Постанова

від 20.03.2013 по справі 2/5005/10182/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року Справа № 2/5005/10182/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Хрипуна О.О, розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 у справі№2/5005/10182/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Коркос"; простягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 198 849,26 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився; - відповідача 2 Мошак О.М.; ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Дніпропетровська від 21.05.2012 у справі №2/5005/10182/2011 (судді: Боділовська М.М., Мельниченко І.Ф., Подобєд І.М.) позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (надалі позивач/скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (надалі відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коркос" (надалі відповідач 2) задоволений частково; за рішенням з відповідача 1 стягнуто заборгованість за кредитним договором №109 вл у розмірі 4 000,00 грн., а також, з відповідачів 1 та в солідарно стягнуто на користь позивача 14 400,00 грн. штрафу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 (судді: Білецька Л.М., Верхогляд Т.А., Тищик І.В.) вказане рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, та прийняти нове рішення, яким припинити провадження в частині розгляду позовної вимоги про стягнення 4000,00 грн. з відповідача 2 та прийняти нове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів 1 та 2 штрафу у розмірі 144 000,00 грн.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до відповідачів 1 та 2 про солідарне стягнення з них штрафу у розмірі 144 000,00 грн., та про стягнення з відповідача 2 заборгованості з кредитним договором №109вл від 25.10.2007 у сумі 54 849,26 грн., яка складається з заборгованості по кредиту (34 000,00 грн.) та заборгованості по відсоткам (20 849,26 грн.). Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої, позивач просив стягнути з відповідача 2 заборгованість по процентам у сумі 4000,00 грн., та солідарно стягнути з відповідачів 1 та 2 штраф у розмірі 144 000,00 грн.

Підставами позову (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) є порушення відповідачем 2 умов кредитного договору №109вл від 25.10.2007, яке полягає у несвоєчасній сплаті процентів за користування кредитними коштами, а також безпосереднє порушення відповідачем 2 п. 2.2.8. договору, у зв'язку з чим позивачем нарахований штраф у розмірі 144 000,00 грн. Позовні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів 1 та 2 обґрунтовані тим, що відповідачем 1, в забезпечення виконання відповідачем 2 зобов'язань за кредитним договором, укладено з позивачем договір поруки №154 від 12.02.2008.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем 2 кредитного договору №109 вл від 25.10.2007, останній отримав від позивача кредит у розмірі 200 000,00 грн., який мав повернути до 24.10.2008, а також сплачувати проценти за користування кредитними коштами. В той же час, порушення відповідачем 2 умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків (станом на 05.05.2011 заборгованість з повернення кредиту становила 34 000,00 грн., з повернення відсотків - 4 000,00 грн.) змусило позивача звернутися із даним позовом; враховуючи зменшення позивачем позовних вимог в частині заборгованості за вказаним кредитним договором та в частині заборгованості по сплаті відсотків, позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 4 000,00 грн. (заборгованість по процентам). Крім того, умовами кредитного договору (п. 2.2.8) передбачений обов'язок відповідача 2 кожного місяця до 15 числа інформувати позивача про цільове використання кредитних коштів з наданням підтверджуючої документації, за невиконання якого згідно з п. 5.2. договору на позивача покладається штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту; згідно з заявленим позивачем до стягнення розміром штрафу, останній становить 144 000,00 грн. Водночас, місцевий господарський суд за порушення відповідачем 2 п. 2.2.8. кредитного договору, вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів 1 та 2 14 400,00 грн., зменшивши заявлений позивачем до стягнення штраф до 10%, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України. Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 554, 610 ЦК України, ст.ст. 83, 193 ГК України.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, не погодився із такими висновками суду першої інстанції, і на підставі наявних та додатково поданих доказів прийняв нове рішення у справі, яким відмовив у позові, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 564 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Крім того, згідно з п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 4 5 , частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до приписів постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №18 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Так, як встановив апеляційний господарський суд (з чим погодився і позивач у касаційній скарзі) та вбачається з матеріалів справи, заявлена до стягнення позивачем (після заяви про зменшення позовних вимог) сума заборгованості відповідача 2 по процентах за користування кредитними коштами у сумі 4 000,00 грн. була сплачена останнім, докази чого містилися в матеріалах справи під час розгляду місцевим господарським судом і на які останнім не було звернуто увагу, що призвело до безпідставного стягнення судом першої інстанції вказаної суми з відповідача 2, та правомірно виправлено апеляційним господарським судом, шляхом скасування рішення місцевого господарського суду у вказаній частині та прийняття у цій частині позову нового рішення про відмову у позові.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного господарського суду щодо безпідставності задоволення місцевим господарським (частково) позовної вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 штрафу за порушення останнім п. 2.2.8. кредитного договору на підставі п. 5.2. вказаного договору, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.2.8. кредитного договору позичальник зобов'язується в строк до 15 числа інформувати банк про цільове використання кредитних коштів з наданням підтверджуючих документів.

Згідно з п. 5.2. кредитного договору при порушенні позичальником, зокрема, зобов'язання, передбаченого у п. 2.2.8. кредитного договору, позичальник виплачує банку штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 2, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду та подаючи додаткові документи, навів підстави неможливості їх подання до місцевого суду (у зв'язку з невчасним отриманням деяких процесуальних документів місцевого господарського суду та фактичним неотриманням деяких документів), які (підстави) були розцінені судом апеляційної інстанції як обґрунтовані, а суд касаційної інстанції, в силу наданих йому повноважень, не має права переоцінювати доводи та докази, яким вже надана оцінками судами попередніх інстанцій, а тому погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про можливість залучення додаткових доказів відповідача 2 і, відповідно, про врахування їх при повторному перегляді справи в апеляційному порядку.

Як свідчать матеріали справи, додаткові докази, надані відповідачем 2 до суду апеляційної інстанції, стосувалися спростування доводів позивача щодо порушення відповідачем 2 п. 2.2.8. кредитного договору.

Так, судом апеляційної інстанції на підставі дослідження наданих відповідачем 2 доказів, а також матеріалів кредитної справи, витребуваної у позивача, в тому числі й акту перевірки цільового використання кредитних коштів, встановлено, що претензій з боку позивача про нецільове використання кредитних коштів не існувало, а тому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав не погодитися із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність порушення відповідачем 2 п. 2.2.8. кредитного договору, а, відтак, і застосування до нього наслідків, передбачених у п. 5.2. кредитного договору у вигляді стягнення штрафу.

Отже, виходячи із наведеного, апеляційний господарський суд в рамках наданих йому повноважень, розглянув дану справу, та правомірно скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове про відмову у позові, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції.

Доводи скаржника про можливість застосування до форми, в якій відповідач 2 мав повідомляти позивача про цільове використання кредитних коштів, форми, встановленої у положенні "Про супроводження кредитних проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок іноземних кредитів, залучених державною або під державні гарантії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.1999 №23, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції, адже в загальній частині вказаного положення визначено, що це положення встановлює та регулює процедуру супроводження кредитних проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок іноземних кредитів, залучених державною або під державні гарантії, в даному ж випадку, мають місце інші правовідносини.

Інші доводи скаржника виходять поза межі наданих суду касаційної інстанції повноважень (переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази /ст. 111 7 ГПК України/), адже їх дослідження та спростування призвело б до порушення вказаної норми, якою визначений вичерпний перелік прав суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 у справі №2/5005/10182/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун