Постанова

від 20.05.2013 по справі 5023/5287/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року Справа № 5023/5287/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Єршова С.В.

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013р.

у справі № 5023/5287/12 Господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території"

про стягнення коштів 21 538 898,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. (суддя Ковальчук Л.В.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 14540,65 грн. та 7% штрафу у розмірі 15347,91 грн., три відсотки річних в розмірі 396382,05 грн. та 64380,00 грн. судового збору. В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 18053443,04 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору. Відмовлено в стягненні інфляційних витрат в розмірі 43450,06 грн. та в частині стягнення пені у розмірі 1439524,70 грн., 7% штрафу у розмірі 1519443,67 грн. Відстрочено виконання рішення на три місяці.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013р. (судді: Лакіза В.В., Бородіна Л.І., Камишева Л.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. змінено, викладено абзац 7 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Відмовити в стягненні інфляційних втрат в сумі 100216,24 грн.".

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 10.01.2013р. у справі № 5023/5287/12 залишено без змін.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 100216,24 грн. інфляційних нарахувань, 484034,94 грн. пені, 1519443,67 грн. 7% штрафу та в частині відстрочення виконання судового рішення на 3 місяці, прийнявши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань, пені та 7% штрафу задовольнити повністю та відмовити у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

30.09.2011 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2336/11 відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, якими вносилися зміни щодо ціни газу, порядку та умов проведення розрахунків і адреси та реквізитів сторін.

Згідно п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору, то він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплати продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

На виконання умов договору, продавець - позивач протягом жовтня 2011 року - квітня 2012 року передав імпортований природний газ на загальну суму 25053744,04 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ на загальну суму 7000301,00 грн., у зв'язку з чим, у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 18053443,04грн.

Після звернення позивача до господарського суду з даним позовом, відповідач повністю оплатив позивачу суму основного боргу, а тому господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

На вказану суму боргу позивачем нараховані: пеня в сумі 1454065,34 грн., 7% штрафу у розмірі 1534791,58 грн., 3% річних у сумі 396382,05 грн., інфляційні втрати в сумі 100216,24 грн. Розрахунок сум пені, штрафу та річних суди визнали правильним.

Поряд з цим, відповідачем було заявлене клопотання про зменшення заявлених до стягнення сум неустойки та відстрочення виконання судового рішення.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій та правомірно зменшили заявлені до стягнення розмір пені та 7% штрафу на 90 %, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, з чим погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено право господарського суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В розумінні змісту вказаної норми підставою відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений законом строк. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено обставини, з якими закон пов'язує можливість відстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан відповідача, обумовлений несвоєчасним відшкодуванням різниці між тарифами та собівартістю теплової енергії, що виробляється відповідачем та споживається населенням.

Стосовно вирішення попередніми судовими інстанціями спору в частині розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, то судова колегія касаційної інстанції виходить з наступного.

Як встановлено господарськими судами, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 100216,24 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо відмови у задоволенні названої вимоги посилаючись на те, що інфляційні втрати повинні бути обраховані за весь час прострочення платежу, а саме, за період з листопада 2011 року по листопад 2012 року, оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних не враховує дефляційні процеси, що мали місце у період прострочення, то з їх урахуванням у позивача відсутні збитки від інфляційних процесів.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватися за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Разом з тим, як встановлено апеляційним господарським судом, в абзаці 7 резолютивної частини рішення місцевим господарським судом помилково зазначено про відмову в стягненні інфляційних втрат не в сумі 100216,24 грн., а в розмірі 43450,06 грн., тому в цій частині рішення Господарського суду Харківської області від 10.01.2013 р. підлягало зміні, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З огляду на встановлені обставини та норми наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у даній справі.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013р. у справі №5023/5287/12 - без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Суддя Жаботина Г.В. Суддя Ковтонюк Л.В.