Ухвала

від 19.03.2013 по справі 2а/0570/15581/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року справа №2а/0570/15581/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Карабан Т.М., представника позивача за довіреністю ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 р. у справі № 2а/0570/15581/2012 (головуючий І інстанції Зінченко О.В.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення віл 07.11.12р. № 0005991740,-

ВСТАНОВИВ :

16 листопада 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07 листопада 2012 року № 0005991740.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції визнав недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 07 листопада 2012 року № 0005991740, стягнув з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1836 гривень 27 копійок.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку у Добропільській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби з 13 березня 2007 року та є платником податку на додану вартість з 27 червня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_10 ( том 1 арк. справи 80), свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість НОМЕР_11 (НОМЕР_12) від 16 листопада 2011 року(том 1 арк. справи 79).

07 листопада 2012 року податковим органом у відповідності зі статтею 78 Податкового кодексу України, згідно наказу Добропільської ОДПІ № 475 від 06 листопада 2012 року та відповідно до направлень від 06 листопада 2012 р. № 553, 554, проведено документальну позапланову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01 серпня 2011 року по 30 вересня 2011 року, з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт перевірки № 616/17-2/226780570 від 07 листопада 2012 року (том 1 арк. справи 11-18). Відповідно до зазначеного акту, податковим органом встановлено порушення: частин 1, 3, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів укладених із ТОВ «НСК-БУД», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_3 при придбанні та продажу товарів (послуг) у ТОВ «НСК-БУД». Такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту, по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2статті 288 Цивільного кодексу України є нікчемним; підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 85.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту у серпні, вересні, листопаді 2011 року на суму ПДВ - 146 901,29 грн.

На підставі акту перевірки Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005991740 від 07 листопада 2012 року, яким за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 183 626,61 грн., у тому числі за основним платежем - 146 901,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 725,32 грн. (том 1 арк. справи 10).

Відповідно до матеріалів справи в період здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, повинні застосовуватись норми Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Тік, за приписами п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Пунктом 139.1.9 статті 139 визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 цієї статті, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 189.4 статті 189 цього Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п.а)-і).

Пунктами 200.1-200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, 13 липня 2011 року між ТОВ «Збагачувальна фабрика № 105» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір № 47.

Відповідно до договору, перевізник зобов'язується доставити наданий до перевозки вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженому на отримання вантажу, а замовник зобов'язується оплатити за перевозку встановлену цим договором плату. Найменування, кількість та строки перевозки визначаються заявками, що є невід'ємною частиною договору. Вартість перевозки визначається сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною договору. За договором розрахунки між сторонами виконуються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника в сумі, що відповідає кількості перевезеного вантажу та відстані перевезення, та підтверджуються товарно-транспортними накладними за відповідний період (том 2 арк. справи 105-108).

29 листопада 2007 року між ВАТ «ЦЗФ «Октябрська» ВАТ «ГХК «Донбасвуглезбагачення» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір № 108/07.

Відповідно до договору, замовник доручає, а виконавець надає йому автотранспортні послуги згідно заявок замовника та на умовах, що зазначені даним Договором. За умовами даного Договору замовник зобов'язаний надати виконавцю вантаж (вугільна складова), який підлягає перевезенню, а відвантаження та розвантаження вантажу, що перевозиться, виконується замовником. Розмір плати за виконані автотранспортні послуги визначається відповідно до калькуляцій, що узгоджуються із замовником (том 2 арк. справи 102-104).

Виконання безпосередньо позивачем вказаних договорів підтверджуються: актами здачі-приймання товарів (наданих послуг), актами прийому передачі наданих послуг (виконаних робіт), товарно-транспортними накладними, податковими накладними, рахунками на оплату, рахунками-фактурами

(том 1 арк. справи 106-250, том 2 арк. справи 2-81).

Як підтверджено матеріалами справи, перевезення за зазначеними договорами здійснювалось як безпосередньо ФО-П ОСОБА_3, так і ТОВ «НСК-БУД», з яким позивач уклав договір перевезення вантажів.

На виконання вищенаведених договорів, ФО-П ОСОБА_3 з ТОВ «НСК-БУД», було укладено договір на перевезення вантажів № 601 від 01 червня 2011 року.

Відповідно до умов договору, замовник доручає, а виконавець надає йому автотранспортні послуги згідно заявок замовника та на умовах, що зазначені даним Договором. За умовами даного Договору замовник зобов'язаний надати виконавцю вантаж, який підлягає перевезенню, а відвантаження та розвантаження вантажу, що перевозиться виконується замовником. Розмір плати за виконані автотранспортні послуги визначається відповідно до калькуляцій, що узгоджуються з замовником (том 2 арк. справи 99-101).

Виконання договору № 601 від 01 червня 2011 року підтверджується: актами прийому-передачі надання послуг (виконаних робіт) № 292 від 31 серпня 2011 року на суму 349 474,43 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 58 245,74 грн. (том 1 арк. справи 100); № 354 від 30 вересня 2011 року на суму 169 386,61 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 28 231,10 грн. (том 1 арк. справи 92); № 494 від 30 листопада 2011 року на суму 331 910,71 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 55 318,45 грн. (том 2 арк. справи 84); товарно-транспортними накладними (том 1 арк. справи 101-105, 94-97, том 2 арк. справи 85-86), рахунками-фактурами від 31 серпня 2011 року за № 292 (том 1 арк. справи 98), № 354 від 30 вересня 2011 року (том 1 арк. справи 91), № 494 від 30 листопада 2011 року (том 2 арк. справи 82) на вищезазначені суми відповідно; податковими накладними № 292 від 31 серпня 2011 року на суму 349 474,43 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 58 245,74 грн. (том 1 арк. справи 99); № 354 від 30 вересня 2011 року на суму 169 386,61 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 28 231,10 грн. (том 1 арк. справи 93); № 494 від 30 листопада 2011 року на суму 331 910,71 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 55 318,45 грн. (том 2 арк. справи 83).

ТОВ «НСК-БУД» перевезення вантажів за договором № 601 від 01 червня 2011 року здійснювалось на орендованому транспорті, що підтверджується: договорами оренди транспортних засобів з актами прийому передачі до них: № 11 від 03 вересня 2011 року, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 передає, а ТОВ «НСК-БУД» приймає у строкове платне користування транспортний засіб - вантажний самоскид FAW № НОМЕР_2; № 10 від 03 травня 2011 року, відповідно до якого приватне акціонерне товариство «Вестастрой» передає, а ТОВ «НСК-БУД» приймає у строкове платне користування транспортний засіб - вантажний самоскид VOLVO № НОМЕР_3; № 1, 2, 3, 4, 5 від 04 січня 2011 року, відповідно до яких Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 передає, а ТОВ «НСК-БУД» приймає у строкове платне користування транспортні засоби - вантажні самоскиди КАМАЗ № НОМЕР_4, VOLVO № НОМЕР_5, VOLVO № НОМЕР_6, VOLVO № НОМЕР_7, VOLVO № НОМЕР_8; № 6 від 04 січня 2011 року, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 передає, а ТОВ «НСК-БУД» приймає у строкове платне користування транспортний засіб - вантажний самоскид КАМАЗ № НОМЕР_9 (том 2 арк. справи 125-148).

Крім того, сума податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним позивачем була включена до податкового кредиту відповідних періодів, відображена у реєстрах отриманих податкових накладних, відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ у період серпень, вересень, листопад 2011року.

На підтвердження дійсності договору на перевезення № 601 від 01 червня 2011 року позивачем надано товарно-транспортні накладні, в яких замовником (платником) зазначений ФО-П ОСОБА_3, автопідприємством - ТОВ «НСК-БУД», вантажоодержувачами - ВАТ «ЦЗФ «Октябрська» ВАТ «ГХК «Донбасвуглезбагачення» та ТОВ «Збагачувальна фабрика №105». Саме на адресу цих підприємств було відвантажено товари згідно вказаного договору.

Також, 01 березня 2011 року було укладено договір поставки ФО-П ОСОБА_3 з ТОВ «НСК-БУД»від за № 009/11/001.

Відповідно до умов договору, постачальник зобов'язується поставити у передбачені договором строки, а покупець прийняти й оплатити згідно з умовами цього договору дизпаливо, відповідно до заявки в асортименті, кількості й за цінами, що погоджені сторонами договору, а право власності на товар, поставлений за даним договором переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі його покупцеві (том 2 арк. справи 149).

Виконання договору від 01 березня 2011 року за № 009/11/001 (в частині виконання за листопад 2011 року) підтверджується: рахунком - фактурою від 18 листопада 2011 року за № 462 на суму 54 301,44 грн., в тому числі ПДВ 9 050,24 грн. (том 2 арк. справи 87), видатковою накладною від 18 листопада 2011 року за № 462 на суму 54 301,44 грн., в тому числі ПДВ 9 050,24 грн. (том 2 арк. справи 90), податковою накладною від 18 листопада 2011 року за № 462 на суму 54 301,44 грн., в тому числі ПДВ 9 050,24 грн. (том 2 арк. справи 88), товарно-транспортною накладною від 18 листопада 2011 року № 1811 (том 2 арк. справи 91).

Крім того, сума податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній позивачем частково була включена до податкового кредиту періоду листопада 2011 року (у розмірі 816,00 грн. том 1 арк. справи 70, 78), відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за листопад 2011 року.

Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи, податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатньо матеріалів в підтвердження реальності здійсненних господарських операції з контрагентом. Крім того, відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки фактично не були дослідженні первинні документи та не було встановлено порушень в їх складені, висновок податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтувався тільки на підставі відповіді ДПІ у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за № 10196/22-9 від 20 липня 2012 року, в якій повідомлено про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «НСК-БУД».

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі на документи підтвердження висновку про нікчемність укладених правочинів, а саме, відповідь ДПІ у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за № 10196/22-9 від 20 липня 2012 року (том 2 арк. справи 162) в якій повідомлено про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «НСК-БУД» (код за ЄДРПОУ 36889109) у зв'язку з тим, що ТОВ «НСК-БУД» згідно інформаційних баз даних АІС «Реєстр платників податків», АРМ «Бест Звіт» - «8» до ЄДР відсутнє за місцезнаходженням та податкова звітність з податку на додану вартість, податку на прибуток за листопад 2011 року не надавалась та те, що свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100280574 цьому підприємству анульовано 05 березня 2012 року, з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності контрагента по взаємовідносинам з позивачем. Колегія суддів зазначає, що питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Перевірка контрагента позивача не може вважатися доказами нікчемності укладених договорів. Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Стосовно посилання апелянта на незнаходження підприємства (контрагента) за юридичною адресою, колегія суддів зазначає наступне. Відсутність контрагента за місцем реєстрації не є свідченням порушення вимог податкового законодавства позивачем, а підставою для прийняття податковими органами заходів щодо розшуку контрагента та притягнення його до відповідальності.

За даними ДПІ у Калінінському районі м. Донецька свідоцтво анульовано 05 березня 2012 року, проте, відповідно до матеріалів справи, в саме свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 715248, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 055040, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100280574 (НБ № 242239) та Статут товариства з обмеженою відповідальністю «НСК-БУД» у новій редакції, затверджений рішенням загальних зборів учасників № 2 від 16 лютого 2011 року (том 2 арк. справи 156-161), контрагент позивача ТОВ «НСК-БУД», на час вчинення спірних правочинів був зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість.

Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу, щодо відсутності реального характеру у господарській операції позивача з його контрагентом.

З матеріалів справи, вбачається, що факт здійснення господарських операцій та виконання умов договорів між позивачем та його контрагентами, підтверджується вищенаведеними, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими та податковими документами. Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не зафіксовано неналежне оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, тобто вони складені відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином наявними в справі документами, підтверджується здійснення позивачем розрахунків за договорами.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, які містять докази реального здійснення фінансово-господарських операцій.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність та фіктивність зазначених договорів, з посиланням на ст..203, 215, 228 ЦК України, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплати вартості послуг, придбаних у ТОВ «НСК-БУД», із господарською діяльністю позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з повним дослідженням всіх обставин справи тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 р. у справі № 2а/0570/15581/2012 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 р. у справі № 2а/0570/15581/2012 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено та підписано колегією суддів 21 березня 2013 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва