Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
Справа № 2а-6971/12/0170/28
18.03.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Дудкіної Т.М. ,
Цикуренка А.С.
секретар судового засідання Бондаренко К.С.
за участю сторін:
представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кефе"- Болібкова Алла Валеріївна, довіреність № 9 від 26.06.12
представник відповідача, Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Крекотинь Ганна Миколаївна, довіреність № б/н від 24.10.12
розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б. ) від 16.01.2013 у справі № 2а-6971/12/0170/28
до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кефе" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000152203 від 26.06.2012, вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з даним рішенням суду, Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2013 скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Кефе" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000152203 від 26.06.2012, яким позивачу збільшену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 65261,23 грн., у тому числі 52208,99 грн. - за основним платежем та 13052,24 грн. - за штрафними санкціями.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що висновки податкового органу про порушення платником податків вимог Податкового кодексу України не відповідають дійсним обставинам справи, в наслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0000152203 від 26.06.2012.
Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 26.06.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000152203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 65261,23 грн., у тому числі 52208,99 грн. - за основним платежем та 13052,24 грн. - за штрафними санкціями.
Передумовою збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій став акт від 18.06.2012 №624/22-03/16502815 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правових взаємовідносин із БВП "Строитель-плюс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму - 52208,99 грн., у тому числі: за квітень 2009 - 8333,33 грн., за травень 2009 - 33 333,33 грн., за червень 2009 - 10542,33 грн. В висновках акту також вказано, що не підтверджена реальність проведених господарських операцій ТОВ "Кефе" з контрагентам-постачальником БВП "Строітель - Плюс".
Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманих від БВП "Строітель - Плюс" податкових накладних, у зв'язку з тим, що правочини, які були укладені між зазначеним підприємством та позивачем, мають признаки "нікчемності", через наступне.
Платником податку, з положень пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку на вимогу підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.
Податковий кредит, за приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах.
Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та БВП "Строітель - Плюс" був укладений договір підряду №355 від 03.03.2006, згідно якому БВП "Строітель - Плюс"- підрядник зобов'язаний за свій ризик виконати по завданню позивача роботи відповідно до проектно-кошторисної документації. Об'єктом роботи є будівництво млина потужністю 36 тон на добу за адресою вул. Курортна, 2, с. Берегове. Замовник зобов'язаний прийняти та оплатити роботу відповідно до кошторису.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що на підтвердження реальності операцій позивачем надані документи за відносинами з БВП «Строитель-Плюс», а саме: акт приймання передачі об'єкту будівництва, податкова накладна від 29.05.2009 №1956 на суму 43254,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 7209,00 грн.; податкова накладна від 30.01.2009 № 228/1 на суму 50000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість -8333,33 грн.; податкова накладна від 27.02.2009 № 808 на суму 200000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 33333,33 грн.; податкова накладна від 02.03.2009 № 846 на суму 20000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 3333,30грн; платіжне доручення №101 від 18.06.2009 на суму 10000,00 грн., №115 від 09.07.2009 на суму 10000,00 грн., №119 від 27.07.2009 на суму 10000,00 грн., №123 від 06.08.2009 на суму 13254 грн.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, який вказаний вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, які долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами, а саме: податкові накладні, реєстри виданих-отриманих податкових накладних, Декларації з податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.03.2012. Отримання товару від БВП «Строитель-Плюс», оплата та їх подальше використання у господарський діяльності підтверджується договором, регістрами бухгалтерського обліку, платіжними дорученнями, банківськими виписками, актами виконаних робіт на загальну суму 313254,00 грн. у тому числі, податок на додану вартість у сумі 52208, 99 грн.
До того ж, матеріали справи містять висновок №164/12 судово-економічної експертизи від 26.11.2012, за результатами якої встановлено взаємовідносини із придбання послуг будівництва загальною вартістю 313 254,00 грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 52 208,99 грн.
Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушеній відносно посадової особи постачальників контрагента позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагента позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаному вище договору.
Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.
Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів, робіт і послуг з вказаного контрагента, заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб юридичних осіб, які є постачальниками контрагентів позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданих контрагентів з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. В акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ контрагентами позивача, а також не виконання робіт підрядними організаціями по конкретних об'єктах документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.
Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.
Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Оцінюючи дії Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2013 у справі № 2а-6971/12/0170/28 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 березня 2013 р.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис Т.М. Дудкіна
підпис А.С. Цикуренко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко
Суд | Севастопольський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.03.2013 |
Оприлюднено | 27.03.2013 |
Номер документу | 30202878 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Іщенко Галина Михайлівна
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Іщенко Галина Михайлівна
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Калініченко Г.Б.
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Калініченко Г.Б.
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Калініченко Г.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні