Рішення

від 21.03.2013 по справі 905/1697/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.03.13 р. Справа № 905/1697/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ.ЕФ.СІ», м. Донецьк

до Публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування», м. Краматорськ Донецької області

про стягнення 58638,29 грн.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача - Легостаєва М.І., довіреність № 03 від 05.01.2012;

від відповідача - Гура С.В., довіреність № 26/1-10 від 02.01.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖІ.ЕФ.СІ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» (далі - відповідач) про стягнення 58638,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 21.08.2012 був укладений договір №DI/613-12 про надання транспортно - експедиторських послуг з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - договір). Позивачем відповідачу були надані послуги за вказаним договором, але відповідач з позивачем не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 58638 грн., в т.ч. сума основного боргу в розмірі 55000грн., пеня в розмірі 2750 грн., 3% відсотків річних в розмірі 723,29 грн., інфляційні витрати в сумі 165грн.

Відповідач проти позову заперечував, та просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем не вірно нараховані 3% річних та інфляційні витрати на суму заборгованості.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

27.08.2012 між сторонами був укладений договір №DI/613-12 про надання транспортно-експедиторських послуг з організації перевезення вантажів автомобільним транспортном у міжнародному сполученні, відповідно до якого позивач зобов'язується за плату й за рахунок відповідача виконати або організувати виконання певних договором послуг, пов'язаних з міжнародним перевезенням вантажу, відповідно до діючого законодавства України, вимогами Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, інших міжнародних конвенцій і угод в області міжнародних перевезень. Відповідач зобов'язаний сплатити позивачу узгоджену плату.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується заявкою, актом здачі - прийняття робіт (надання послуг), рахунком - фактурою, податковою накладною, CMR (а.с.16-20).

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №15 від 17.01.2013 з проханням сплатити суму боргу (а.с.21).

Відповідач надав відповідь на претензію №26/07-26-152 від 01.02.2013, в якій зазначив, що заборгованість буде погашена протягом 3 місяців (а.с.28).

На час прийняття рішення у справі заборгованість у сумі 55000 грн. відповідачем не сплачена.

Пунктом 1.1. Договору встановлено, що Експедитор зобов'язується за плату й за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання певних договором послуг, пов'язаних з міжнародним перевезенням вантажу, відповідно до діючого законодавства України, вимогами Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, інших міжнародних конвенцій і угод в області міжнародних перевезень. Клієнт зобов'язаний сплатити Експедитору узгоджену плату.

Згідно ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 4.5. Договору, строк оплати не може перевищувати три банківських днів з моменту одержання рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інший строк оплати не обумовлений у разовій заявці, що направляється Експедиторові перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень).

Умовами заявки встановлено, що термін оплати за фактом розвантаження (а.с.16).

Як пояснив представник позивача та представник відповідача, розвантаження відбулось 28.09.2012.

В порушення вказаних вимог закону та договору, відповідач надані позивачем послуги в розмірі 55000грн. не оплатив. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

За містом ч.1, 3 ст. 549ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до пункту 6.4. Договору, у випадку прострочення платежу Клієнт відшкодовує Експедиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, за кожний день прострочення платежу, але не більше 5% від суми не сплаченої в строк.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача пені за період з 29.09.2012 по 07.03.2013, суд дійшов висновку, що вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню повністю.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми за період з 29.09.2012 по 07.03.2013 та інфляційних витрат з жовтня 2012 по лютий 2013, що нараховані на прострочену заборгованість в розмірі 55000 грн., підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 722,13 грн. та 109,83 грн. відповідно.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» (84306, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 6, код ЄДРПОУ 00222999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ.ЕФ.СІ» (836096, м. Донецьк, вул. Куйбишева, 131, код ЄДРПОУ 32610089) 55000 грн. боргу, 2750 грн. пені, 722 грн. 13 коп. 3% річних, 109 грн. 83 коп. інфляційних витрат та 1718 грн. 85 коп. витрат з оплати судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 21 березня 2013 року.

Суддя Говорун О.В.