Рішення

від 18.03.2013 по справі 901/168/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2013 Справа № 901/168/13-г За позовом Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства, м. Сімферополь.

до відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції, м. Сімферополь.

до відповідача Державної казначейської служби України, м. Київ.

про стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 6 439,93 грн.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача - Пономарьов С.С.,адвокат, договір від 18.06.2011 р., свідоцтво № 1195 від 01.03.2010 р.

Від відповідача 1 - Буслаєва Т.П., довіреність № 778/03-21 від 24.01.2013 р., представник.

Від відповідача 2 - Котницький І.О., довіреність від 17.01.2013р. №5-15/355-1727.

Суть спору : Кооперативне гуртово - роздрібне торгівельне підприємство звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь Кооперативного гуртово - роздрібного торгівельного підприємства моральної шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 6 439,93 грн. які завдано внаслідок протиправних дій Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Коваленко К.П. по накладенню арешту на кошти позивача, останньому заподіяна матеріальна та моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів з Державного бюджету України.

Позов обґрунтований положеннями ст. 56 Конституції України, ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст.ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. 1 Протоколу № 1 Європейської Конвенції з прав людини.

Відповідач - Залізничний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції проти позову заперечує посилається на те, що арешт на кошти був накладений обґрунтовано, шкода позивачу не завдавалась, рішення суду позивач свідомо добровільно не виконував, у зв'язку з чим і був накладений арешт на грошові кошти позивача.

Відповідача - Державна казначейська служба України відзив на позовну заяву не представила, представник в судовому засіданні усно пояснив, що заперечує проти позову.

За клопотанням позивача строк вирішення спору продовжувався в порядку ст. 69 ГПК України.

В судовому засідання оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, суд -

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2010 року Совєтським районним судом Автономної Республіки Крим ухвалено рішення про визнання неправильним формулювання причини звільнення Благодирь Ірини Вікторівни з посади бухгалтера магазина «Маркет» в смт. Совєтський у зв'язку із втратою довіри до неї з причин незабезпечення зберігання товарно-матеріальних цінностей за п. 2 ст. 41 КЗпП України; змінено формулювання причини звільнення Благодирь Ірини Вікторівни з посади бухгалтера магазина «Маркет» в смт. Совєтський, на звільнення за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, із внесенням відповідного запису до її трудової книжки; стягнуто з Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств (ЄДРПОУ № 01757107) на користь Благодирь Ірини Вікторівни суми розрахунку при звільненні у розмірі 1276 (одна тисяча двісті сімдесят шість) гривень 82 копійки. (том 1, а. с. 22-23).

23 листопада 2010 року Апеляційним суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії ухвалено рішення про скасування рішення від 08 жовтня 2010 року Совєтського районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Благодирь І.В. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також ухвалено нове рішення, відповідно до якого стягнуто з Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств на користь Благодирь Ірини Вікторівни середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2009 року по 23.11.2010 року в сумі 11260, 45грн., яка визначена без рахунку податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні іншої частини вказаних вимог, відмовлено (том 1, а.с. 24).

23 грудня 2010 року Совєтським районним судом Автономної Республіки Крим виданий виконавчий лист.

17 лютого 2011 року старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Коваленко К.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (том 2, а.с. 46).

Ухвалою від 08.08.2011р. Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим виправив описку допущену у тексті рішення від 08.10.2010р. по цивільній справі за позовом Благодирь Ірини Вікторівни до Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств в частині назви підприємства відповідача та зазначив: «замість назви «Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств» вважати «Кооперативне гуртово-роздрібне торгівельне підприємство» (том 2, а.с. 47).

31 серпня 2011 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим винесено ухвалу про залишення без змін ухвалу від 08 серпня 2011 року Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим (том 2, а.с. 48).

Позивач вказує на те, що ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 08 серпня 2011 року виправлено описку лише у рішенні того ж суду від 08 жовтня 2010 року. Але до теперішнього часу не виправлена описка щодо назви відповідача у рішенні від 23 листопада 2010 року Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії.

25 лютого 2011 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Коваленко К.П. винесено постанову про накладення арешту на майно Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства.

17 травня 2011 року суддею Совєтського районного суду Тощевою О.О. постановлено ухвалу про відмову в задоволенні скарги Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства на постанову від 25 лютого 2011 року про накладення арешту на майно (том 2, а.с. 49).

13 липня 2011 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у місті Феодосії постановлено ухвалу про залишення без змін ухвали Совєтського районного суду від 17 травня 2011 року, (том 2, а.с. 52).

31 жовтня 2011 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження (том 2, а.с. 53).

13 квітня 2011 року державним виконавцем Залізничного ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції Коваленко К.П. винесена постанова про зміну найменування боржника (том 1, а.с. 26). З цієї постанови вбачається, що державний виконавець, на підставі ст.ст. 8.11 Закону України «Про виконавче провадження» змінив назву сторони виконавчого провадження (боржника) з Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств на Кооперативне гуртово-роздрібне торгівельне підприємство.

20 червня 2011 року Совєтським районним судом АР Крим постановлено ухвалу про визнання неправомірною та скасування постанови про зміну найменування боржника, винесену 13 квітня 2011 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в АР Крим Коваленко Катериною Павлівною (том 1, а.с. 27). Ухвала залишена в силі, ухвалою від 03 серпня 2011 року.

06 червня 2011 року державним виконавцем Залізничного ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції Коваленко К.П. винесено постанову про накладення арешту на всі грошові кошти Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства, заборонив списання грошових коштів з рахунків боржника по розпорядженню власника до накопичення суми у розмірі 12451,50 грн.

24.06.2011р. за вих. № 8022/03-20 в.о. начальника Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ Патель М.Д. звернувся до Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим із заявою про зміну порядку виконання рішення в якій просив суд встановити у відношенні якого саме майна боржника необхідно проводити виконавчі дії: Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств чи Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства.

Ухвалою від 01 липня 2011 року Совєтський районний суд АР Крим визнана неправомірною та скасована постанова про арешт грошових коштів Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства, яка винесена 06 червня 2011 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в АР Крим Коваленко К.П.

10 серпня 2011 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у місті Феодосії постановлена ухвала про залишення без змін ухвали Совєтського районного суду від 01 липня 2011 року (том 1, а.с. 31-32).

02 лютого 2012 року старшим державним виконавцем Залізничного ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції Бучком Б.П. винесено постанову про накладення арешту на всі грошові кошти Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства.

Ухвалою від 21 березня 2012 року Совєтським районним судом АР Крим частково задоволено скаргу Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства та скасовано постанову від 02 лютого 2012 року старшого державного виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції Бучка Б.П. про накладення арешту на всі грошові кошти вищевказаного підприємства (том 2, а.с. 57).

11 квітня 2012 року старшим державним виконавцем Залізничного ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції Бучком Б.П. винесено постанову про зняття арешту з грошових коштів у зв'язку із виконанням судового рішення у повному обсязі.

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна арешт з рухомого майна Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства знято лише 13 квітня 2012 року (том 2, а.с. 54).

05 червня 2012 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у місті Феодосії постановлено ухвалу про скасування ухвали від 21 березня 2012 року Совєтського районного суду АР Крим та відмову в задоволені скарги на постанову державного виконавця про накладення арешту.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 30 серпня 2012 року відхилена касаційна скарга Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства.

14 червня 2012 року Кооперативним гуртово-роздрібним торгівельним підприємством подано скаргу до Совєтськсого районного суду АР Крим про визнання протиправними дії або бездіяльність старшого державного виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольсько міського управління юстиції Бучка Б.П., щодо не зняття арешту з рухомого майна Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства у період з 02.02.2012р. до 13.04.2012р.

Ухвалою від 10 липня 2012 року Совєтський районний суд АР Крим відмову в задоволенні вказаної скарги Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства (том 2, а.с. 58-59).

Ухвалою від 21 серпня 2012 року Апеляційного суду Автономної Республіки Крим залишено без змін ухвалу суду першої інстанції (том 2, а.с. 60-61).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що державний виконавець незаконно змінив боржника у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа Совєтського районного суду АР Крим про стягнення з Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств на користь Благодирь І.В. коштів, що підтверджується ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 20.06.2011р., яка набрала законної сили (том 1, а.с. 27).

Також позивач посилається на незаконний арешт його коштів накладений виконавчою службою постановою від 06.06.2011р., яка визнана незаконною та скасована в судовому порядку ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 01.07.2011р., яка набрала законної сили (том 1, а.с. 31-32).

Позивач просить стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та матеріальну шкоди у розмірі 6 439,93 грн. які завдано внаслідок протиправних дій Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції.

Матеріальної шкоди розрахована позивачем у сумі 6152,82 грн., з яких 5671,65 грн. - не отриманий дохід за 91 день незаконного арешту, 481,17 грн. - пеня за користування грошовими коштами (розрахунок том 1, а.с. 129).

Позовну вимогу про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., позивач мотивує: положенням ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; рішеннями Європейського суду з прав людини: від 25.07.2002р. у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України, від 06.04.2000р. справа № 35382/97 COMINGERSOLL S.A. v. PORTUGAL, п.29; ст. 1 Протоколу №1 Європейської Конвенції з прав людини.

Також позивач вважає, що незаконний арешт грошових коштів призвів до втручання у гарантоване правом мирно володіти своїм майном. Позивач мав невизначеність у плануванні щодо розпорядження арештованими коштами, що потягнуло за собою неспокій, незручність та завдало удар по репутації юридичної особи.

Розрахунок суми матеріальної шкоди із застосуванням формули розробленої Російським вченим О. Ерделевським, приведений позивачем у поясненнях від 21.01.2013р. (том 1, а.с. 55-56).

Враховуючи встановлені судом обставини, наявні в матеріалах справи докази, позиції сторін, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Частина 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 від 20.03.52 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р., ратифіковані Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 32 ГПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно приписів ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України N 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, відповідно до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Дане правило застосовується і до відшкодування позадоговірної шкоди, визначеної ст.1166 Цивільного кодексу України. Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Нормами ст. 1173 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Незважаючи на виключення даними нормами фактору вини з переліку необхідних умов відшкодування збитків (шкоди), наявність таких елементів, як шкода, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, та причинного зв'язку між ними є обов'язковою. Відсутність такого зв'язку виключає настання відповідальності.

Аналогічну позицію виклав Вищий господарський суд України в Постанові від 19.09.2011р. у справі № 5023/1035/11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18382661).

Як вказувалось вище, позивач вважає, що вина Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції у завдаванні шкоди, безспірно підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, у зв'язку з чим, позивач посилається на ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Проте суд не може погодитися з позицією позивача в цій частині, у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа Совєтського районного суду АР Крим № 2-494/2010 від 23.12.2010р. закінчено лише 13.04.2012р. (постанова про закінчення виконавчого провадження том 2, а.с. 69).

Як свідчать матеріали справи та опис обставин та судових рішень, зазначених вище, з моменту відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом -17.02.2011р. до повного примусового виконання рішення Совєтського районного суду АР Крим пройшло більше року. При цьому судом встановлено, що позивач добровільно вказане судове рішення не виконував та систематично оскаржував дії та постанови виконавчої служби та судові рішення прийнятті за результатами розгляду скарг позивача.

Суд враховує, що за твердженням позивача станом на час накладення арешту на підставі постанови виконавчої служби від 06.06.2011р., на рахунку позивача відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» залишок коштів становив 93749,41 грн., тобто позивач мав реальну можливість добровільно виконати рішення Совєтського районного суду АР Крим до накладення арешту виконавчою службою.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час розгляду справи суд встановив, що протягом розгляду Совєтським районним судом АР Крим справи за позовом Благодирь Ірини Вікторівни до Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств, позивачу було відомо, що його назва була зазначена неправильно, проте як усно пояснив представник позивача Пономарьов С.С., який також приймав участь у розгляді справи за позовом Благодирь І.В., на цю обставину не була звернута увага, що підтверджується записом судового процесу, зробленим за допомогою технічних засобів.

Суд враховує, що позивач не оскаржував рішення Совєтського районного суду АР Крим 08 жовтня 2010 року з тих підстав, що судом неправильно зазначена його назва. Також позивач не оскаржував з цих підстав постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2011р.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що доводи позивача щодо порушення виконавчою службою, його майнових прав внаслідок чого йому завдано шкоду не обґрунтовані, оскільки позивачу, ще до накладення арешту було відомо про існування обов'язку виконати рішення суду по сплаті Благодирь Ірини Вікторівни середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2009 року по 23.11.2010 року в сумі 11260, 45грн., але Кооперативне гуртово-роздрібне торгівельне підприємство, маючи кошти, у добровільному порядку не виконувало рішення суду.

Таким чином, у зв'язку з тим, що кошти в сумі 11260,45 грн. позивач повинен був сплатити Благодирь І.В., ще до зміни найменування виконавчою службою боржника за виконавчим провадженням (постанова від 13.04.2011р.) та накладення арешту на підставі постанови від 06.06.2011р., суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що він був позбавлений можливості використовувати вказану суму коштів в своєму господарському обороті.

Враховуючи викладене, суд не приймає позицію позивача щодо наявності підстав для стягнення 5671,65 грн. майнової шкоди з Державного бюджету України, оскільки позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою виконавчої служби та упущеною вигодою, яку позивач нібито міг отримати внаслідок використання коштів, які повинні були бути сплачені позивачем на підставі рішення Совєтського районного суду АР Крим на користь Благодирь І.В.

Щодо стягнення з Державного бюджету України пені за користування грошима у розмірі 481,17 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1,3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що ані у відповідачів, ані у Державного бюджету України не виникало перед позивачем грошових зобов'язань в розумінні ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, за невиконання яких можливо нарахування та стягнення пені саме як виду неустойки, у зв'язку з чим, вимога позивач про стягнення пні в сумі 481,17 грн. не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди в сумі 30000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У рішенні від 06.04.2000р. Європейського Суду (справа № 35382/97 COMINGERSOLL S.A. v. PORTUGAL, п.29) суд зазначає спочатку, що рішення, в якому він знаходить порушення, накладає на державу-відповідача правове зобов'язання покласти край порушенню і відшкодувати його наслідки таким чином, щоб відновити, наскільки це можливо ситуацію яка існувала до порушення (див. Папаміхалопулос та інші проти Греції (стаття 50) рішення від 31 жовтня 1995 року, серія А № 330-В, стор 58-59, § 34). Якщо внутрішнє законодавство передбачає лише часткове відшкодування, то порушення статті 41 Конвенції дає суду право присуджувати компенсацію в результаті дії або бездіяльності, які призвели до факту порушення Конвенції. Суд користується певною свободою у здійсненні цієї влади, як прикметник "справедливий" і фраза "якщо це необхідно" підтвердити (див. Гуззарді проти Італії постанову від 6 листопада 1980 року, Серія А № 39., С. 42, § 114).

Серед питань, які суд бере до уваги при оцінці компенсації моральної шкоди, тобто втрата фактично понесених безпосередньо в результаті передбачуваного порушення, та моральної шкоди, тобто відшкодування за турботу, незручність і невизначеність, викликана порушенням, та інші моральні збитки.

Крім того, якщо один або декілька видів збитку не може бути обчислена точно або якщо відмінність між матеріальної та моральної шкоди виявляється складною, суд може прийняти рішення глобальної оцінки (див. В. проти Сполученого Королівства (стаття 50 ) постанова від 9 червня 1988 р., серія А №. 136-Б, стор 32-33, § § 10-12, та Dombo Beheer BV проти Нідерландів від 27 жовтня 1993 року, серія А, 274 стр. 20-21, § 40).

В даному випадку, суд не може не помітити, що компанія-заявник не може претендувати на вартості її боргу в якості компенсації за моральний збиток, особливо маючи на увазі, що судовий розгляд ще не завершено і що не можна спекулювати на цій стадії їх результати.

Залишається визначити, чи може компанія-заявник вимагати компенсації за моральну шкоду.

Суд зазначає в цьому зв'язку, що в разі Immobiliare Саффі він не вважає це необхідним у світлі обставин справи вивчити питання, оскільки комерційна компанія може стверджувати, що вона понесла моральну шкоду в результаті тривоги (Immobiliare Саффі проти Італії [GC], № 22774/93, § 79, ЄСПЛ 1999-V).

Він відзначає, однак, що ця заява не в якій мірі не означає, що є загальні винятки з приводу компенсації за моральну шкоду, про яку стверджує юридична особа. Це буде залежати від обставин кожної справи. Таким чином, в Vereinigung Демократішер Soldaten Osterreichs i Gubi проти Австрії, Суд визнав, що першому заявнику, асоціації, може бути заподіяна моральна шкода в результаті порушення статей 10 і 13 Конвенції (рішення 19 грудня 1994 серія А №. 302, с. 21, § 62).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У позовній заяві позивач посилається на те, що має місце втручання виконавчої служби у майно Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства, оскільки неприпустимим є накладення арешту на всі грошові кошти, якщо сума заборгованості за судовим рішенням є значно меншою, адже при цьому порушується ст. 1 протоколу № 1 Конвенції.

Позивач вказує на те, що у період часу з 06.06.2011р. до зняття арешту, а це відбулося після 10.08.2011р. мало місце втручання Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції у право власності Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства на грошові кошти, яке гарантоване ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Судовим рішенням встановлено, що цей арешт був неправомірним.

Проте під час розгляду справи представник позивача усно пояснив, що постановою від 06.06.2011р. арешт був накладений лише на суму 12451,50 грн., а не на всі кошти, які знаходились на рахунку позивача в сумі 93749,41 грн. Ця обставина також підтверджується тим, що у постанові виконавчої служби від 06.06.2011р. чітко зазначено, що арешт накладений на всі грошові кошти боржника до накопичення суми у розмірі 12451, 50 грн. Факт того, що арешт не накладався на всі кошти позивача також підтверджується розрахунком матеріальної шкоди (том 1, а.с. 129) в якому позивач розраховує суму виходячи лише із суми у розмірі 12451,50 грн.

Викладені обставини повністю спростовують викладені у позовній заяві доводи відносно того, що арешт був накладений на всі кошти позивача, відповідно не можна погодитися з позивачем, що з боку Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції мало місце втручання у право власності Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства та порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції 1950 року.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний суд України у Постанові Пленуму N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, враховуючи встановлений судом факт, якій підтверджений представником позивача, відносно не накладення арешту на всі кошті у розмірі 93749,41 грн., а лише на 12451,50 грн., відсутність належних доказів, які підтверджують: що позивач мав невизначеність у плануванні щодо розпорядження арештованими коштами, що потягнуло за собою неспокій, незручність та завдало удар по репутації юридичної особи; доказів які підтверджують наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням виконавчої служби та вини останнього в її заподіянні, суд вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України у розмірі 30000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 18.03.2013р.

Повне рішення складено - 25.03.2013р.

Суддя С.О. Лукачов