Постанова

від 14.03.2013 по справі 805/1530/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 р. Справа №805/1530/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Поповій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юзав», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та податкових повідомлень-рішень від 25 жовтня 2012 року № 0002492340 та № 0002502340

за участю представників:

від позивача: Запорожцева Ю.А. - директор, Гаєвого Р.А. - за дов.

від відповідача: Власова А.В., Поліщука С.В. - за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Юзав» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, яка була оформлена актом від 9 жовтня 2012 року № 3710/22-1/25117536, та визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 25 жовтня 2012 року № 0002492340 та № 0002502340.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у нього були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс» та Приватним підприємством «Команд», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочинів із даними контрагентами.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс», Приватним підприємством «Комманд».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юзав» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 25117536, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 07577067.

З 8 по 9 жовтня 2012 року відповідачем була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2012 року по взаємовідносинам з БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», наслідки якої викладені в акті перевірки від 9 жовтня 2012 року № 3710/22-1/25117536 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2012 року відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

№ 0002492340, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 259236 грн., в тому числі за основним платежем 199652 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 59584 грн.;

№ 0002502340, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 282001 грн., в тому числі за основним платежем 248397 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 33604 грн.

Правовою підставою визначення податку на прибуток, податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, та норми підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.8 статті 138, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення валових витрат по взаємовідносинам позивача з БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму в сумі 1030153 грн., в тому числі за 3 квартал 2009 року на суму 62531 грн., за 4 квартал 2009 року на суму 75758 грн., за 1 квартал 2010 року на суму 79304 грн., за 2 квартал 2010 року на суму 77112 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 105996 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 104020 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 93466 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 117728 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 150044 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 126043 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 38735 грн., та занижений податок на прибуток на загальну суму 248397 грн. за дані податкові періоди, у зв'язку із придбанням позивачем у зазначених контрагентів автопослуг за нікчемними правочинами.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 207925 грн., в тому числі у липні 2009 року на 3151 грн., у серпні 2009 року на 5122 грн., у вересні 2009 року на 4233 грн., у жовтні 2009 року на 5140 грн., у листопаді 2009 року на 3559 грн., у грудні 2009 року на 6452 грн., у січні 2010 року на 4445 грн., у лютому 2010 року на 4857 грн., у квітні 2010 року 8456 грн., у травні 2010 року на 10607 грн., у червні 2010 року на 4815 грн., у липні 2010 року на 5932 грн., у серпні 2010 року на 7955 грн., у вересні 2010 року на 7312 грн., у жовтні 2010 року на 7946 грн., у листопаді 2010 року на 7221 грн., у грудні 2010 року на 5636 грн., у лютому 2011 року на 5143 грн., у березні 2011 року на 13550 грн., у травні 2011 року на 6516 грн., у червні 2011 року на 7996 грн., у липні 2011 року на 18433 грн., у серпні 2011 року на 11125 грн., у жовтні 2011 року на 9426 грн., у листопаді 2011 року на 7419 грн., у грудні 2011 року на 8287 грн., у січні 2012 року на 9473 грн., у лютому 2012 року на 7718 грн., та заниження податку на додану вартість за податкові періоди з жовтня 2009 року по лютий 2012 року на загальну суму 199652 грн., у зв'язку із придбанням позивачем у зазначених контрагентів автопослуг за нікчемними правочинами.

Судом встановлено, що між позивачем та Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс» були укладені договори від 4 січня 2009 року № 2541, від 4 січня 2010 року № 318, від 4 січня 2011 року № 295, від 10 червня 2011 року № 714 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, транспортно-експедиційних послуг. На виконання умов договорів позивачем отримані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом та виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, транспортно-експедиційних послуг, у зв'язку із чим між сторонами договорів підписані акти приймання виконаних робіт, також позивачем за вищенаведеними договорами отримані податкові накладні від 31 липня 2009 року № 3240 на загальну суму 18906 грн. 01 коп., в тому числі податок на додану вартість 3151 грн., від 31 серпня 2009 року № 3690 на загальну суму 30731 грн. 54 коп., в тому числі податок на додану вартість 5121 грн. 92 коп., від 30 вересня 2009 року № 4258 на загальну суму 25399 грн. 15 коп., в тому числі 4233 грн. 19 коп., від 30 жовтня 2009 року № 4727 на загальну суму 30839 грн. 12 коп., в тому числі податок на додану вартість 5139 грн. 85 коп., від 30 листопада 2009 року № 5357 на загальну суму 21356 грн. 41 коп., в тому числі податок на додану вартість 3559 грн. 40 коп., від 14 грудня 2009 року № 5673 на загальну суму 8040 грн., в тому числі податок на додану вартість 1340 грн., від 31 грудня 2009 року № 6042 на загальну суму 30673 грн. 62 коп., в тому числі податок на додану вартість 5112 грн. 27 коп., від 29 січня 2010 року № 256 на загальну суму 26671 грн. 86 коп., в тому числі податок на додану вартість 4445 грн. 31 коп., від 26 лютого 2010 року № 618 на загальну суму 29140 грн. 42 коп., в тому числі податок на додану вартість 4856 грн. 74 коп., від 31 березня 2010 року № 1154 на загальну суму 39352 грн. 15 коп., в тому числі податок на додану вартість 6558 грн. 69 коп., від 19 квітня 2010 року № 1330 на загальну суму 11385 грн., в тому числі податок на додану вартість 1897 грн. 50 коп., від 30 квітня 2010 року № 1632 на загальну суму 32445 грн., в тому числі податок на додану вартість 5407 грн. 50 коп., від 31 травня 2010 року № 2046 на загальну суму 31198 грн. 57 коп., в тому числі податок на додану вартість 5199 грн. 76 коп., від 30 червня 2010 року № 2633 на загальну суму 28890 грн. 30 коп., в тому числі податок на додану вартість 4815 грн. 05 коп., від 30 липня 2010 року № 3333 на загальну суму 35594 грн. 56 коп., в тому числі податок на додану вартість 5932 грн. 43 коп., від 31 серпня 2010 року № 4414 на загальну суму 47729 грн. 37 коп., в тому числі податок на додану вартість 7954 грн. 90 коп., від 30 вересня 2010 року № 5287 на загальну суму 43870 грн. 68 коп., в тому числі податок на додану вартість 7311 грн. 78 коп., від 29 жовтня 2010 року № 6139 на загальну суму 47676 грн. 94 коп., в тому числі податок на додану вартість 7946 грн. 16 коп., від 30 листопада 2010 року № 6695 на загальну суму 43327 грн. 79 коп., в тому числі податок на додану вартість 7221 грн. 30 коп., від 30 грудня 2010 року № 8925 на загальну суму 33818 грн. 94 коп., в тому числі податок на додану вартість 5636 грн. 49 коп., від 31 січня 2011 року № 253 на загальну суму 30856 грн. 74 коп., в тому числі податок на додану вартість 5142 грн. 79 коп., від 28 лютого 2011 року № 835 на загальну суму 41877 грн. 56 коп., в тому числі податок на додану вартість 6979 грн. 59 коп., від 31 березня 2011 року № 406 на загальну суму 39425 грн. 04 коп., в тому числі податок на додану вартість 6570 грн. 84 коп., від 29 квітня 2011 року № 423 на загальну суму 39096 грн. 92 коп., в тому числі податок на додану вартість 6516 грн. 15 коп., від 31 травня 2011 року № 518 на загальну суму 38975 грн. 85 коп., в тому числі податок на додану вартість 644495 грн. 98 коп., від 30 червня 2011 року № 458 на загальну суму 54025 грн. 25 коп., в тому числі податок на додану вартість 9004 грн. 21 коп., від 29 липня 2011 року № 449 на загальну суму 56573 грн. 76 коп., в тому числі податок на додану вартість 9428 грн. 96 коп., від 31 серпня 2011 року № 495 на загальну суму 66749 грн. 06 коп., в тому числі податок на додану вартість 11124 грн. 84 коп., від 30 вересня 2011 року № 446 на загальну суму 56555 грн., в тому числі податок на додану вартість 9425 грн. 85 коп., від 31 жовтня 2011 року № 389 на загальну суму 44516 грн. 53 коп., в тому числі податок на додану вартість 7419 грн. 42 коп., від 30 листопада 2011 року № 427 на загальну суму 49722 грн. 11 коп., в тому числі податок на додану вартість 8287 грн. 02 коп., від 30 грудня 2011 року № 540 на загальну суму 56837 грн. 83 коп., в тому числі податок на додану вартість 9472 грн. 97 коп., від 20 червня 2011 року № 223 на загальну суму 4500 грн., в тому числі податок на додану вартість 750 грн., від 21 червня 2011 року № 244 на загальну суму 4500 грн., в тому числі податок на додану вартість 750 грн. Оплата за всіма договорами здійснена у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, заборгованість відсутня. Крім цього, між позивачем та Приватним підприємством «Комманд» була укладена усна угода про надання автотранспортних послуг, на виконання якої між сторонами договору підписаний акт приймання виконаних робіт та позивачем отримана податкова накладна від 31 січня 2012 року № 370 на загальну суму 46307 грн. 18 коп., в тому числі податок на додану вартість 7717 грн. 86 коп.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Пункт 138.2 статті 138 даного Кодексу передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проаналізувавши вищенаведені норми Закону № 334 та Податкового кодексу України, суд зазначає, що такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових дані норми не передбачають.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що норми Закону № 168 та Податкового кодексу України не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочину.

Як наведено вище, у позивача є в наявності всі первинні документи, які посвідчують право підприємства на формування як валових витрат, так і податкового кредиту.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд не приймає посилання відповідача на наявність розбіжностей між сумами податкового зобов'язання контрагентів позивача та податкового кредиту позивача з огляду на те, що Закон № 334, Закон № 168 та Податковий кодекс України не ставлять в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій з липня 2009 року по лютий 2012 року контрагенти позивача були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість та знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Судом з пояснень представників відповідача та акту перевірки встановлено, що відповідач не заперечує обставини реальності продажу позивачем товару та отримання товару контрагентами позивача, який перевозився БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», однак відповідач наполягає на тому, що авто послуги саме цими підприємствами позивачу не надавалися. Суд зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки на припущеннях. Жодного доказу, який би підтвердив висновок податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при отриманні послуг позивачем у його контрагентів, відповідачем не надано. Стосовно посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що їх наявність чи відсутність ніяким чином не пов'язана із формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту відповідно до норм Закону № 334, Закону № 168, Податкового кодексу України, та дані обставини не мають відношення до правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем та не свідчать про наявність ознак нікчемності правочинів між позивачем та БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд». Суд не приймає посилання відповідача на спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346, яким затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, з огляду на те, що даний наказ не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, отже має рекомендаційний характер. Доводи органу державної податкової служби про відсутність доказів надання автопослуг через відсутність товарно-транспортних накладних, не узгоджуються з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568), а також з Переліком документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207. Так, пунктами 11.1, 11.5, 11.7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Суд зазначає, що товарно-транспортна накладна є основним первинним документом на перевезення вантажів, як на те посилається відповідач, проте необов'язковим, у зв'язку із тим, що чинне законодавство не містить чіткого переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку. Крім того, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають право вантажовідправника на її виписку і жодним чином не зобов'язують вантажоодержувача вимагати її наявність. Судом також досліджені акти про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Комманд» від 6 квітня 2012 року № 32/22/37081766 та БВП «Строитель-Плюс» від 11 квітня 2012 року № 37/22/31263808 та встановлено, що податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності БВП «Строитель-Плюс», ПП «Комманд» по взаємовідносинам з позивачем, а висновок щодо ознак нікчемності з іншими контрагентами (покупцями) здійснений як наслідок незнаходження підприємств за податковими адресами. З даних актів зустрічних звірок також судом встановлено, що постановою слідчого від 2 квітня 2012 року порушена кримінальна справа стосовно директора ТОВ «Союз КДС» за фактом умисного ухилення від сплати податків за попередньою змовою групою осіб та відносно директора БВП «Строитель-Плюс» за фактом фіктивного підприємництва, створення та придбання субкєтів підприємницької діяльності, зокрема, ПП «Комманд», з метою прикриття незаконної діяльності. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частин 1, 2 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Згідно із частиною 1 статті 79 КАС України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно із частиною 4 статті 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Згідно із частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, суд не може прийняти як доказ вчинення нікчемних правочинів лише відомості, викладені в актах податкового органу про неможливість проведення зустрічних звірок БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» у зв'язку із їх незнаходженням за податковими адресами, та лише посилання на постанову слідчого про порушення кримінальної справи та факти, які призвели до порушення кримінальної справи. Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, а не тільки факт порушення кримінальної справи. Таких доказів відповідачем не надано. Відповідачем не було доведено, що господарські зобов'язання, що виникли між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу послуг.

Суд також зазначає, що діючим законодавством не передбачено право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню та податкові повідомлення-рішення визнаються судом недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України та норм Податкового кодексу України.

Одночасно, у задоволенні позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, яка була оформлена актом від 9 жовтня 2012 року № 3710/22-1/25117536, суд відмовляє з огляду на наступне. Наслідком оспорюваних позивачем дій в межах даної адміністративної справи було прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 25 жовтня 2012 року, які були оскаржені позивачем. Офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, є саме податкові повідомлення-рішення відповідача. Враховуючи, що судом, як зазначено вище, визнаються недійсними спірні податкові повідомлення-рішення відповідача, порушені права позивача вже поновлені судом, що є достатнім в сфері податкових правовідносин.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до статті 94 КАС України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юзав» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, яка була оформлена актом від 9 жовтня 2012 року № 3710/22-1/25117536, та визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 25 жовтня 2012 року № 0002492340 та № 0002502340, задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 25 жовтня 2012 року № 0002492340, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 259236 грн. та № 0002502340, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 282001 грн.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юзав» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2259 грн. 59 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 березня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 19 березня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.