Постанова

від 25.03.2013 по справі 5023/5287/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. Справа № 5023/5287/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Камишева Л.М.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Мельник В.В. за довіреністю №14-327 від 16.03.2012р.,

відповідача - Закаблуков А.С. за довіреністю №218 від 08.01.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - ПАТ НАК «Нафтогаз України» (вх.№358Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013 року у справі №5023/5287/12,

за позовом Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території», м.Харків,

про стягнення 21 538 898, 26 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Ковальчук Л.В.) від 10.01.2013 року по справі №5023/5287/12 клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено. Зменшено розмір стягнення штрафних санкцій на 90%.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково. Відстрочено виконання рішення на три місяці.

Позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Харківського обласного КП «Дирекція розвитку інфраструктури території» на користь Публічного акціонерного товариства НАК «Нафтогаз України» пеню у розмірі 14540,65 грн. та 7% штрафу у розмірі 15347,91 грн., три відсотки річних в розмірі 396382,05 грн. та 64380,00 грн. судового збору.

В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 18053443,04 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору.

Відмовлено в стягненні інфляційних витрат в розмірі 43450,06 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1439524,70 грн. та 7% штрафу у розмірі 1519443,67 грн. - відмовлено (а.с. 52-55, т.2).

Позивач, частково не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, після уточнення апеляційних вимог (вх. №2356 від 18.03.2013р.) просив: скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013 року у справі №5023/5287/12 в частині відмови у стягненні інфляційних нарахувань у сумі 100216,24 грн., зменшення нарахованих штрафних санкцій та відмови у стягненні 1439524,70 грн. пені та 1519443,67 грн. штрафу 7%, а також в частині відстрочки виконання рішення на 3 місяці; прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 100216,24 грн., пені в сумі 1439524,70 грн. та штрафу 7% в сумі 1519443,67грн. задовольнити повністю, а в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення - відмовити (а.с. 62-74,т.2).

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача виняткових обставин, існування яких є необхідною підставою для застосування п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшення розміру нарахованих відповідачу штрафних санкцій - пені та штрафу. На думку апелянта, відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не є винятковими обставинами та не є підставою для зменшення неустойки.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 551 Цивільний кодекс України та ст. 233 Господарського кодекс України, якими передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції великі порівняно із збитками кредитора та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд має право зменшити розмір неустойки. На думку апелянта, зазначені правові норми стосуються співвідношення збитків та штрафних санкцій. У зв'язку з тим, що судом першої інстанції не встановлено розміру збитків, тому, на думку апелянта, у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 551 Цивільний кодекс України та ст. 233 Господарського кодекс України. Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було взято до уваги лише негативні наслідки, які настануть для відповідача та не прийнято до уваги негативні наслідки, які настануть для позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, а також не надано оцінки майнового стану сторін та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

Заявник апеляційної скарги вважає, що відмовляючи у задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань, господарський суд Харківської області порушив ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачений обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Апелянт вказує, що відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України надання відстрочки виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, які ускладнюють або виключають виконання рішення суду. На думку апелянта, відповідач не надав доказів існування таких обставин особливого характеру, які б ускладнювали або робили неможливим виконання судового рішення. Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив заяву позивача про надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

25.02.2013 р. відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№1734), в якому просить відмовити позивачу у задоволені апеляційної скарги та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013 р. у справі №5023/5287/12 (а.с.84-84-95, т.2).

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач посилається на те, що відповідач є комунальним підприємством, яке постачає теплову енергію та гарячу воду населенню та державним органам. До повноважень відповідача не віднесено встановлення тарифів на послуги, які б відповідали витратам відповідача, понесеним у зв'язку з надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води. У п. 48. ст. 9, п. 7 ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», згідно внесених змін від 12.04.2012 р., передбачена компенсація витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, порядок перерахування цих субвенцій затверджений постановою Кабінету Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 р. був затверджений порядок та умови надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися на постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, до затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. У відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунків, укладених на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 р., позивачу в погашення заборгованості з державного бюджету були перераховані грошові кошти. Також, відповідач зазначає, що в заборгованості відповідача перед позивачем 92% суми складає заборгованість населення перед відповідачем за надані послуги.

Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення.

Також, відповідач вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань, оскільки здійснюючи розрахунок інфляційних позивач безпідставно не врахував дефляцію, яка повністю покрила інфляційні процеси.

Крім того, відповідач у відзиві вказує про необхідність розгляду питання про доцільність проведення судової економічної експертизи, заявленої у суді першої інстанції, на вирішення якої поставити питання викладені у відзиві. У разі визнання судом доцільності в проведенні судової експертизи, відповідач просить доручити її проведення науково-дослідній установі судових експертиз при Міністерстві внутрішніх справ, а саме Науково-дослідницькому експертно-криміналістичному центру ГУМВС України в Харківській області.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду представник позивача підтримав уточнені вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, заявлене ним у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» передбачено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що наявних в справі документів достатньо для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті, у зв'язку з чим відсутня необхідність призначення судової економічної експертизи.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.09.2011 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2336/11 відповідно до п. 1.1 умов якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України позивачем, далі-газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (а.с. 12-17).

Згідно п. 2.1 вказаного договору продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 29 716,0 тис. куб. м.

Відповідно п. 5.2. договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1091,00 грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До оплати за 1000 куб. м. природного газу -1091,00 грн., крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 11.1. договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписами та печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Згідно додаткової угоди № 1 від 11.10.2011 року до договору, п. 5.2. договору був викладений в наступній редакції: «Ціна за 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, становить 1091,00 грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До оплати за 1000 куб. м. природного газу -1091,00 грн., крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Ціна за 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями» становить 1248,74грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До оплати за 1000 куб. м. природного газу -1248,74 грн., крім того ПДВ: на газ - 0, на послуги з транспортування - 20%- 60,46 грн., всього з ПДВ - 1309,20грн.» (а.с. 18, т.1).

Згідно додаткової угоди №3 від 19.01.2012р. до договору, крім іншого, абзац 2 п. 5.2 договору було викладено в наступній редакції: «Ціна за 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями» становить 1248,08 грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До оплати за 1000 куб. м. природного газу -1248,08 грн., крім того ПДВ: на газ - 0, на послуги з транспортування - 20%- 61,12 грн., всього з ПДВ - 1309,20грн.» (а.с. 20, т.1).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З актів приймання-передачі природного газу вбачається, що протягом жовтня 2011 року - квітень 2012 року продавець передав, а покупець прийняв імпортований природний газ на загальну суму 25053744,04грн. (а.с. 21-27, т.1)

Однак, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання за договором поставки природного газу виконав не у повному обсязі та розрахувався за поставлений природний газ у сумі 7000301,00 грн.

У зв'язку з чим, позивач 13.11.2012 року звернувся до господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача 18053443,04 грн. основної заборгованості за поставлений природний газ. Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 1454065,34 грн., штраф у розмірі 1534791,58 грн., 3% річних у розмірі 396382,05 грн., інфляційні в сумі 100216,24 грн. (а.с. 4-6, т.1).

10.01.2013р. господарським судом Харківської області було прийнято оскаржуване рішення (а.с. 52-55, т.2).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, після порушення господарським судом Харківської області провадження у справі, відповідач платіжними дорученнями №124 від 23.11.2012 р., №125 від 23.11.2012 р., №126 від 23.11.2012 р., №128 від 07.12.2012 р., №129 від 30.12.2012р. оплатив вартість поставленого природного газу за договором №14/2336/11 від 30.09.2011р. на загальну суму 18053443,04 грн. (а.с. 162,166,170, т.1, а.с. 8-9, т.2)

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 18053443,04 грн. на підставі п. 1 1 ст. 80Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних колегія суддів зазначає, що згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було встановлено вище, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу в установлені договором строки не виконав, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 396382,05 грн. та інфляційні в сумі 100216,24 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних в сумі 396382,05 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача у повній мірі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

У пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Як свідчать надані до позову розрахунки, позивач проводить розрахунок інфляційних за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року (тобто, за період, коли індекс інфляції дорівнював або становив більше 100%) (а.с.11, т.1).

В той же час, з позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду у листопаді 2012 року.

Як свідчать офіційні повідомленням Державної служби статистики України, індекси споживчих цін (індекси інфляції) у травні, червні та серпні 2012 року становили 99,7%, у липні 2012 року - 99,8%, а у листопаді 2013 року - 99,9%, які не були враховані позивачем.

Проведений судом розрахунок суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (листопад 2011 року - листопад 2012 року, тобто на час звернення з позовом до суду), свідчить про відсутність збільшення суми боргу з урахуванням інфляції, а відповідно відсутність збитків у позивача від інфляційних процесів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 100216,24 грн. інфляційних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З тексту оскаржуваного рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. вбачається, що в мотивувальній частині місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат. Однак, в абзаці 7 резолютивної частини рішення місцевий господарський суд помилково зазначив про відмову в стягненні інфляційних втрат не в сумі 100216,24 грн., заявленій до стягнення, а в розмірі 43450,06грн. Тому, в цій частині рішення місцевого господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. підлягає зміні.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені та 7% штрафу, колегія суддів зазначає, що статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.7.2 договору №14/2336/11 від 30.09.2011р. за порушення строків виконання зобов'язання відповідач зобов'язується сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

У зв'язку з невиконанням відповідачем належним чином договірних зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу в установлені договором строки, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1454065,34 грн. та 7% штрафу у розмірі 1534791,58 грн. Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені та штрафу встановлено, що вони здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору.

Одночасно, місцевий господарський суд прийняв до уваги, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є те, що він є комунальним підприємством, джерелом фінансування якого є загальний бюджетний фонд, кошти з якого надходили невчасно. Тому, керуючись положеннями п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені та штрафу на 90%.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення неустойки враховуючи наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, заборгованість за договором була погашена відповідачем на 100%. Існування заборгованості відповідача перед позивачем, що стала підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом, була пов'язана із невідповідністю діючих тарифів на теплову енергію економічно обґрунтованим.

Так, відповідно до п.1 листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про надання інформації" від 06.07.2012 р. № 7/20-11089 "на виконання законів України від 12.04.2012 № 4647-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та від 08.06.2012 № 4961-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" щодо розрахунків енергогенеруючих компаній перед державним бюджетом прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 № 517 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".

Як вказує відповідач, заборгованість держави, після оплати заборгованості по договору №14/2336/11 від 30.09.2011р., на кінець третього кварталу 2012 року з різниці в тарифах на послуги з теплопостачання, відповідно до розрахунків обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги з теплопостачання, складає 24821888,96 грн., яка до цього часу не відшкодована.

Крім того, суд враховує, що згідно статуту ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій» відповідач є комунальним підприємством, яке постачає теплову енергію та гарячу воду населенню та державним органам. Борги населення за комунальні послуги станом на 01.11.2012 р. у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по ХОКП "Дирекція розвитку інфраструктури території" становлять 23063128,19 грн., що складає приблизно 97 % суми загальної заборгованості відповідача. На даний час, чинним законодавством не передбачено механізму нарахування та стягнення пені з громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг, а тому відповідач позбавлений можливості компенсувати пеню, яку сплачує підприємство за постачання газу, за рахунок населення (а.с.86-158, т.1).

З наданих відповідачем балансів підприємства та звітів про фінансові результати за 2011 рік та з три квартали 2012 року вбачається збитковість діяльності підприємства, що пов'язана, в тому числі з невідповідністю тарифів для населення та бюджетних організацій на послуги теплопостачання та водопостачання їх фактичним витратам, заборгованість споживачів за надані послуги та держави з відшкодування різниці в тарифах.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення клопотання відповідача та зменшення неустойки на 90%.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про відстрочку виконання рішення суду на 1 рік (а.с. 78- 85, т.1).

Зазначене клопотання про розстрочку виконання рішення суду обґрунтовано тяжким фінансовим становищем підприємства, у зв'язку з невідповідністю діючого тарифу на теплову енергію економічно обґрунтованому тарифу.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п.7. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, вищезазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити, виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є підставність цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Отже, виходячи з приписів процесуального закону відстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише у виняткових випадках, тобто за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Оскільки, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то, приймаючи рішення про відстрочку, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підтвердженням складного фінансового стану відповідача є, зокрема надані ним копії балансу, звіту про фінансові результати за 2011 рік та 9 місяців 2012 року, розрахунки загального боргу споживачів перед відповідачем, який станом на 01.11.2012 рік складає 42875332,00 грн., а також викладені вище обставини.

Дослідивши наявність конкретних обставин, що зумовлюють відстрочку виконання судового рішення, господарський суд Харківської області дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та надання відстрочки виконання рішення на 3 місяці. При цьому господарський суд взяв до уваги і фінансовий стан підприємств, ступінь виконання заявником зобов'язання зі сплати боргу та інші обставини, які вбачаються з матеріалів справи. Окрім того, наявність різниці у тарифах на теплову енергію та її несвоєчасне відшкодування з боку держави є однією із виняткових обставин, які мають значення при прийнятті рішення щодо надання розстрочки.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду також враховує, що відповідач вживає заходи по погашенню заборгованості. Так, на час розгляду справи в місцевому господарському суді, відповідач повністю сплатив позивачу суму основного боргу.

Тому, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача про надання йому відстрочки виконання рішення на 3 місяці.

Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню. Однак враховуючи, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні помилково зазначив невірну суму інфляційних, рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. у справі №5023/5287/12 підлягає зміні.

У відповідності до ст.ст. 44, 49, керуючись ч.2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати позивача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 91, 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. по справі №5023/5287/12 змінити, виклавши абзац 7 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Відмовити в стягненні інфляційних втрат в сумі 100216,24 грн.».

В решті рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. у справі №5023/5287/12 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.03.2013р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Камишева Л.М.