Рішення

від 12.03.2013 по справі 12/134-12/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2013 р. Справа № 12/134-12/25

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс",

08150, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Боярка, вул. Васильківська, 34/2

до Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області,

08150, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Боярка, вул. Білогородська, 13

про стягнення 425 539,07 грн.

за участю представників:

позивача - 1) Шпитальник В.Л. (паспорт від 18.03.1998, серія СК № 796127, наказ від 05.02.2004 № 1);

2) Троценко В.А. (довіреність від 01.02.2013 № б/н);

відповідача - Абесадзе Г.С. (довіреність від 02.01.2013 №02-10/4).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс" (далі - позивач) до Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області (далі - відповідач) про стягнення 425 539,07 грн., з яких: 385 459,60 грн. - основний борг, 35 454,67 грн. - інфляційні витрати та 4 624,80 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором від 06.06.2010 № 148/6 у частині повного та своєчасного розрахунку за роботи, що виконані позивачем.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.12.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 04.01.2012.

У зв'язку з виходом судді Грабець С.Ю. у довготривалу відпустку, на підставі розпорядження голови господарського суду Київської області від 28.12.2012 № 289 - АР проведено повторний автоматизований розподіл справ та справу № 12/134-12 передано до розгляду судді Саванчук С.О.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.01.2013 справу № 12/134-12 прийнято до провадження, присвоєно № 12/134-12/25 та призначено до розгляду на 22.01.2013.

У судовому засіданні 22.01.2013 оголошувалась перерва на 29.01.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

28.01.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 1470 від 28.01.2012) позивачем подано клопотання про заміну відповідача на Виконавчий комітет Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області.

28.01.2013 через канцелярію господарського суду Київської області первісним відповідачем - Боярською міською радою Києво - Святошинського району Київської області подано відзив, в якому позов заперечується повністю з підстав неналежності відповідача та вказано, що стороною спірного договору є Виконавчий комітет Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області, який є окремою юридичною особою, на підтвердження чого додано копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 29.01.2009 серія А01 № 143114.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.01.2013 замінено первісного відповідача - Боярську міську раду Києво - Святошинського району Київської області на належного відповідача - Виконавчий комітет Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області та відкладено розгляд справи на 14.02.2013.

13.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 2719 від 13.02.2013) відповідачем подано відзив, в якому позов визнається частково.

У судовому засіданні 14.02.2013 оголошено перерву на 26.02.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

21.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3256 від 21.02.2013) позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову - 387 338,74 грн., з яких: 349 459,60 грн. - основний борг, 31 694,67 грн. - інфляційні витрати та 6 184,47 грн. - пеня, виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні, з урахуванням пункту 6. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

26.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3481 від 26.02.2013) відповідачем подано відзив, в якому визнається наявність заборгованості перед позивачем за виконання спірних робіт у розмірі, заявленої до стягнення суми основного боргу, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, що прийнято господарським судом, позовні вимоги в частині заявлених до стягнення сум пені та інфляційних втрат заперечуються, що обґрунтовано складним матеріальним становищем відповідача.

У судове засідання 26.02.2013 представник відповідача не з'явився, розгляд справи відкладено на 12.03.2013.

У судовому засіданні 12.03.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог у частині пені та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.03.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Приватним підприємством "Виробнича фірма "Імпульс" (далі - виконавець, підрядник) та Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області (далі - замовник) укладено договір від 06.06.2010 № 148/6 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручається, а виконавець приймає на себе виконання робіт на об'єкті: будівництво артезіанської свердловини для господарсько-питного водопостачання в м. Боярка Київської області по вулиці ІІ Піщана, 2-А. Вид робіт: складання робочого проекту будівництва артезіанської свердловини для господарсько-питного водопостачання в м. Боярка ІІ Піщана, 2-А; буріння наземної насосної станції над свердловиною в м. Боярка ІІ Піщана, 2-А (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, вартість робіт виконавця за Договором складає: по Робочому проекту «Будівництво водозбірної свердловини для господарсько-питного водопостачання в м. Боярка ІІ Піщана, 2-А - 55 000,00 грн.; по бурінню свердловини глибиною 130,0 м в м. Боярка ІІ Піщана, 2-А - 294 459,60 грн.; по робочому проекту «Наземна насосна станція над свердловиною в м. Боярка ІІ Піщана, 2-А» - 36 000,00 грн.

За виконані роботи згідно Договору замовник перераховує виконавцю кошти у десятиденний термін після підписання акту здачі-приймання відповідних робіт (пункту 2.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що після завершення робіт по Договору виконавець передає замовнику акт здачі-приймання робіт.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що замовник протягом 5 робочих днів від дня одержання документів і акта здачі-приймання робіт зобов'язаний розглянути отримані матеріали, підписати акт або подати обґрунтовані зауваження чи мотивовану відмову від приймання робіт.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що, якщо впродовж 5 робочих днів виконавець не одержав оформлений замовником належним чином акт здачі-приймання без мотивованої відмови від прийняття робіт, то роботи вважаються прийнятими замовником без зауважень.

Пунктами 5.1., 7.1. Договору визначено строк його дії, згідно якого цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і його скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Між позивачем та відповідачем підписано зведені кошториси на проектні та вишукувальні роботи, згідно яких загальна вартість робіт складає 91 000,00 грн.

Зі змісту Договору, копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що він за своєю правовою природою є договором підряду, а, відтак, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням регулюються положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Згідно з частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Згідно частини 1 статті 888 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 889 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт. Підрядник зобов'язаний передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт (пункт 3 частини 1 статті 890 Цивільного кодексу України).

Акти виконаних робіт складаються підрядником на підставі виконаних робіт. Акти виконаних робіт за Договором є письмовими документами, які визначають період виконання робіт підрядником, види робіт, які здійснив підрядник за цей період та вартість цих робіт з зазначенням сум податку на додану вартість, в порядку та в розмірах, визначених чинним законодавством України та загальну суму, яка підлягає сплаті замовником.

Згідно частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

До матеріалів справи залучено копії актів здачі-прийняття виконаних робіт згідно Договору від 10.09.2010 на суму 294 459,60 грн. та від 05.08.2010 на суму 55 000,00 грн., що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками підрядника і замовника та скріплені відбитками їх печаток. У судовому засіданні оглянуто оригінали зазначених актів.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за Договором підписали акти здачі-приймання виконаних робіт без зауважень.

Натомість, відповідач зобов'язання за Договором виконував неналежним чином, як зазначається представником позивача та підтверджується матеріалами справи, відповідач не оплатив виконані підрядні роботи, що підтверджується банківською довідкою від 19.02.2013 № Р1-В9/51-1553, що підписана уповноваженою особою банківської установи та скріплена відбитком її печатки.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не оплатив вартість прийнятих ним робіт на суму 349 459,60 грн.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України господарським судом взято до уваги у якості письмових доказів: зазначені вище акти здачі-прийняття виконаних робіт - у якості письмових доказів виконання робіт позивачем та прийняття підрядних робіт уповноваженою особою відповідача, банківську довідку від 19.02.2013 № Р1-В9/51-1553 - у якості письмового доказу для встановлення наявності заборгованості у відповідача.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що спірні роботи виконані позивачем та прийняті відповідачем, про що свідчать підписані сторонами акти здачі-приймання виконаних робіт, які є належними і допустимими доказами прийняття робіт відповідачем і саме з підписанням яких Договір пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з оплати виконаних робіт.

З наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що відповідачем грошове зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав, в повному обсязі не виконане.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 349 459,60 грн. заборгованості з оплати виконаних робіт є законною, відповідає обставинам справи, відповідачем не заперечується, а, відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі пункту 4.6. Договору заявляє до стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу у розмірі 0,01 %, яка за розрахунком позивача складає 6 184,47 грн.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до пункту 3 частини 1 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Преамбула Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

У зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене, суд здійснив власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені та дійшов висновку, що розрахунок пені в розмірі 6 184,47 грн. відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення інфляційні втрати в розмірі 31 694,67 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

При перевірці нарахованих позивачем інфляційних втрат, судом виявлена помилковість їх обрахування та надмірне їх збільшення на 9 370,55 грн., що обумовлено неврахуванням наявних у заявлений період місяців, в яких мала місце дефляція, що вбачається з наданого позивачем розрахунку, за таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 22 324,12 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача: 349 459,60 грн. основної заборгованості, 6 184,47 грн. пені та 22 324,12 грн. інфляційних втрат є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 370,55 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат, судових витрат у зв'язку із складним матеріальним становищем відповідача, судом враховане наступне.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно пункту 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2 статті 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

По-перше, заявлені до стягнення інфляційні втрати не відносяться до штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а відтак, право їх зменшувати на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України не надано суду.

Разом з тим, до штрафних санкцій не відносяться судові витрати, вони являються затратами, що понесені у зв'язку з розглядом і вирішенням справи у суді, а відтак, право їх зменшувати на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України не надано суду.

При розгляді питання про зменшення на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України заявленої до стягнення пені, господарським судом враховано правову позицію, викладену в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" стосовно того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У даному випадку, пеня у розмірі 6 184,47 грн., яку позивач заявляє до стягнення з відповідача не є завищеною та неспіврозмірною з сумою заборгованості, становить 1,77 % від суми боргу, крім того, після звернення позивача з позовом до суду, відповідач не вжив ніяких заходів до виконання зобов'язання, а також судом враховано, що грошове зобов'язання за Договором на момент звернення позивача до суду не виконане відповідачем у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд залишає клопотання відповідача без задоволення.

Також, позивач заявляє до стягнення з відповідача 4 000,00 грн. витрат з оплати адвокатських послуг.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, що є адвокатом, визначено в статті 2 Закону України «Про адвокатуру» наступним чином: адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Як слідує із матеріалів справи, судові витрати у розмірі 4 000,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до адвоката Троценка В.А. (посвідчення адвоката на заняття адвокатською діяльністю від 25.06.1998 № 1415/10). На підтвердження цих витрат, позивачем надано договір про надання юридичних послуг від 01.09.2012, додаткову угоду до Договору про розмір, строк та порядок оплати юридичних послуг адвоката від 01.09.2012, видатковий ордер на суму 4 000,00 грн., копію посвідчення адвоката Троценка В.А. від 25.06.1998 № 1415/10. Адвокат Троценко В.А., брав участь у судових засіданнях.

Враховуючи вищевказане, витрати позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 4 000,00 грн. підлягають включенню до судових витрат і відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до пункту 11. Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про судовий збір" від 25.08.2011 № 01-061175/2011 сума судового збору підлягає поверненню у випадках, зазначених, зокрема, у частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (зменшення позивачем розміру позовних вимог). Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/2011 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно платіжного доручення від 09.12.2012 № 42 підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 764,01 грн., а решта сплаченого позивачем судового збору у розмірі 7 746,77 грн. відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Білогородська, 13, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 04054636) на користь Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс" (08150, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Боярка, вул. Васильківська, 34/2, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32791992) 349 459 (триста сорок дев'ять чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 60 коп. основної заборгованості, 22 324 (двадцять дві тисячі триста двадцять чотири) грн. 12 коп. інфляційних втрат , 6 184 (шість тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 47 коп. пені, 7 559 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 35 коп. судового збору та 3 552 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 84 коп. витрат на послуги адвоката.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" (08150, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Боярка, вул. Васильківська, 34/2, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32791992) з Державного бюджету України 764 (сімсот шістдесят чотири) грн. 01 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням від 09.12.2012 № 42.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 18.03.2013.

Суддя С.О. Саванчук