Постанова

від 05.12.2006 по справі 22/302-06-7828

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/302-06-7828

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" грудня 2006 р. Справа № 22/302-06-7828

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

(згідно розпорядження Голови суду  В. С. Балуха №137 від 06.11.2006 р., склад колегії суддів змінений з колегії суддів у складі суддів: Разюк Г. П., Колоколова С. І. та Петрова М. С. на  колегію суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.),

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

від Прокурора Роздільнянського району Одеської області –Ільницька Л.П.,

від позивача  – Кабінету Міністрів України -   не з'явився,

від позивача  – НАК „Украгролізинг” –Мшар С.Ю.,

від позивача  – Одеської філії НАК „Украгролізинг” - не з'явився,                                                                                  

від відповідача – Галашко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу   АПП „Південь”, м. Роздільна Одеської області  

на  рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2006 р.

у справі   №22/302-06-7828

за позовом   Прокурора Роздільнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в особі НАК „Украгролізинг” в особі Одеської філії НАК „Украгролізинг”, м. Одеса              

до  АПП „Південь”, м. Роздільна Одеської області  

про  стягнення 30292,90 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:   

02.08.2006 р. (вх. №9391) Прокурором Роздільнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в особі НАК „Украгролізинг” в особі Одеської філії НАК „Украгролізинг” у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до АПП „Південь” про стягнення 25 765,00 грн. –сума заборгованості за Договором фінансового лізингу №296 від 08.06.1999 р., згідно з графіком платежів, та 4 527,90 грн. - індекс інфляції, а всього 30292,90 грн.. Також, прокурор просив суд вжити заходів по забезпеченню позовних вимог шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться в користуванні у Відповідача на суму позову (а.с. 14-16). Свої  вимоги він мотивував наступним.       

   НАК "Украгролізинг" утворена Постановою КМУ від 11.04.2001 р. №354 "Про утворення Національної Акціонерної Компанії "Украгролізинг". НАК "Украгролізинг" є правонаступником Державного лізингового підприємства "Украгролізинг", який в свою чергу є правонаступником Державного лізингового фонду. Статутом НАК "Украгролізинг" встановлено, що вона підпорядкована КМУ та утворена з метою реалізації державної політики в агропромисловій сфері, тобто виступає в даних правовідносинах в якості органу державної виконавчої влади. Державним агентом - представником Державного лізингового фонду в Одеській області було ВАТ "Облагропостач" та ВАТ "Агротехніка", які, згідно з наказом №43 від 27.04.2001 р. НАК „Украгролізинг”, передали свої зобов'язання Одеській філії НАК "Украгролізинг". АПП "Південь" уклало з ВАТ «Облагропостач», правонаступником якого з 01.09.2001 р. є НАК «Украгролізинг»в особі Одеської філії НАК «Украгролізинг», Договір фінансового лізингу №296 від 08.06.1999 р.. За Договором на умовах фінансового лізингу було поставлено сільгосптехніку: 1 один трактор ЮМЗ-6 АКЛ зав. №831847 (акт № 10066 від 08.01.1999 р.). Загальна сума Договору складає - 47124,00 грн. з розстрочкою погашення протягом 5 років з рекомендованою сплатою щоквартально, згідно з графіком платежів (додаток №1 до Договору). Зобов'язання своєчасно вносити  платежі передбаченні  п.11.3  договору фінансового лізингу. Підставою для внесення платежів є Договір та графік платежів (додаток №1 до Договору). Порушуючи вказані умови Договору, Відповідач від сплати платежів ухилявся. Станом на 10.04.2006 р. сума платежів (останній платіж - 04.12.2000 р.) Відповідача за Договором, згідно графіку платежів, складає - 47124,00 грн.. Відповідачем фактично було сплачено за Договором - 21359,00 грн.. Таким чином, заборгованість Відповідача за Договором складає - 47124,00 грн. - 21359,00 грн. = 25765,00 грн.. Відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків від 06.12.2005 р., що підтверджує визнання Відповідачем вказаного вище боргу. На підставі п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується ст. 214 ЦК України (1963 р.), згідно якої боржник зобов'язаний сплатити індекс інфляції за весь період прострочення погашення боргу.

Дата виконання зобов'язанняСума грошового зобов'язання (грн.)Індекс інфляції з дати зобов'язання по 10.04.2006 р. (%)Коефіцієнт інфляції Інд. інф./100-1Індекс інфляції у сумі (грн.)

08.09.2001 р.2834,00124,160,2416684,69

08.12.2001 р.2251,00122,810,2281513,45

08.03.2002 р.2165,00121,380,2138462,88

08.06.2002 р.2165,00120,910,2091452,70

08.09.2002 р.1848,00125,250,2525466,62

08.12.2002 р.1646,00123,270,2327383,02

08.03.2003 р.1581,00118,470,1847292,01

08.06.2003 р.1581,00116,360,1636258,65

08.09.2003 р.1218,00118,380,1838223,87

08.12.2003 р.1084,00113,990,1399151,65

08.03.2004 р.1040,00110,320,1032107,33

08.06.2004 р.6352,00108,360.0836531,03

Всього:25765,00

4527,90

Індекс інфляції з 08.09.2001 р. по 10.04.2006 р. складає 4527,90 грн.. Всього ціна позову складає: 25765,00 грн. + 4527,90 грн. = 30292,90 грн.. Невиконанням вищеназваних вимог та зобов'язань відповідач не тільки порушує умови договору щодо оплати за отриману по договору фінансового лізингу сільськогосподарську техніку, а й спричиняє Державі суттєву матеріальну шкоду у вигляді неповернення коштів до бюджету, створює умови до соціальної напруги та нестабільності в суспільстві. Оскільки спір, що виник, зачіпає інтереси держави, тому по їх захисту прокурор в межах своєї компетенції звернувся до господарського суду, відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 2 ГПК України. В обґрунтування свого позову прокурор також послався на  ст.ст. 20,35 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 161 ЦК України (1963 р.), п.1 ст. 10, п.п.1.2,1.3 ст. 11 та п.2.3 ст. 12 ЗУ "Про лізинг" та п.4 ст. 42, п.41 ст. 43,  ст. 70 ЗУ "Про державний бюджет України на 2006 рік".

27.09.2006 р. (вх. №20995) відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 68-70), в якому просив відмовити у його задоволенні і закрити провадження у справі, оскільки вимоги позовної заяви випливають із договору фінансового лізингу №296 від 08.06.99 р., згідно якого ВАТ „Облагропостач”, як Лізингодавець, на умовах франко-склад передав 08.06.99 р. підсобному господарству „Південь” Одеського виробничого об'єднання „Облпаливо”, зареєстрованого, як юридична особа 27.10.97 р., у тимчасове користування трактор ЮМЗ-6АКЛ. Сума договору склала 44 808 грн., а по акту заводу-будівника №10066 від 08.01.99 р. та накладної постачальника - ВАТ „Облагропостач” №296 від 15.06.99 р. вар тість цього трактора вказана набагато менше - 34 590 грн.. Відповідно розпорядження Одеської облдержадміністрації від 24.03.99 р. №237/А-99, підсобне господарство „Південь” виробничого об'єднання „Облпаливо” було передано до сфери управління обласної державної адміністрації. Таким чином, згідно цьо го розпорядження саме підсобне господарство було ліквідоване і, згідно Статуту розробленого управлінням Одеської облради у справах майна та інвестицій було створено Агропромислове підприємство „Південь” Одеської облдержадміністрації і зареєстроване, як юридична особа з присвоюванням нового коду 25043051. Згідно умов Статуту, АПП „Південь” облдержадміністрації не є правонаступни ком підсобного господарства „Південь” виробничого об'єднання  „Облпаливо”. При здійснені прийому-передачі підсобного господарства до сфери управління облдержадміністрації, на баланс АПП „Південь” був прийнятий і трактор ЮМЗ-6АКЛ. При цьому, АПП „Південь”, як заново створене підприємство, перед ВАТ „Облагропос тач” ніяких зобов'язань по лізинговому договору №296 від 08.06.99 р. на себе не брало та додаткових угод із Лізингодавцем (ВАТ „Облагропостач”) не укладало. Як користувач трактора ЮМЗ-6АКЛ, АПП „Південь”, згідно умов лізингового договору провело з ВАТ „Облагропостач” частковий розрахунок на суму 14 261 грн., а ко ли цей трактор в грудні 2000 р. вийшов з ладу і про це був повідомлений ВАТ „Облаг ропостач”, як Лізингодавець, який являвся власником цього трактора, про усунення недо ліків в якості трактора та його ремонту, останній через два роки прислав письмове повід омлення від 05.12.02 р., що заборгованість по договору фінансового лізингу на 31.12.02 р. складає 22 100 грн., у зв'язку з чим АПП „Південь” з грудня 2000 р. ніяких розрахунків із Лізингодавцем не проводило. Лише ще через два роки, в січні 2004 р. прибув представник Лізингодавця (Кобища В.Ф.), який склав акт про технічні несправності цього трактора та в цей день його забрав для проведення його ремонту, але він не був поверну тий і, як відомо відповідачу, після його ремонту він став предметом лізингу перед третіми особами, чим порушив ЗУ „Про захист прав покупців сільськогосподарських машин” від 05.06.03 р.. Прокурор, звертаючись з позовом до суду, в якості позивача вказав КМУ, як засновника НАК „Украгролізинг”, яка була створена відповідно постанови КМУ від 11.04.01 р. №354 і підпорядкована КМУ. При цьому, прокурор не взяв до уваги, що відносини (правочини) по договору фінансового лізингу мали місце за два роки до цього, тобто в 1999 році з ВАТ „Облагропостач”, який діяв на підставі Статуту, як суб'єкт підприємницької діяльності і на той час не виступав у цих правовідносинах в якості органу державної виконавчої влади. Договір фінансового лізингу укладався з підсобним господарством „Південь” виробничого об'єднання „Облпаливо”, а не з Агропромисловим підприємством „Південь” Одеської облдержадміністрації. При цьому, між Лізингодавцем та останнім ні яких зобов'язань не існувало і не існує. Прокурор, визначаючи у своєму позові позивача в особі КМУ, не вірно посла вся на норми матеріального права, приводячи ст.ст. 10,11,12 ЗУ „Про лізинг”, які регулю ють права та обов'язки Лізингодавця та Лізингоодержувача і реєстрацію договору лізин гу. Крім цього, посилаючись на ЗУ „Про державний бюджет України на 2006 р.”, не приводиться ЗУ „Про державний бюджет України на 1999 р.”, який регулював би участь держави та створення коштів по фінансовому лізингу, так як на той час Закон цього не передбачав. Звернення прокурора з цим позовом, на підставі ст. 121 Конституції України та ст. 2 ГПК України, є не вірним, так як, відповідно до рішення КС України від 08.04.99 р. №3-рп/99 щодо офіційного тлумачення поло жень ст. 2 АПК України: положення абзацу четвертого ч.1 ст. 2 АПК в контексті п.2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності; під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у ч.2 ст. 2 АПК, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Відповідно до роз'яснення Президії ВГСУ №04-5/570 від 22.05.02 р. „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам”, прокурор (його заступник) звертається до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади чи місцевого самоврядування, яким законом надано повно важення органу виконавчої влади. Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Верховний Суд України в постанові у справі №05/101 висловив правову пози цію про те, що прокурор (його заступник) може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною є орган державної влади або орган місцевого само врядування наділені повноваженнями виконавчої влади. Також, ВСУ зазначив, що не мо же бути порушено провадження у господарській справі за прокурорським позовом, який подається не в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоврядування наділених повноваженням виконавчої влади. Таким чином, заявлений прокурором позов, на думку відповідача, є безпідс тавним і не обґрунтованим законом, а АПП „Південь” Одеської облдержадміністрації не є належною стороною у справі.

05.10.2006 р. (вх. №21815) Одеська філія НАК „Украгролізинг” надала суду заперечення на відзив відповідача (а.с. 71-72), в якому зазначила, що 08.06.1999 р. між ВАТ „Облагропостач” (далі - Лізингодавець), що, згідно розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 27.01.1998 р. №58/А-98 „Про визначення лізингодавців в відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 18.09.1997 р. №1031 „Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства”, представляв інтереси саме Держави в даних правовідносинах, а не суб'єкта підприємницької діяльності, як стверджує Відповідач, та АПП „Південь” був укладений договір №296 про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів. Разом з цим Договором було підписано графік платежів (додаток №1), що складається з платежів по лізингу, постачальницько —збутових та інших витрат, що складають в загалі суму даного Договору - 47124,00 грн.. Згідно Договору, АПП „Південь” отримало сільськогосподарську техніку, а саме трактор ЮМЗ-6АКЛ зав. №831847, про що складений заводський акт № 10066 передачі-приймання сільськогосподарської техніки, та підписаний саме директором АПП „Південь” Пікулом Б.П.. Посилаючись на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №237/А-99 від 24.03.1999 р., Відповідач стверджує про ліквідацію АПП „Південь”. Але, згідно даного розпорядження, АПП „Південь”, що належало до сфери управління Одеського об'єднання „Облпаливо”, лише було передано до сфери управління обласної державної адміністрації. У підтвердження стосунків, згідно Договору, директором АПП „Південь” Пікулом Б.П. був підписаний новий акт №10066 передачі-приймання сільськогосподарської техніки з ВАТ „Облагропостач”. Деякий час АПП „Південь” розраховувалось з Лізингодавцем, але 27.01.2004 р., згідно п.5 ст. 9 ЗУ „Про лізинг" та п.п.12.1,14.1 Договору, за несплату лізингових платежів протягом двох чергових строків (в даному випадку цей строк був значно більше) техніка була повернута АПП „Південь” Власнику, про що складений акт №118 передачі-приймання сільськогосподарської техніки. Щодо недоліків в якості трактора, отриманого в лізинг, на які посилається Відповідач, так, згідно п.2.4 та п.2.5 Договору, гарантійний термін експлуатації техніки - 12 місяців з моменту одержання товару, а термін усунення недоліків або заміни техніки в межах гарантійного терміну складає 120 годин з моменту виявлення дефектів. Про несправності в роботі трактора Лізингодавцю стало відомо вже при прийманні даної техніки 27.01.2004 р.. Також, 06.12.2005 р. головним бухгалтером АПП „Південь” був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, що є в матеріалах справи, який підтверджує заборгованість Відповідача у сумі 25765,00 грн.. Таким чином, на думку цього позивача, всі доводи Відповідача безпідставні, та тільки доказують ухилення АПП „Південь” від відповідальності.

06.10.2006 р. судом до справи залучено аналогічне попередньому заперечення на відзив відповідача Одеської філії НАК „Украгролізинг” (а.с. 76-77).

Рішенням господарського суду Одеської  області  від 06.10.2006 р. (підписаним суддею Торчинською Л.О. 19.10.2006 р.) позов задоволено, а саме з відповідача на користь Одеської філії НАК „Украгролізинг” стягнено 25765,00 грн. боргу та 4527,90 грн. інфляційних (а.с. 100-103). Таке рішення суд мотивував тим, що лізинговий платіж за отриману техніку за 1999 рік складає 3286 грн., за 2000 рік - 10184 грн., за 2001 рік - 10994 грн., за 2002 рік - 7622 грн., за 2003 рік - 5330 грн., за 2004 рік - 7392 грн.. Лізинговий платіж за весь строк лізингу техніки складає 44808 грн. у відповідності із умовами договору №296. Станом на 10.04.2006 р. фактично було сплачено - 21359 грн., таким чином заборгованість відповідача перед позивачам складає - 25765 грн.. Відповідачем вказаний борг визнано, що підтверджується підписаним актом звірки взаєморозрахунків від 06.12.2005 р.. Крім того, відповідно до ст. 214 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити індекс інфляції за весь період прострочення погашення боргу, а саме, з 08.09.2001 р. по 10.04.2006 р., який складає 4527,90 грн.. Всього 25765 грн. + 4527,90 грн. = 30292,90 грн.. 08.09.1999 р. між ВАТ „Облагропостач”, що, згідно розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 27.01.1998 р. №58/А-98 „Про визначення лізингодавців у відповідності до постанови КМУ від 18.09.1997 р. №1031 „Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства”, представляв інтереси саме держави в даних правовідносинах, а не суб'єкта підприємницької діяльності, як стверджує відповідач, та АПП „Південь” був укладений договір №296 про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів. Разом з цим договором було підписано графік платежів (додаток №1), що складається з платежів по лізингу, постачальницько - збутових та інших витрат, що складають взагалі суму даного договору - 47124 грн.. Згідно договору, АПП  „Південь” отримало сільськогосподарську техніку, а саме трактор ЮМЗ-6АКЛ зав. №831847, про що складений заводський акт №10066 передачі-приймання сільськогосподарської техніки, та підписаний саме директором АПП „Південь” Пікулом Б.П.. Посилаючись на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №237/А-99 від 24.03.1999 р., відповідач стверджує про ліквідацію АПП „Південь”. Але, згідно даного розпорядження, АПП „Південь”, що належало до сфери управління Одеського об'єднання „Облпаливо”, лише було передано до сфери управління обласної державної адміністрації. Згідно договору, директором АПП „Південь” Пікулом Б.П. був підписаний новий акт №10066 передачі-приймання сільськогосподарської техніки з ВАТ „Облагропостач”. 27.01.2004 р., згідно п.5 ст. 9 ЗУ „Про лізинг” та п.п.12.1,14.1 договору, за несплату лізингових платежів протягом двох чергових строків техніка була повернута АПП „Південь” - власнику, про що складений акт №118 передачі-приймання сільськогосподарської техніки. Згідно п.2.4 та п.2.5 договору, гарантійний термін експлуатації техніки - 12 місяців з моменту одержання товару, а термін усунення недоліків або заміни техніки в межах гарантійного терміну складає 120 годин з моменту виявлення дефектів. Про несправності в роботі трактора позивачу стало відомо лише 27.01.2004 р.. Витрати по сплаті держмита та ІТЗ судового процесу покладені на відповідача. В обґрунтування такого рішення суд послався на ст. 161 ЦК України (1963 р.).  

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити у позові, з тих же підстав, що були викладені відповідачем у відзиві на позов, а також враховуючи те, що в оскаржуваному рішенні від 06.10.2006р. зазначено, що 06.12.2005р. головним бухгалтером АПП „Південь” був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, але, відповідно до п.п.4.1,4.4 статуту, керівництво підприємством здійснює керівник, на підставі відповідного контракту з власником підприємства або уповноваженим ним органом, який самостійно вирішує питання про господарську та фінансову діяльність підприємства за винятком тих питань, що віднесені статутом до компетенції власника чи його органу управління або потребують відповідного узгодження. Отже, головний бухгалтер не уповноважений вирішувати жодного питання щодо управління підприємством.  

        Розгляд справи було призначено на 05.12.2006 р. об 11:30, про що прокурор та сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.  

       У письмовому відзиві на скаргу  НАК „Украгролізинг” в особі Одеської філії НАК „Украгролізинг” просила залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.

             Представники   Кабінету Міністрів України  та Одеської філії НАК „Украгролізинг” у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

        Оскільки представники сторін і прокурора  не заявили клопотань про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

          Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити, на  викладених у ній підставах.

        Представники прокурора та НАК „Украгролізинг” в усних поясненнях наданих апеляційному суду просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

            За згодою представників прокурора та сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

        Заслухавши усні пояснення  представників прокурора та сторін, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

         Аргументами скаржника щодо необхідності скасування рішення місцевого суду та відмови у позові є  наступні:

1) скаржник (відповідач) не є стороною договору фінансового лізингу №296 від 08.06.1999р., стягнення за яким є предметом цього спору, а також не є правонаступником підсобного господарства „Південь” Одеського виробничого об'єднання  „Облпаливо”  та не брав на себе зобов'язань перед лізингодавцем по погашенню лізингових платежів за вищезазначеним договором, а тому  підстав для стягнення з нього заборгованості за вищезазначеним договором немає;

2) трактор,  який був предметом договору фінансового лізингу №296 від 08.06.1999р., вийшов з ладу в грудні 2000 року, про що було повідомлено лізингодавця, але той, у порушення умов договору, не здійснив його ремонт і в січні 2004р. забрав його;

3) акт взаєморозрахунків від 06.12.2005р., яким  він нібито визнає наявність заборгованості, підписано головним бухгалтером підприємства, а не його керівником і тому він (акт) не може бути прийнятий до уваги, як доказ визнання цієї заборгованості;

4) вартість трактора, згідно документів, складає 34 590 грн., а у договорі зазначена  сума договору у розмірі 44808 грн., тобто значно вище вартості трактору;

5) прокурор не мав права звертатись з цим позовом, оскільки його заявлено в інтересах конкретного підприємства, яке не є органом державної влади.

     Судова колегія, проаналізувавши зазначені доводи, дійшла висновку, що вони необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та не можуть прийматись до уваги виходячи з такого.

Щодо пункту 1 вищезазначених аргументів.

       З матеріалів справи вбачається, що лізингоотримувачем (стороною) за договором  фінансового лізингу №296 від 08.06.1999р. (далі - Договір)  було АПП „Південь” Одеського виробничого об'єднання  „Облпаливо”  (а.с. 80-83). Розпорядженням Одеської державної адміністрації від 24.03.1999р. №237/А-99 це підприємство було прийнято  до сфери управління цієї адміністрації (а.с. 91). В цьому  розпорядженні, як вірно зазначив місцевий суд, йдеться річ лише про прийняття підприємства до сфери управління, а не про його ліквідацію. Скаржник, посилаючись на те, що він є новоствореним підприємством замість ліквідованого, не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували це твердження, хоча, згідно ст. 33 ГПК України, такий обов'язок лежить на ньому. Проте, зі статуту відповідача вбачається, що він був зареєстрованим ще 27.10.1997р., а нова редакція зареєстрована 19.05.1999р., тобто після вищезазначеного розпорядження, з чого можливо зробити висновок, що відповідач є правонаступником  лізингоотримувача (сторони). Крім того, сам факт передачі та знаходження трактора, який був предметом договору, до повернення його лізингодавцю у відповідача та сплата ним частини лізингових платежів підтверджують, що він (відповідач) є лізингоотримувачем  за Договором  і, відповідно, повинен нести відповідальність за не виконання його умов.

Щодо пункту 2 вищезазначених аргументів.

            Скаржник ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надав доказів того, що трактор вийшов з ладу ще в грудні 2000р. і що він повідомляв лізингодавця або продавця про це, хоча, згідно ст. 33 ГПК України, такий обов'язок, тобто по доказуванню своєї позиції, лежить на ньому. Встановлення факту неробочого стану трактору 27 січня 2004р. (в момент його повернення - а.с. 92,93), тобто після закінчення гарантійного строку, не може бути доказом того, що він вийшов з робочого стану в період гарантійного строку і що лізингодавець не виконав своїх зобов'язань по його ремонту, згідно умов договору. Крім того, цей факт  не підтверджує, що неробочий стан виник з вини дефектів трактору, проте стан зносу резини (65%) свідчить, що трактор експлуатувався відповідачем.

Щодо пункту 3 вищезазначених аргументів.

      Акти взаєморозрахунків, згідно сталої практики, підписуються головними бухгалтерами підприємств, які складають ці акти, і саме головні бухгалтери, згідно їх посадового стану та посадових інструкцій несуть відповідальність за вірність даних щодо фінансової діяльності підприємства, в тому числі щодо даних про здійснення розрахунків та наявності заборгованості.  Крім того, слід зазначити, що вказаний акт скріплено печаткою відповідача. Відповідно до п.3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам  виконавчої  влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів   на   право   відкриття  та  функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і  штампів,   а  також  порядок  видачі  дозволів  на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (затвердженої наказом МВС України 11.01.99 N 17 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999р. за N 264/3557), відповідальність  і  контроль  за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається  на  керівників  підприємств,  установ і організацій, господарських  об'єднань,  суб'єктів  підприємницької  діяльності, інших   організаційних   форм   підприємництва,   діяльність  яких передбачена чинним законодавством України.

          За таких обставин, керівник відповідача повинен був контролювати  законність користування печаткою та відповідати за її використання, тобто за поставлення її на зазначеному акті,  а тому посилання відповідача на те, що цей акт  підписано не уповноваженою особою, не можуть прийматись до уваги.  

            З огляду на викладене, судова колегія вважає, що   місцевий суд обґрунтовано  визнав цей акт як належний доказ наявності заборгованості у відповідача. Крім того, відповідач не довів, що в нього заборгованості  немає, тобто, що він здійснював інші розрахунки з лізингодавцем, ніж ті, що зазначені в акті і які він визнає.

Щодо пункту 4 вищезазначених аргументів.

            Дійсно, ціна Договору і вартість отриманого у лізинг трактору не збігаються за розмірами.  Але вони і не повинні збігатись, оскільки у ціну договору, поряд з вартістю трактору, включені лізингові платежі за користування об'єктом лізингу та інші  затрати лізингодавця. Слід зазначити, що договір укладався на підставі вільного волевиявлення сторін, тобто лізингоотримувач погоджувався зі вказаною ціною Договору, і тому його умови обов'язкові для відповідача,  який в установленому порядку не оспорив умови Договору.

Щодо пункту 5 вищезазначених аргументів.

         Судова колегія вважає, що прокурор, у відповідності до вимог чинного законодавства, обґрунтував своє звернення з цим позов до суду та вірно зазначив особу, в інтересах якої пред'явлено позов. Більш того, право на звернення з цим позовом підтверджується наявною у матеріалах справи постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 липня 2006р., а тому доводи скаржника в цій  частині також необґрунтовані.

         Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що зазначені скаржником у скарзі доводи не підтверджені належними доказами, суперечать матеріалам справи і не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

      Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України,  законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі,  судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства. Колегія вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку щодо наявності у відповідача заборгованості за договором і обґрунтовано, відповідно до умов Договору та вимог ЦК України, стягнув з відповідача заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

            Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що у частині позовних вимог (а саме, в частині стягнення: 2834 грн. (строк платежу і, відповідно, право  вимоги настали -  08.09.2001р.); 2251 грн. (строк платежу і, відповідно, право вимоги настали - 08.12.2001р.); 2165 грн. (строк платежу і, відповідно, право вимоги настали - 08.03.2002р.); 2165 грн. (строк платежу і, відповідно, право вимоги настали - 08.06.2002р.); 1848 грн. (строк платежу і, відповідно, право вимоги настали - 08.09.2002р.); 1646 грн. (строк платежу і, відповідно, право вимоги настали - 08.12.2002р.); 1581 грн. (строк платежу і, відповідно, право вимоги настали - 08.03.2003р.)) прокурором пропущено, передбачений ст. 257 ЦК України,  трирічний  строк позовної давності на пред'явлення цих вимог. Однак, враховуючи, що відповідач не скористався  наданим йому ч.3 ст. 267 ЦК України правом на заяву про застосування позовної давності, судова колегія вважає, що місцевий суд обґрунтовано стягнув всю заборгованість, в тому числі і за межами строку позовної давності.

          З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для  скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

            Рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2006 р. у справі   №22/302-06-7828 - залишити без змін, а апеляційну скаргу   АПП „Південь” (м. Роздільна Одеської області) на зазначене рішення   -  без задоволення.

              Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                         Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                        Бєляновський В. В.

                                                                                                                    Шевченко В. В.