Постанова

від 19.03.2013 по справі 4/270-13/68-65/529-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. Справа№ 4/270-13/68-65/529-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" (змінене найменування Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301")

на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р.

у справі № 4/270-13/68-65/529-2012 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2008р. та визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2008р. та визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки.

Рішенням господарського міста Києва від 20.07.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 р. у справі № 4/270 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2011 р. позов задоволено частково, визнано такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки від 18.02.2008 р., укладеним між ВАТ "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та ПАТ "Універсал Банк", в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011 р. в частині задоволених позовних вимог скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 р. скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011 р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 16.10.2012 р. постанову Вищого господарського суду України від 24.04.2012 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 р. та рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2011 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2013 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Мотивуючи своє рішення, суд послався на умови договору та положення законодавства, які регулюють відносини іпотеки і дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 18.02.2008 р. недійсним. З огляду на відсутність підстав для визнання договору недійсним, суд відмовив в задоволенні вимог про визнання такими, що припинилися правовідношення за договором іпотеки.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 р. у справі № 4/270-13/68-65/529-2012 скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р. у справі № 4/270-13/68-65/529-2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 19.03.2013р.

В судовому засіданні 19.03.2013р. суд заслухав пояснення представників позивача, які підтримали апеляційну скаргу. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду скарги відповідач повідомлявся своєчасно та належним чином. Про поважність причин неявки представника суд не повідомив. Клопотань та заяв від відповідача про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду справи, і вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2008 р. між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (банк) та ТОВ "Корпорація Спецторг" (боржник) було укладено договір про фінансування № 96/08 (далі - договір фінансування), за умовами п.1.1 якого, банк зобов'язався надавати боржнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 13200000,00 грн.; умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок оплати за кредитні послуги, права, обов'язки та відповідальність сторін стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору можуть визначатися у відповідній додатковій угоді до цього договору (індивідуальній угоді), що є невід'ємною частиною цього договору; загальна сума наданих кредитних послуг за всіма індивідуальними угодами не може перевищувати встановленого цим пунктом ліміту договору незалежно від виду наданих кредитних послуг (т.1, а.с.3-11).

15.02.2008 р. між ВАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Корпорація Спецторг" була укладена індивідуальна угода № 1 до договору про фінансування № 96/08 від 15.02.2008 р., за умовами якої банк зобов'язався надавати боржнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 12 800 000 грн., кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена цією індивідуальною угодою, зі сплатою відсотків згідно тарифів, передбачених умовами договору про фінансування, при цьому, конкретний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами визначаються в тій додатковій угоді до цієї індивідуальної угоди, за якою було надано такий транш або встановлено новий розмір ставки за користування таким траншем, граничним строком повернення не пізніше 15 лютого 2009 року (т.1, а.с.12, 13).

В подальшому, 18.02.2008 р., в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Корпорація Спецторг" за договором про фінансування від 15.02.2008 р. № 96/08 та індивідуальною угодою №1 до договору про фінансування, між ВАТ "Універсал Банк" (іпотекодержателем) та ВАТ "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" (іпотекодавцем) був укладений договір іпотеки нерухомого майна (далі - договір іпотеки, т.1, а.с.71-75).

Згідно з термінами, що вживаються в договорі іпотеки:

- «Основний договір» - Договір про фінансування № 96/08 від 15 лютого 2008 року, укладений між Іпотекодержателем та Боржником, в забезпечення виконання зобовязань якого укладається цей Договір;

- «основне зобов'язання» - зобов'язання Боржника за будь-яким з вищеперелічених Основних договорів (разом та/або окремо), за яким (-и) Боржник має зобов'язання та виконання яких в повному обсязі забезпечується іпотекою за цим Договором;

- «Предмет іпотеки» - нерухоме майно, що є забезпеченням виконання зобов'язань Боржника в в повному обсязі за договором та/або договорами, що обумовлюють основне зобов'язання.

Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме - нежитлову нерухомість (предмет іпотеки), яка знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Смілянська, 163 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі наказу № 519-АТ Регіонального відділення Фонду державного майна України від 24.07.1996 року.

Згідно з п. 1.3 договору іпотеки іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором.

Пунктом 6.1 договору іпотеки визначено, що він діє до повного виконання зобов'язань за основним договором, що обумовлюють основне зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилається на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки нерухомого майна від 18.02.2008 р. не забезпечував кредитні зобов'язання сторін за договором про фінансування № 96/08 від 15.02.2008 р., оскільки останній не містив таких істотних умов, як зміст, розмір зобов'язання, строк і порядок його виконання. Позивач зазначає, що вказані умови закріплювались у додаткових угодах, на підставі яких надавались транші. Укладені між боржником та відповідачем додаткові угоди іпотекою позивача не забезпечувались у зв'язку з їх відсутністю на момент укладення договору іпотеки. Позивач вказує на те, що укладаючи спірний договір іпотеки, позивач не знав про зміст та розмір вимог відповідача до боржника за договором фінансування. Зазначене, на думку позивача, свідчить, що договір іпотеки суперечить ст. 7 та ч.1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", а тому на підставі положень ст. ст. 203, 215 ЦК України такий договір має бути визнаний недійсним, а правовідношення по ньому мають бути припинені.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відносини іпотеки, як виду забезпечення виконання зобов'язань, окрім положень ЦК України, регулюються також спеціальним нормативно-правовим актом.

Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду. Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у даному випадку основним зобов'язанням є договір фінансування, що також не заперечується сторонами спору.

Договір фінансування на момент укладання договору іпотеки набрав чинності та містив всі істотні умови, які є необхідними для такого виду правочинів - валюту, ліміт кредиту, строк виконання зобов'язань тощо.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору фінансування, відповідачем та боржником було укладено додаткові угоди №№ 1-3, 5 до кредитного договору, за якими банк надав боржнику транш на загальну суму 1 280 000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 15% річних, строком повернення до 15.02.2009 р. Згідно з додатками № 1 до додаткових угод № 1, № 2, № 4, № 5 від 01.09.2008 р. для наданих траншів сторони встановили нову відсоткову ставку за користування кредитними коштами в розмірі 19,5 %. Додатковими угодами №№ 6-8 від 13.02.2009 р., №№ 9-11 від 13.03.2009 р., №№ 12-14 від 09.04.2009 р., №№ 2, 5 від 17.04.2009 р., №№3, 4 від 30.09.2009 р. до договору про фінансування № 96/08 від 15.02.2008 р. сторони встановили нові терміни повернення траншів. Вказані додаткові угоди є невід'ємною частиною договору фінансування і містять конкретні умови надання траншів кредиту - суми, відсоткові ставки за користування кредитом, строк та порядок повернення тощо (т.1, а.с. 15-70).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У пункті 1.3 договору іпотеки сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною другою статті 7 Закону України "Про іпотеку" визначено, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір має містити обов'язкові умови, відсутність яких може бути наслідком визнання його недійсним у судовому порядку.

Зокрема, ч. 2 ст. 18 Закону передбачено, що іпотечний договір має містити зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Отже, істотною умовою договору іпотеки, що укладається в забезпечення виконання грошових зобов'язань, є зміст грошового зобов'язання і його сума або посилання на договір, що має визначити зміст і розмір такого грошового зобов'язання чи надати критерії, які дозволяють їх встановити на конкретний час протягом строку дії такого зобов'язання.

Основне зобов'язання, яким, як вірно встановлено судом першої інстанції, є у даному випадку договір фінансування від 15.02.2008 №96/08, на який у спірному Договорі іпотеки є посилання - «Основний договір « (т.1, а.с.71), та який, як вже зазначалося, набрав чинності на час укладення договору іпотеки від 18.02.2008 р., містив всі істотні умови, які є необхідними для такого виду правочинів валюту та ліміт заборгованості, строк виконання зобов'язань та інші необхідні умови.

Отже, слід дійти висновку, що зміст основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, визначається договором фінансування та додатковими угодами, які є його невід'ємними частинами та які укладені між сторонами на виконання основного договору і забезпечують дійсне зобов'язання, виконання якого прийняв на себе боржник.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача про забезпечення оспорюваним договором ймовірних зобов'язань боржника.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що сторони оспорюваного правочину - договору іпотеки досягли всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством та необхідних для чинності цього договору і зазначена обставина не спростована позивачем у встановленому порядку, колегія суддів вважає, що слід погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 18.02.2008 р. недійсним.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать також про безпідставність посилань позивача на неукладеність оспорюваного договору іпотеки.

Стосовно позовних вимог про визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки від 18.02.2008 р. слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником, та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що у даному випадку не підлягають застосуванню положення статей 553-559 ЦК України, які регулюють відносини поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України.

Таку ж позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.10.2012р. у даній справі, яка є обов'язковою згідно з приписами ст. 111-28 ГПК України.

Таким чином, враховуючи відсутність підстав для визнання договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 18.02.2008 р. недійсним, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання таким, що припинилось правовідношення за оспорюваним договором іпотеки, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги у даній справі не є обґрунтованими та позивачем не доведені, а тому задоволенню не підлягають. Відтак висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правильним.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Доводи поданої скаржником апеляційної скарги не є обґрунтованими і правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі № 4/270-13/68-65/529-2012 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі № 4/270-13/68-65/529-2012 без змін.

2. Матеріали справи № 4/270-13/68-65/529-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Жук Г.А.

Чорногуз М.Г.

Повний текст постанови складено та підписано 22.03.2013р.