам до первинних документів, встановлених наведеним вище законодавством України.

Між тим, аналіз судової практики свідчить про те, що зміст первинних документів має бути достатнім для встановлення змісту господарської операції, яку ним засвідчено.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, відображеної в Інформаційному листі від 01.11.2011р. №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку", документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд виходить з того, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Судом встановлено, що формування ЗАТ «Богатир» складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є правомірним, а донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставним.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Таким чином, договори укладені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» було укладено для ведення господарської діяльності позивача. Виконання взятих сторонами зобов'язань згідно договорів підтверджується видатковими, податковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у податкового органу відсутні повноваження на встановлення факту нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом, оскільки законодавством не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником в податкових деклараціях, оскільки, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податковий орган має право лише звернутися до суду з позовом про стягнення коштів, а не визнавати їх як такими в акті. Таким чином, податковий орган, визнавши договори, укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься у рішеннях Вищого адміністративного суду України у справах № К/9991/50772/12 та № К/9991/59377/12.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2 6700,00 грн., в тому числі за основним платежем 2 136 000грн. та нараховання штрафних санкцій в сумі 534 000 грн., та грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8 718,90 грн., в тому числі за основним платежем 6 975,12 грн., та нарахування штрафних санкцій в сумі 1 743,78 грн. здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень від 18.01.2013р. № 000442220 та № 000452220.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги закритого акціонерного товариства «Богатир» задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби № 000442220 від 18.01.2013 р. та № 000452220 від 18.01.2013 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко