Ухвала

від 20.03.2013 по справі 2а/0570/15683/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Стойка В.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року справа №2а/0570/15683/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

секретар судового засідання Іллінов О.Є.

за участю представників сторін:

від позивача - Кошкін В.П. - за наказом від 01.04.2009 року № 1, Корчевний А.В. - за довір. від 15.06.2012 року

від відповідача - Резакова Т.В. - за довір. від 07.03.2013 року № 3350/10-01304, Євсєєв В.О. - за довір. від 06.12.2012 року № 19097/10-013-2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у справі № 2а/0570/15683/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Магнат» до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Магнат» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001122320 від 17 жовтня 2012 року на суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 46715,00 грн. та № 0001132320 від 17 жовтня 2012 року на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 37372,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у справі № 2а/0570/15683/2012 (суддя Стойка В.В.) позовна заява задоволена частково.

Скасовано податкові повідомлення - рішення № 0001122320 від 17 жовтня 2012 року на суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 46715,00 грн. та № 0001132320 від 17 жовтня 2012 року на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 37372,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовної заяви.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що відповідно до вироку від 21 жовтня 2011 року Брянківського міського суду Луганської області оформлення злочинною групою від імені ПП «Іллекс Луганськ» первинних документів щодо продажу ТОВ "Дон-Магнат" товару було зроблено не з метою здійснення господарської діяльності, як передбачено статутом підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності і є таким, що суперечить вимогам законодавства та не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків

Наголошує на тому, що у період з початку січня 2010 року по 25 лютого 2011 року вся діяльність ПП «Іллекс Луганськ» зводилась членами злочинної групи к фіктивному підприємництву з метою заволодіння бюджетними коштами шляхом заповнення бухгалтерських та податкових документів про проведення безтоварних операцій з метою транзиту та переведення в готівку безготівкових коштів, що надходили на рахунки ПП «Іллекс Луганськ» від підприємств - контрагентів, в тому числі і від ТОВ «Дон-Магнат».

Звертає увагу на те, що первинні документи, які складені злочинною групою від імені ПП «Іллекс Луганськ» з порушенням вимог Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, та не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції, не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку, оскільки судом встановлено, що зазначені документи містять недостовірні дані.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає правомірними оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, проти чого заперечували представники позивача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Магнат», зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харцизької міської ради Донецької області 05.03.2009 року за № 1 279 102 0000 002248. Ідентифікаційний код юридичної особи - 36310752, місцезнаходження - 86700, Донецька область, м. Харцизьк, вул. Декабристів, буд. 72.

ТОВ «Дон-Магнат» свою діяльність здійснює на підставі статуту, затвердженого протоколом зборами учасників № 1 від 27.02.2009 року.

Перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби. Позивач є платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво № 100218036 про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НБ № 116346, виданого ДПІ у м. Харцизьку 07.04.2009 року.

Згідно Довідки АБ № 202837 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), позивач має право на здійснення наступних видів діяльності за КВЕД (класифікація видів економічної діяльності): "51.90.0 Інші види оптової торгівлі", "45.25.1 Інші спеціалізовані будівельні роботи", "45.21.1 Будівництво будівель", "51.53.1 Оптова торгівля деревиною", "50.10.1 Оптова торгівля автомобілями".

23 вересня 2010 року між ПП «Іллекс Луганськ» («Продавець») та ТОВ «Дон-Магнат» («Покупець») було укладено договір купівлі-продажу № 23/09/10, за умовами якого «Продавець» зобов'язується поставити «Покупцеві» у власність, а «Покупець» зобов'язується прийняти і сплатити вугільну продукцію відповідно до якості, кількості, термінів, за цінами на умовах, передбачених в Специфікаціях до цього договору.

На підтвердження виконання вищезазначеного договору надані наступні документи: рахунки на оплату за товар № 28.09.01 від 28.09.2010 року, № 24.09.01 від 24.09.2010 року, № 24.09.01 від 24.09.2010 року, № 28.09.01 від 28 вересня 2010 року; видаткові накладні № 24.09.01 від 24.09.2010 року, № 28.09.01 від 28 вересня 2010 року; податкові накладні від 28.09.2010 року № 28.09.01, від 24.09.2010 року № 24.09.01; акти приймання-передачі товару від 24.09.2010 року, від 28.09.2010 року; специфікація до договору постачання №23/09/10 від 23.09.2010 року № 24-09-10, 28-09-10.

Сума податку на додану вартість згідно вищезазначених податкових накладних включена позивачем до складу податкового кредиту, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Копії зазначених декларацій наявні у матеріалах справи.

Також, позивачем надано лист ПП «Іллекс-Луганськ» від 23.09.2010 року про повідомлення позивача про те, що внаслідок відсутності у підприємства можливості самостійно здійснювати транспортування товару залізницею, відправником буде виступати інша особа.

З метою отримання послуг, пов'язаних з перевезенням товару, що включає подачу, прибирання, вагонів, їх використання ТОВ «Дон-Магнат» уклало договір з ТОВ «Актив Груп», №4/у від 11 травня 2010 року.

На підтвердження виконання вищезазначеного договору надані наступні документи: виданими ТОВ «Актив Груп» - залізничними накладними № 52599973 від 27 вересня 2010 року, № 52599986 від 28 вересня 2010 року; квитанціями про приймання вантажу № 52599973 від 24 вересня 2010 року, № 52599986 від 28 вересня 2010 року; рахунком - фактурою № 46 від 17.09.2010 року, податковими накладними № 63 від 21.09.2010 року, № 67 від 24.09.2010 року; розрахунками № 6/67, № 7/67 від 24.09.2010 року; актом виконаних робіт № 32 від 30.09.2010 року.

ТОВ «Дон-Магнат» було укладено договір з ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» № 87-ЮІ від 26 липня 2010 року та ТОВ «ДЕКС» № 1645/Л від 25.02.2010 року про надання послуг з прийому, відправленням та переробкою вантажив на території Філії ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски».

Виконання сторонами умов зазначеного договору п № 87-ЮІ від 26 липня 2010 року підтверджується: рахунком - фактурою № СF - 0003588/ від 28.09.2010 року; актами прийому - передачі виконаних робіт № ОУ-0002672 від 30.09.2010 року, № ОУ-0002851 від 18.10.2010 року; податковими накладними № 9994/04 від 30.09.2010 року, № 11131/04 від 15.10.2010 року, № 11052/04 від 04.10.2010 року.

Виконання сторонами умов договору про надання послуг № 1645/Л від 25 лютого 2010 року підтверджується: рахунками-фактурою № СФ-0000675 від 27.09.2010 року, № СФ-0000685 від 30.09.2010 року; актами здачі - прийняття робіт № ОУ - 0000088, № ОУ - 0000100; податковими накладними № 74 від 27.09.2010 року, № 87 від 30.09.2010 року.

Отримане позивачем від ПП «Іллекс-Луганськ» вугілля було використано у власній господарській діяльності шляхом продажу суб'єктам господарської діяльності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, що підтверджується договорами, рахунок-фактурами, видатковими та податковими накладними які знаходяться в матеріалах справи.

З 02.07.2012 року по 06.07.2012 року відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Магнат», з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «Іллекс Луганськ» за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом був складений акт № 1532/22-1/36310752 від 12 липня 2012 року та встановлені наступні порушення:

1) п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями),в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 29898,00 грн., в тому числі: за вересень 2010 року на суму 12510 грн.

2) п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 37372,00 грн. за 2010 рік.

Як вбачається з акту, господарські операції за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року відображені у податковій звітності, щодо придбання товару ТОВ «Дон-Магнат» від ПП «Іллекс Луганськ» є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Зазначено, що, відповідно до вироку від 21 жовтня 2011 року Брянківського міського суду Луганської області, оформлення злочинною групою від імені ПП «Іллекс Луганськ» первинних документів щодо продажу ТОВ «Дон-Магнат» товару (вугілля) було зроблено не з метою здійснення господарської діяльності, як передбачено статутом підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності і є таким, що суперечить нормам Цивільного кодексу України та не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, в ході проведення перевірок було встановлено:

- завищення податкового кредиту при взаємовідносинах з ПП «Іллекс Луганськ» всього в сумі 29898 грн., в тому числі у вересні 2010 року в розмірі 12510 грн. та у жовтні 2010 року в розмірі 17388 грн.;

- заниження податку на додану вартість всього в сумі 29898 грн., в тому числі у вересні 2010 року в розмірі 12510 грн. та у жовтні 2010 року в розмірі 17388 грн.;

- заниження податку на прибуток на загальну суму 37372 грн. за 2010 рік.

На підставі вищевикладеного, податковим органом було зроблено висновок про нікчемність правочинів та відповідно до відомостей, викладених у податкових звітностях за періоди з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року, не відповідають дійсності, так як придбання товару (вугілля) було здійснено не з метою здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності, виходячи з вироку Брянківського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року.

17 жовтня 2012 року Державною податковою інспекцією у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби на підставі акту перевірки, згідно з пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001122320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 46715,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 37372,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9343,00 грн.;

- № 0001132320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 37372,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 29898,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7474,50 грн.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, податкова інспекція вказує тільки на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час спірних взаємовідносин.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України "Про податок на додану вартість". Підтвердженням набуття суб'єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач - є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якими були визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльност: такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг), підприємством у власній господарській діяльності.

За приписами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За приписами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який, зокрема, містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на

реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Брянківського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року встановлено, що у період з початку січня 2010 року по 25 лютого 2011 року вся діяльність ПП «Іллекс Луганськ» зводилась членами злочинної групи к фіктивному підприємництву з метою заволодіння бюджетними коштами шляхом заповнення бухгалтерських та податкових документів про проведення безтоварних операцій з метою транзиту та переведення в готівку безготівкових коштів, що надходили на рахунки ПП «Іллекс Луганськ» від підприємств - контрагентів.

За приписами ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» передбачений ст. 205 Кримінального кодексу України злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності.

Згідно п. 20 зазначеної постанови, у разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 Кримінального кодексу України і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.

З огляду на вищенаведене, вирок за вчинення злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, може свідчити тільки про те, чи мала місце в момент створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) протиправна дія, ким вона вчинена, проте не може встановлювати наслідки цієї дії.

Тобто, в силу формального складу цього злочину ним не може охоплюватися подальша діяльність створеного (придбаного) суб'єкта підприємницької діяльності.

Колегія суддів зазначає, що, у вироку Брянківського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року не має жодного посилання на недійсність цивільно-правового договору, що був укладений між ПП «Іллекс Луганськ» та ТОВ «Дон-Магнат», недійсність актів прийому - передання товару за цим договором, недійсність податкових накладних, що були надані постачальниками товару або самим підприємством, тобто питання вказаних господарських операцій взагалі не досліджувалось.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ПП «Іллекс-Луганськ», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що виконання угод позивача з ПП «Іллекс-Луганськ» підтверджено рахунками на оплату за товар, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі, специфікаціями до договору постачання, залізничними накладними, договорами про надання послуг з прийому, відправленням та переробкою вантажів, рахунками-фактурами та іншими документами бухгалтерського обліку.

Аналізуючи приведене законодавство та нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби № 0001122320 від 17 жовтня 2012 року на суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 46715,00 грн. та № 0001132320 від 17 жовтня 2012 року на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 37372,00 грн., оскільки зібраними доказами по справі доведена реальність вищевказаних господарських операцій.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст. 2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у справі № 2а/0570/15683/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року у справі № 2а/0570/15683/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Магнат» до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 20.03.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина ухвали, повний текст ухвали виготовлений 25.03.2013 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська