Постанова

від 14.05.2013 по справі 5011-13/16975-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року Справа № 5011-13/16975-2012

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М.(доповідач) і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41", м. Київ (далі - ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41"),

на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2013

зі справи № 5011-13/16975-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СВВ-АГРО", м. Київ (далі - ТОВ "СВВ-АГРО"),

до ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41"

про стягнення 23 844,27 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" - Кулинича В.П.,

ТОВ "СВВ-АГРО" - Кадубовського Є.С.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "СВВ-АГРО" 18 868, 06 грн. пені та трьох процентів річних у сумі 5 016, 21 грн. за прострочення відповідачем грошового зобов'язання, визначеного укладеним сторонами договором поставки від 27.10.2011 № 27-10/П (далі - Договір).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2013 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2012 (колегія суддів у складі: суддя Скрипка І.М. - головуючий, судді Остапенко О.М., Руденко М.А.), позов задоволено. Судові рішення мотивовано тим, що: в розумінні Договору відбулося прострочення покупцем зобов'язання з оплати товару, відтак наявні підстави для застосування визначених чинним законодавством та названим правочином наслідків такого прострочення; відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

ТОВ "СВВ-АГРО", не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, просить Вищий господарський суд України їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову внаслідок порушення господарськими судами норм процесуального права та положень статей Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України (далі - ГК України, ЦК України), якими врегульовано зобов'язання з поставки та загальні підстави відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що підпункт 5.2 пункту 5 Договору пов'язує виконання зобов'язання з оплати партії товару з моментом передання постачальником документів про оплату, але такі документи не передавалися, тому й прострочення зобов'язання не було. Крім того, скаржник зазначає про наявність підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення пені у певній частині.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

Згідно з приписом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами першою та третьою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У частині п'ятій статті 261 ЦК України зазначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За умовами Договору ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" зобов'язалося поставити ТОВ "СВВ-АГРО" партіями пісок річковий протягом періоду 01.11.2011-10.11.2011 за ціною, у строки та в порядку, встановленими даним правочином.

Попередні судові інстанції дослідили, що згідно з підпунктом 5.2 пункту 5 Договору, на який посилається ТОВ "СВВ-АГРО" як на доказ належного виконання ним спірного грошового зобов'язання, покупець зобов'язаний оплатити вартість певної партії товару на підставі видаткових (товарно-транспортних) накладних протягом чотирнадцяти днів з моменту передачі продавцем документів "на оплату".

На виконання Договору ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" поставило товар у повному обсязі за видатковою накладною від 01.11.2011 № 2 на суму 428 324 грн. та видатковою накладною від 02.11.2011 № 3 на таку ж суму. Покупець здійснив оплату певними частинами 15.11.2011, 22.11.2011, 25.11.2011, 29.11.2011, 07.12.2011, 28.12.2011, 18.04.2012 та 16.08.2012.

У справі встановлено, що за змістом Договору, зокрема його пункту 4, приймання-передача товару здійснюється шляхом оформлення товарно-транспортних накладних. Умовами Договору не визначено обов'язку продавця передати разом з товаром будь-які інші документи, що стосуються товару, у тому числі його приналежності, документи на посвідчення якості, кількості товару тощо. Отже, покупець зобов'язаний оплатити поставлений йому товар протягом чотирнадцяти днів з дня його прийняття за відповідною накладною. ТОВ "СВВ-АГРО" прострочило виконання цього зобов'язання.

За таких обставин місцевий та апеляційний господарські суди задовольнили вимоги про стягнення трьох процентів річних та пені за порушення цього зобов'язання в заявлених позивачем та перевірених господарськими судами сумах, зокрема, в частині стягнення пені з урахуванням положення частини другої статті 232 ГК України.

Водночас господарські суди встановили, що на час звернення позивача з позовом у справі перебіг позовної давності до вимог про стягнення пені у даному спорі не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведені положення чинного законодавства та установлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги цих висновків не заперечують. Визначені законом підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 зі справи № 5011-13/16975-2012 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов