Постанова

від 14.03.2013 по справі 5011-13/16975-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Справа№ 5011-13/16975-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Остапенка О.М.

Руденко М.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Кадубовський Є.С. - дов. б/н від 15.11.2012р.

від відповідача: Кулинич В.П. - дов. № 227 від 03.12.2012р.

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р.

у справі № 5011-13/16975-2012 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВВ-АГРО»

до Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне

управління № 41»

про стягнення 23 844,27 грн.

В судовому засіданні 14.03.2013р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі № 5011-13/16975-2012 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВВ-АГРО» 18 868, 06 грн. пені, 5 016, 21 грн. трьох відсотків річних та 1 609, 50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, а саме ст. 692 Цивільного кодексу України, оскільки рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, без дослідження умов укладеного між сторонами Договору.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013р. для розгляду справи № 5011-13/16975-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Остапенко О.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013р., колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 14.03.2013р.

11.03.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апелянта, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.03.2013р. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.03.2013р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2013р. залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВВ - АГРО» (позивач, постачальник за договором) та Відкритим акціонерним товариством «Шляхово-будівельне управління № 41» (відповідач, замовник за договором) укладено договір поставки № 27-10/П.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити і передати у власність замовнику товар: пісок річковий (далі - товар), а замовник зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договору.

Згідно п. 2.1. укладеного договору постачальник зобов'язується поставити замовнику товар в загальній кількості 20 000 тонн.

Ціна за одну тонну товару становить 52, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% складає 8, 67 грн. Загальна вартість товару (ціна договору) становить 1 040 000, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% складає 173 333, 33 грн. (п. п. 3.1., 3.2. договору).

Пунктом 4.2. договору передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником протягом періоду з 01 листопада 2011р. по 10 листопада 2011р. включно.

Відповідно до п. п. 4.4., 4.5. договору приймання-передача товару партіями здійснюється шляхом оформлення накладних (товарно-транспортних накладних) у передбаченому чинним законодавством порядку. Приймання-передача загальної кількості товару (в обсязі, визначеному п. 2.1. цього договору) здійснюється сторонами шляхом підписання видаткових накладних на товар.

Даний договір, згідно п. п. 9.1.-9.2., вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «СВВ - АГРО» поставило Відкритому акціонерному товариству «Шляхово-будівельне управління № 41» товар на загальну суму 856 648, 00 грн.

Даний факт підтверджується видатковими накладними № 2 від 01.11.2011р. на суму 428 324, 00 грн. та № 3 від 02.11.2011р. на суму 428 324, 00 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи, та довіреністю серії ЯОЧ № 790303 від 01.11.2011р. на отримання матеріальних цінностей.

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Так, місцевим господарським судом вірно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача, повноваження якого на отримання матеріальних цінностей від позивача підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довіреності серії ЯОЧ № 790303 від 01.11.2011р.

З вищенаведеного вбачається, що 01.11.2011р. та 02.11.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «СВВ - АГРО» поставило, а Відкрите акціонерне товариство «Шляхово-будівельне управління № 41» отримало товар на загальну суму 856 648, 00 грн. без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Пунктами 5.1.-5.2. укладеного договору сторони погодили, що розрахунки між постачальником та замовником здійснюються у безготівковій формі. Замовник зобов'язаний оплатити вартість партії товару на підставі видаткових накладних постачальника. Оплата проводиться на умовах максимальної відстрочки платежів не більше 14 календарних днів з моменту надання продавцем документів на оплату. У випадку несвоєчасної сплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, оплата за отриману продукцію згідно видаткової накладної № 2 від 01.11.2011р. повинна була відбутися до 15.11.2011р., а згідно видаткової накладної № 3 від 02.11.2011р. - до 16.11.2011р.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахувався з позивачем частковими платежами, з порушенням строків, передбачених п. 5.2. договору, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки по рахунку позивача.

З матеріалів справи вбачається, що за товар отриманий по видатковій накладній № 2 від 01.11.2011р. відповідач перерахував грошові кошти наступним чином: 15.11.2011р. - 70 000, 00 грн.; 22.11.2011р. - 50 000, 00 грн.; 25.11.2011р. - 50 000, 00 грн.; 29.11.2011р. - 200 000, 00 грн.; 07.12.2011р. - 200 000, 00 грн., з яких 58 324,00 грн. пішло на погашення залишку боргу по видатковій накладній № 2, а 141 676, 00 грн. в рахунок погашення частини боргу по видатковій накладній № 3.

За товар отриманий по видатковій накладній № 3 від 02.11.2011р. відповідач перерахував грошові кошти наступним чином: 28.12.2011р. - 100 000, 00 грн.; 18.04.2012р. - 10 000, 00 грн.; 18.04.2012р. - 1 000, 00 грн.; 16.08.2012р. - 442 408, 00 грн., з яких 175 648, 00 грн. пішло на погашення залишку боргу по видатковій накладній № 3, а 266 760, 00 грн. в рахунок погашення заборгованості за укладеним між сторонами договором поставки № 26/12-П від 26.12.2011р. по видатковій накладній № 4.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на викладене та враховуючи те, що сторонами в п. 5.2. Договору погоджено оплату товару на підставі видаткових накладних, товар по видатковим накладним № 2 від 01.11.2011р. та № 3 від 02.11.2011р. отриманий уповноваженим представником відповідача, а самі накладні отримані та підписані відповідачем, містять печатку відповідача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що доводи відповідача в частині відсутності з його сторони прострочення оплати товару, оскільки строк виконання зобов'язання не настав, не заслуговують на увагу.

Крім того, сторонами в договорі не деталізовано, що саме є документами на оплату, але п. 5.2. Договору передбачено обов'язок відповідача оплатити вартість відповідної партії товару на підставі видаткових накладних позивача (постачальника).

Відтак, неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 27-10/П від 27.10.2011р. стало підставою звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» 5 016, 21 грн. 3% річних та 18 868, 06 грн. пені, розрахованої за період з 16.11.2011р. по 06.12.2011р. включно по видатковій накладній № 2 від 01.11.2011р. на суму 1 942, 72 грн. та за період з 17.11.2011р. по 14.05.2012р. включно по видатковій накладній № 3 від 02.11.2011р. на суму 16 925, 34 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити вартість партії товару на підставі видаткових накладних постачальника. Оплата проводиться на умовах максимальної відстрочки платежів не більше 14 календарних днів з моменту надання продавцем документів на оплату.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 ГК України.

Як зазначено в статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 укладеного договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Представником відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі в частині вимог про стягнення пені.

Колегія суддів звертає увагу на те, що строк нарахування пені в порядку, передбаченому ст. 232 ГК України є строком, протягом якого кредитор має право нарахувати боржнику пеню від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Строк позовної давності, відповідно до визначення в ст. 256 ЦК України - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, в даному випадку про стягнення пені. Відтак, до відносин сторін щодо вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність, яка обчислюється протягом одного року з дня закінчення строку нарахування пені відповідно до положень п. 5 ст. 261 ЦК України.

Отже, позивач звертаючись 23.11.2012р. (відбиток поштового штемпелю на доданому до позовної заяви конверті) до суду з вимогою про стягнення пені в розмірі 18 868, 06 грн. не пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення пені розрахованої за період з 16.11.2011р. по 06.12.2011р. по видатковій накладній № 2 від 01.11.2011р. та за період з 17.11.2011р. по 14.05.2012р. по видатковій накладній № 3 від 02.11.2011р., а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та 3% річних, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення 18 868, 06 грн. пені та 5 016, 21 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 17.01.2013р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі № 5011-13/16975-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі № 5011-13/16975-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-13/16975-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 19.03.2013р.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Остапенко О.М.

Руденко М.А.