Ухвала

від 14.05.2013 по справі 120/1958/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/601/13Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю. Доповідач суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.

"14" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О., СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В., При секретаріКувшиновій А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування збитків, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, просив стягнути з відповідача шкоду, завдану невиконанням вимог ст. 785 ЦК України, у вигляді упущеної вигоди, як приватному підприємцю в розмірі 2 168 817 грн. та зобов'язати відповідача на виконання вимог ст. 785 ЦК України, передати належну йому майно, надане в оренду на підставі договору від 01 серпня 2010 року.

Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 є власником домоволодіння АДРЕСА_1. 01 серпня 2010 року між сторонами був укладений договір оренди вказаного домоволодіння, строк дії якого закінчився 30 вересня 2012 року. Відповідач користується вказаним нерухомим майном, без отримання відповідних дозволів і згоди позивача та відмовляє повертати його, не дивлячись на припинення договору оренди. У зв'язку з порушенням відповідачем вимоги ст. 785 ЦК України позивач, як приватний підприємець не може здійснювати підприємницьку діяльність, а саме: не може використовувати своє майно з прийому відпочиваючих, у зв'язку з чим йому було завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, яка станом на 14 березня 2013 року складає 2 168 817 грн., що становить середньостатистичну вартість наданих послуг з утримання відпочиваючих, сауни та годування з часу припинення договору оренди.

Заочним рішенням Судацького міського суду АР Крим від 20 березня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений частково: зобов'язано ОСОБА_7 повернути ОСОБА_6 по акту прийому-передачі орендоване майно: будівлю та господарські споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, ставить питання про скасування зазначеного рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.

В апеляційній скарзі ідеться про те, що суд, ухвалюючи рішення, вийшов за межі позовних вимог, що робить неможливим виконання рішення. Так, суд зобов'язав відповідача повернути орендоване майно по акту прийому - передачі, якого при укладенні договору оренди 01 серпня 2010 року не існувало.

На думку апелянта, суд не звернув уваги на те, що протиправні дії ОСОБА_7 підтверджені рішенням суду про його виселення, і тому дійшов помилковому висновку про відмову у задоволенні позову про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди. Причинний зв'язок між протиправними діями ОСОБА_7 і нанесеними апелянту реальними збитками він вважає доведеним в суді, виходячи з розрахунку середньостатистичних цін по АР Крим за надання послуг, які він не мав можливості із-за винних дій відповідача надати споживачам.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін та представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги в частині повернення позивачу майна, наданого в оренду на підставі договору від 01 серпня 2010 року, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 525, 526, 530 ч.1, 785 ч.1 ЦК України, згідно яких зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Такий висновок суду є правильним, оскільки відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 є власником жилого будинку разом з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Згідно державного акту на право постійного користування землею серії КМ - Суд №000116 від 15 жовтня 1997 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 надана у постійне користування земельна ділянці площею 0,1074 га для будівництва та обслуговування жилого будинку. (а.с. 73).

01 серпня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір оренди домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 згідно якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 вказане домоволодіння для здійснення робіт з прийому відпочиваючих зі сплатою коштів за користування майном за домовленістю строком до 31 грудня 2010 року. Термін дії договору продовжувався неодноразово: до 31.12.2011р. та до 30.09.2012р. (а.с. 6, 87).

Як випливає з договору, термін дії оренди домоволодіння закінчився 30 вересня 2012 року. Отже, відповідно до вищенаведених норм закону, відповідач повинен повернути орендоване майно. Оскільки в добровільному порядку домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 не повернуте, суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність вимог ОСОБА_6 та задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Доводи апелянта про те, що суд вийшов за межи позовних вимог, зобов'язавши відповідача повернути орендоване майно по акту прийому - передачі, якого при укладенні договору оренди 01 серпня 2010 року не існувало, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки повернення майна по акту прийому - передачі є способом виконання рішення і не може вважатися виходом за межи позовних вимог.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 13 вересня 1997 року ОСОБА_6 є фізичною особою - підприємцем та платником єдиного податку (а.с.80 - 82).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив з того, позивачем не доведено завдання йому винними діями орендаря збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Водночас, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Під час розгляду справи судом не встановлено факт порушення відповідачем умов договору оренди, відсутні докази того, що позивачу заподіяні заявлені ним збитки винними діями відповідача.

Позиваючись до суду, ОСОБА_9 на підтвердження вини відповідача посилався на рішення Судацького міського суду АР Крим від 15 листопада 2012 року, яким усунуті ОСОБА_6 перешкоди в користуванні власністю - будівлею на господарським спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з них ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та яке набрало законної сили. Проте, будь-яких доказів на підтвердження того, що вказані особи займають спірне приміщення після закінчення терміну дії договору оренди матеріали справи не містять.

Навпаки, з пояснень апелянта в суді апеляційної інстанції під час заявлення клопотання, з позовної заяви та апеляційної скарги, вбачається, що виселені за рішенням суду особи у спірному приміщенні не проживають, там мешкають інші особи, які є родичами відповідача. Вина відповідача у проживанні інших осіб в будинку позивача належними та допустимими доказами не доведена.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 22,623 ЦК України позивачем не доведено завдання йому орендарем таких збитків, оскільки важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.

Отже, вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не наведено підстав для відшкодування за рахунок відповідача збитків, які пов'язані зі здійсненням позивачем підприємницької діяльності. Наведені позивачем підстави для відшкодування упущеної вигоди, які пов'язані з можливою реалізацією позивачем господарської діяльності у вигляді здачі місць для краткострочного проживання та роздрібної торгівлі поза магазином (а.с.82) не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Довідки Головного управління статистики в АР Крим, на які позивач посилається як на доказ підтвердження розміру збитку (упущеної вигоди) доказами не являються.

Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.

Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Ухвалою судді Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 08.04.2013р. була задоволена заява ОСОБА_6 та відстрочено сплату судового збору у розмірі 1720 грн. 50 коп. при поданні апеляційної скарги на заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 березня 2013 року по даній справі. В зв'язку з прийняттям апеляційним судом судового рішення судовий збір у розмірі 1720 грн. 50 коп., згідно з положенням ст. 82 ч.1 ЦПК України, підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь держави.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 312, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 березня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 1720 грн. 50 коп. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько