Ухвала

від 13.03.2013 по справі 2а-18593/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 року м. Київ К/9991/1824/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" (далі -Товариство) та державного підприємства "Збагачувальна фабрика "Антрацит" (далі -Підприємство)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010

у справі № 2-а-18593/10/0570

за позовом Підприємства

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Макіївська ОДПІ),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Товариства,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.10.2006 № 0002051510/4, № 0002061510/4, № 0002071510/4 та № 0002081510/4.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.06.2010 ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки обсягу набутих Товариством прав та обов'язків Підприємства за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу позивача.

За наслідками останнього розгляду справи постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2010 позов задоволено повністю; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано недійсними з тих мотивів, що внаслідок придбання Товариством спірного цілісного майнового комплексу останнє стало правонаступником майнових прав та обов'язків позивача, у зв'язку з чим Підприємство не може виступати суб'єктом відповідальності за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що оплата Товариством податкового боргу позивача на виконання умов договору купівлі-продажу від 19.08.2004 не мала наслідком переходу прав та обов'язків позивача до Товариства, що обумовлює правомірність застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань саме до позивача.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України Товариство та Підприємство просять скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Підприємства на аукціоні, укладеним 19.08.2004 Фондом державного майна України (продавець) та Товариством (покупець), останній придбав цілісний майновий комплекс позивача; у пункті 1 названого договору передбачено, що покупець є правонаступником майнових та немайнових прав та обов'язків позивача.

На виконання пункту 6.3 зазначеного договору Товариством здійснювалося погашення простроченої кредиторської заборгованості позивача перед бюджетом у сумі 2 915 093,38 грн., що утворилася на час укладення договору, відповідно до графіків погашення заборгованості перед бюджетом.

Несвоєчасна сплата відповідних сум податкових зобов'язань стала підставою для прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень від 26.10.2006:

№ 0002051510/4, згідно з яким позивачеві визначено штраф у сумі 227 536,36 грн.;

№ 0002061510/4 про нарахування Підприємству штрафу у розмірі 7960 грн.;

№ 0002071510/4, за яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 428 697,20 грн.

та № 0002081510/4, відповідно до якого позивачеві нараховано 18 138,53 грн. штрафних санкцій.

Вирішуючи даний спір, попередні судові інстанції дійшли різних правових висновків відносно суб'єкта відповідальності за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Так, приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції виходив з того, що придбання цілісного майнового комплексу Підприємства є юридичним фактом, в силу якого Товариство стало правонаступником усіх прав та обов'язків позивача.

Однак такий висновок не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах.

Адже порядок та правові наслідки реорганізації платника у сфері оподаткування не є тотожним реорганізації юридичної особи у господарських правовідносинах.

На час виникнення спірних правовідносин порядок погашення податкових зобов'язань або податкового боргу при реорганізації платника податків регулювався статтею 13 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Поняття реорганізації платника податків, наведене у пункті 13.5 зазначеної статті Закону, не охоплює відчуження цілісного майнового комплексу платника.

Як вірно зазначив апеляційний суд, власне факт сплати Товариством податкового боргу Підприємства на виконання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу не тягне переходу прав та обов'язків позивача як суб'єкта оподаткування до Товариства. Фактично, установлюючи вимогу щодо оплати податкового боргу позивача у спірному договорі, власник Підприємства тим самим лише здійснив розпорядження відповідною сумою коштів, які він мав одержати від продажу цілісного майнового комплексу, спрямувавши їх на погашення податкового боргу Підприємства. Наведене, однак, жодним чином не вплинуло на статус позивача як платника податків та не може розглядатися як підстава для перекладення його відповідальності за порушення у сфері податкового законодавства на іншу особу (у даному разі -на Товариство) або як підстава для звільнення його від такої відповідальності.

Докази припинення позивача як самостійного платника податків з переходом його прав та обов'язків перед бюджетом до іншого платника (Товариства) у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

З огляду на наведену норму Закону з урахуванням факту несвоєчасного погашення податкового боргу Підприємства апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про законність притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій за оспорюваним рішенням та правомірно відмовив у позові.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано апеляційним судом, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" та державного підприємства "Збагачувальна фабрика "Антрацит" відхилити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2-а-18593/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько