Ухвала

від 18.12.2013 по справі 826/943/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/800/30967/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Богатир»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013

у справі №826/943/13-а

за позовом Закритого акціонерного товариства «Богатир»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Держаної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закритого акціонерного товариства «Богатир» (далі по тексту - позивач, ЗАТ «Богатир») звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Держаної податкової служби про скасування податкового-повідомлення рішення від 18.01.2013 №000442220, №000452220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.11.2009 по 22.11.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2009 по 22.11.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 11.12.2012 №555/1-22-20/19261691.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість» , а саме, ЗАТ «Богатир» занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 6975,12 грн., в тому числі за травень 2010 року в сумі 6975,12 грн.; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 , та п. 4.1 ст. 4 Закону України№334/94-ВР від 28.12.1994 «Про оподаткування прибутку підприємств» , а саме, ЗАТ «Богатир» занижено податок на прибуток на суму 2136000,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 року на суму 2136000,00 грн.

На підставі висновку акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.01.2013 №000442220, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 26700,00 грн., в тому числі за основним платежем 2136000,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 534000,00 грн., та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2013 №000452220, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8718,90 грн., в тому числі за основним платежем 6975,12 грн., та нараховано штрафні санкції в сумі 1743,78 грн.

Стосовно порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 , та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що отримана позивачем сума коштів в розмірі 8543998,67 грн. є валовим доходом позивача та має бути оподаткована за правилами даного Закону, проте з таким висновком колегія судів не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 1011 , 1014 Цивільного кодексу України , обов'язком комісіонера є укладення угоди за дорученням комітента.

Цивільний кодекс України не обумовлює обов`язок комісіонера будь-яким чином обособлювати отримані кошти і відслідковувати шляхи їх використання.

Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно з пп. 1.22.2 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до абз. 2 п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Згідно пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до абз. 4 пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, між ЗАТ «Богатир» та ТОВ «Аліом» укладено договір комісії від 29.01.2010 №21, яким передбачено, що ТОВ «Аліом» (комісіонер) зобов'язується за врученням ЗАТ «Богатир» (комітент) за комісійну плату укласти за рахунок комітента, але від свого імені, договір щодо купівлі спеціалізованого одягу праці, передбаченого цим договором. Згідно наданих до перевірки банківських виписок ЗАТ «Богатир» перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ «Аліом» грошові кошти на виконання умов зазначеного договору комісії в сумі 8543998,67 грн. З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти надані позивачу не у користування, а на виконання договору комісії та відповідно використані і перераховані іншому комісіонеру з метою виконання зазначеного договору, а тому кошти не можуть вважатися поворотною фінансовою допомогою.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками порядковий номер податкової накладної, дату виписування податкової накладної, повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача, ціну поставки без врахування податку ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Абзацом третім пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що зведені результати обліку відображаються у податкових деклараціях, платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів(послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ( іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту , залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори укладені між позивачем та його контрагентами, ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» були укладені для ведення господарської діяльності позивача. Виконання взятих сторонами зобов'язань згідно договорів підтверджується видатковими, податковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача мали належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державному реєстрацію, реєстрацію платника податків та не були позбавлені права і не мали обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з ТОВ «Агентство «Нерухомість та бізнес», ТОВ «Аліом», ТОВ «АТП ГРУП» та ТОВ «ЦСТО «Немо» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Богатир» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров