Рішення

від 20.03.2013 по справі 120/1958/12

СУДАЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

СУДАЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа 120/1958/12 року

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Дем’яненко Г.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Судаку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, остаточно просив стягнути з відповідача шкоду, завдану невиконанням вимог ст. 785 ЦК України, у вигляді упущеної вигоди, як приватному підприємцю в розмірі 2168817,00 грн., та зобов’язати відповідача виконати вимоги ст. 785 ЦК України та передати позивачу належне йому майно, надане в оренду на підставі договору від 01 серпня 2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником домоволодіння, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Судак, вул. Морська, 8.

Відповідач користується вказаним нерухомим майном, без отримання відповідних дозволів і згоди позивача, не повертає його йому, не дивлячись на припинення договору оренди спірного домоволодіння, укладеного між позивачем та ОСОБА_2

Посилаючись на те, що на неодноразові звернення позивача в письмовій формі до відповідача з вимогою про повернення майна, в тому числі, і до правоохоронних органів ОСОБА_2 не реагує, ОСОБА_1 змушений звернутись до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач також вказав, що внаслідок порушення відповідачем вимог ст. 785 ЦК України, позивач, як приватний підприємець, не може використовувати нерухоме майно з прийому відпочиваючих, у зв'язку з чим йому було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 2168817,00 грн., що становить середньостатистичну вартість надаваних послуг з утримання відпочиваючих, сауни та годування з часу припинення договору оренди.

ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Відповідач та його представник в судове засідання позивачка не з’явилися, про причини неявки суд повідомили.

У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 4 ст. 169 та ст. 224 ЦПК України).

З урахуванням змісту клопотання позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом роз’яснювалось сторонам, представникам сторін положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори 12 лютого 1997 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-605, ОСОБА_3 набув право власності на жилий будинок разом з надвірними будівлями, розташованими за адресою: м. Судак, вул. Морська, 8.

Вказане домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0,1074 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві постійного користування землею згідно державного акту серії КМ-Суд № 000116 від 15 жовтня 1997 року (арк. справи 70).

За договором оренди від 01 серпня 2010 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в оренду вказане домоволодіння для здійснення робіт з прийому відпочиваючих зі сплатою коштів за користування майном за домовленістю з моменту укладення до 31 грудня 2010 року.

Термін дії договору подовжувався неодноразово до 31 грудня 2011 року та 30 вересня 2012 року (арк. справи 84).

ОСОБА_1 звертався в письмовій формі до ОСОБА_2 з метою врегулювання договірних правовідносин та усунення перешкод у користуванні спірним домоволодінням (арк. справи 111).

Мокойніков є фізичною особою підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 13 серпня 1997 року, та має свідоцтво платника єдиного податку від 01 січня 2012 року (арк. справи 77-79).

Відповідно до ст.ст. 759, 793 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_2 укладено з 01 серпня 2010 року договір оренди, термін якого подовжено до 30 вересня 2012 року.

Згідно ч. 1. ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За таких обставин, суд вважає позовну вимогу в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 по акту приймання-передачі орендоване майно обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в розумінні приписів ч. 2 ст. 795 ЦК України, згідно якої повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі N 42/266-6/492).

Проте, всупереч вимогам ст. ст. 22, 623 ЦК України ОСОБА_1 не доведено завдання йому орендарем збитків у вигляді упущеної вигоди.

Наявність в матеріалах справи довідок Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим про середні ціни (тарифи) на окремі види товарів послуг за певні періоди не можуть спростувати наведених висновків суду.

Суд не може не враховувати, що згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди.

Відтак, з моменту припинення договору оренди припиненими слід вважати зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати на майбутнє, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцю. Окрім того, договором оренди також не передбачено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору оренди.

Разом з цим, ч. 2 ст. 785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної оплати за користування річчю за час прострочення.

Тобто, чинним цивільним законодавством передбачено настання в разі неповернення орендованого майна орендарем такого правового наслідку як сплата неустойки, а не стягнення упущеної вигоди.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи всі докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, оскільки її право як члена сім’ї наймача жилого приміщення є порушеним, а тому підлягає захисту.

В порядку ст. 88 ЦПК України суд вирішує питання щодо повернення позивачу суми судових витрат, сплачених за подачу позову в розмірі 229,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 785, 795 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214, 215, 224- 226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 по акту приймання-передачі орендоване майно - будівлю та господарські споруди, розташовані за адресою: вул. Морська, 8, м. Судак, Автономна Республіка Крим.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 229,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Судацьким міським судом за заявою відповідача, яка подається протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення за формою, змістом та в порядку, передбаченими ст.ст. 228, 229 ЦПК України.

Суддя