Постанова

від 14.03.2013 по справі 5021/1676/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2013 р. Справа № 5021/1676/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 586 Х/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 14.01.13 р. у справі № 5021/1676/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплектбуд-ДА", м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИ СЕРВІС КОМФОРТ", м. Суми

про стягнення 25184,47 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплектбуд-ДА" звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИ СЕРВІС КОМФОРТ" - суму боргу у розмірі 9500,00 грн., 4044 грн. - неустойки (пені), 11639,69 грн. - плата за користування чужими коштами та судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.01.2013 р. у справі № 5021/1676/12 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИ СЕРВІС КОМФОРТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплектбуд - ДА" 9000,00 грн. основного боргу, 4044,78 грн. пені, 11639,69 грн. - 35% річних за користування чужими коштами, 1609,50 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 14.01.2013 р. по даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу тим, що укладений між сторонами договір поставки № 70 від 25.07.2011 р. є недійсним та не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме розмір відсотків річних, який передбачений у договорі суперечить нормам чинного законодавства України. Крім того, вважає, що встановлений договором розмір відсотків за невиконання договірних зобов'язань відповідно до ст. 625 ЦК України, виключає можливість застосування до даних правовідносин 35% річних, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 25.07.2011 року між ТОВ "Комплектбуд-ДА" (постачальник) та ТОВ "СУМИ СЕРВІС КОМФОРТ" (покупець) укладений договір поставки № 70 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.3. договору, покупець зобов'язується оплатити вартість отриманого товару у строк до 11.08.2011 р. Товар, отриманий покупцем починаючи з 12.08.2011 року повинен бути оплачений на протязі 10 календарних днів від дня прийняття цієї партії товарів згідно з видатковою накладною.

Відповідно до п. 2.4. договору, оплата здійснюється шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, або готівкою до каси постачальника. Платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем після отримання постачальником коштів від покупця.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що обов'язок постачальника передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товарів в розпорядження покупця.

Згідно з п. 5.4. договору, за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання покупець повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день його прострочення.

Відповідно до п. 5.5. договору, покупець зобов'язаний сплатити 35 процентів річних від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за користування чужими коштами.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору поставлено відповідачеві товар на загальну суму 186700,00 грн., на підтвердження чого він надав видаткові накладні, копії яких залучені до матеріалів справи, (а. с. 12, 13, 14): № КБ-0000195 від 25.07.2011 р. на суму 22200,00 грн., № КБ- 0000359 від 08.09.2011 р. на суму 70500,00 грн., № КБ- 0000360 від 08.09.2011 р. на суму 94000,00 грн.

Факт отримання товару відповідачем не заперечується та підтверджується довіреністю на отримання товару № 8 від 25.07.2011 р. на ім'я Криводід Володимира Івановича та № 74 від 08.09.2011 р. на ім'я Бруньова Олега Володимировича.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач розрахувався частково, що підтверджується банківськими виписками від 18.08.2011 р., 07.09.2011 р., 15.09.2011 р., 29.09.2011 р., 25.10.2011 р., 28.10.2011 р. та 15.11.2011 р. (а. с. 17-23).

Крім того, сторонами складений акт звірки розрахунків (а. с. 16), з якого вбачається, що за отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 177200,00 грн., сальдо на користь позивача становить 9500,00 грн. Даний акт підписано бухгалтерами підприємств сторін та скріплено печатками.

Обставини щодо несплати заборгованості у сумі 9500,00 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

В процесі розгляду справи відповідачем надано платіжне доручення № 14896 від 30.11.2012 р. на суму 500,00 грн. (а. с. 41), внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 9000,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки № 70 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки) товару.

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується видатковими накладними № КБ-0000195 від 25.07.2011 р. на суму 22200,00 грн., № КБ- 0000359 від 08.09.2011 р. на суму 70500,00 грн., № КБ- 0000360 від 08.09.2011 р. на суму 94000,00 грн. на яких міститься підпис представника відповідача під позначкою щодо отримання товару.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Пунктами 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Враховуючи викладене, а також те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару визначено умовами укладеного між сторонами договору № 70, і відповідач при цьому в обґрунтування своїх заперечень не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 9000,00 грн. заборгованості.

Так само правомірними є висновки суду про задоволення позову в частині стягнення неустойки (пені) за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання та 35 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Як зазначено вище відповідно до п. 5.4. договору, за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання покупець повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день його прострочення.

Відповідно до ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, зокрема щодо сплати заборгованості, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.5 договору, покупець зобов'язаний сплатити 35 процентів річних від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за користування чужими коштами.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Наданий позивачем розрахунок пені та 35 % річних за користування чужими коштами відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4044,78 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та 11639,69 грн. 35 % річних за користування чужими коштами.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на норми ст. 625 ЦК України щодо поняття трьох процентів річних є неправомірними та безпідставними, оскільки, як зазначено вище сторонами за договором та законом передбачено відповідальність за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач при зверненні до суду з апеляційною скаргою в обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що укладений договір суперечить вимогам чинного законодавства, з посиланням на приписи ст. 203, 228 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим, цей договір, на думку відповідача, підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визнані законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з ч 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто, правочин - правомірна, не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Якщо вчинений правочин відповідає всім вимогам закону, а також вимогам, що їх висунули його учасники, цей правочин є правомірним з урахуванням вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.

Статтею. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

В ст. 203 цього ж кодексу, містяться загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Як свідчить укладений між сторонами договір поставки № 70 від 25.07.2011 р., в ньому сторони обумовили всі необхідні для даного виду правочину істотні умови, в зв'язку з чим, доводи відповідача для визнання вказаного правочину недійсним є незаконними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи. Сторони у встановленому законом порядку узгодили предмет договору, ціну, строк оплати та інші істотні умови необхідні для даного виду правочину.

Більше того, відповідач не надав доказів оскарження дійсності спірного договору через суд в установленому порядку.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1609,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 14.01.13 р. у справі № 5021/1676/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія-

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 14.01.13 р. у справі № 5021/1676/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 14.03.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.