Рішення

від 18.03.2013 по справі 916/211/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" березня 2013 р.Справа № 916/211/13-г

За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: приватного підприємства "ІМІ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2

про визнання недійсним договору

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача : не з'явився

Від третьої особи: ОСОБА_2, особисто

СУТЬ СПОРУ: Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до приватного підприємства "ІМІ", в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2 від 28.11.2008р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством "ІМІ".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.01.2013р. позовну заяву (вх. № 398/2013) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

21.02.2013р. та 18.03.2013р. на адресу господарського суду Одеської області надійшли клопотання позивача (вх.вх. № 6153/2013, 8816/2013) про витребування у відповідача оригіналу договору, які судом задоволені, про що свідчать відповідні ухвали суду.

Клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи документів від 21.02.2013р. (вх. № 6151/2013) судом задоволено.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, правом на захист своїх інтересів не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

01.03.2013р. на адресу господарського суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_2 (вх.№ 7088/2013) про залучення його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, яка судом задоволена, про що свідчить відповідна ухвала суду.

Письмові пояснення із доданими до них документами третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 від 18.03.2013р. (вх. № 8899/2013) судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

01.03.2013р. на адресу господарського суду Одеської області надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяюшка" (вх. № 7087/2013) про залучення останнього до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, яка судом не задоволена з підстав її необґрунтованості.

Згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення третьої особи, суд встановив:

03 березня 2008р. між ТОВ "Дзержинський пивоварений завод" та ФОП ОСОБА_1 було укладено контракт № 3 від 03 березня 2008р., згідно умов п.п. 1.1. якого, Продавець зобов'язується поставити Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити обладнання для міні пивоварного заводу, вживане, фірми виробника "Maschinen und Anlagenbau U. Vollmer", Німеччина, надалі "Товар", а також необхідні для комплектації основного обладнання пристосування, приналежності та інше, що забезпечують нормальну експлуатацію обладнання із досягненням гарантованих видаткових, що є невід'ємною частиною контракту.

Умовами п.п. 2.1., 2.2., 2.3. Контракту передбачено, що ціни на Товар, що поставляється за цим контрактом, вказані в додатку № 1 до цього контракту та встановлюються в Євро. В ціну включена вартість тари, упаковки та маркування. Загальна вартість цього контракту складає 46500 (сорок шість тисяч п'ятсот) Євро.

Відповідно до п. 4 Контракту визначено умови оплати вартості продукції - 100 % передоплати у вигляді банківського переводу грошових коштів на валютний рахунок Продавця з валютного рахунку Покупця. Всі банківські витрати Покупця несе Покупець, всі банківські витрати Продавця несе Продавець, витрати банків посередників несе Покупець. Всі збори, податки та митні витрати на території України пов'язані з виконанням цього Контракту, сплачуються Покупцем, поза території України - Продавцем.

Цей контракт складено на російській мові в 2-х екземплярах, що мають однакову юридичну силу. Цей Контракт вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та дії до повного виконання кожною із сторін своїх обов'язків (п.10 Контракту).

28 листопада 2008р. муж фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та приватним підприємством "ІМІ" (Покупець) було укладено договір № 2, згідно умов п.1.1 якого, Продавець зобов'язується продати Покупцю обладнання для міні пивоварного заводу, уживане, виробника - Германія, в кількості та за цінами згідно Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п.1.2. Договору, ціна за обладнання для міні пивоварного заводу за цим Договором, вказана в Специфікації № 1 к діючому Договору та встановлюється в - гривні.

Відповідно до п.1.3. Договору, Покупець зобов'язується прийняти вищезазначене обладнання для міні пивоварного заводу, та сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому Договорі.

Умовами п.п. 1.5., 1.5.1., 1.5.2. Договору визначено, що сторони за цим Договором оцінили загальну вартість обладнання для міні пивоварного заводу у сумі: 160000 (сто шістдесят тисяч) гривень. Ціна продажу обладнання для міні пивоварного заводу, становить: 160000 (сто шістдесят тисяч) гривень. Зазначене в цьому Договорі обладнання для міні пивоварного заводу, продано за 160000 (сто шістдесят тисяч) гривень.

Передача обладнання для міні пивоварного заводу здійснюється Продавцем - Покупцю на протязі 6 місяців з дня підписання цього Договору. Передача обладнання для міні пивоварного заводу Продавцем і прийняття обладнання для міні пивоварного заводу Покупцем засвідчується відповідним актом прийому-передачі, який підписується сторонами (п.п. 2.1., 2.2. Договору).

Із змісту п. 6.2. Договору, вбачається, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами.

На виконання умов договору № 2 від 28.11.2008р. позивач передав, а покупець отримав обладнання для міні пивоварного заводу, що підтверджується складеним актом прийому-передачі обладнання для міні пивоварного заводу від 28.11.2008р.

Як вказує у позові позивач, що саме він відповідно до контракту № 3від 03.03.2008р. є власником пивоварного заводу , фірми виробника "Maschinen und Anlagenbau U. Vollmer", Німеччина, жодної угоди стосовно продажу належного йому обладнання пивоварні не укладав. Про існування договору № 2 від 28.11.2008р. позивачу стало відомо лише під час розгляду господарським судом Одеської області справи № 27/17-3316-2011 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяюшка" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов'язання повернути майно.

З врахуванням того, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 жодних договорів щодо відчуження міні пивоварного заводу не укладались, зокрема й договору № 2 від 28.11.2008р. й зумовило звернення позивача до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного договору недійсним, зазначає про те що даний договір ФОП ОСОБА_1 не укладав, а підпис та відтиск печатки є підробленими.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1,4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст. 181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на заявлені позовні вимоги позивача, які ґрунтуються на тому, що ФОП ОСОБА_1 договір № 2 від 28.11.2008р. та взагалі будь-які інші договори з ТОВ "ІМІ" не укладав, а підпис і відтиск печатки на оспорюваному договорі є підробленими.

При цьому, слід відмітити, що і наявність підроблення відповідачем документів, тобто вчинення зловмисних кримінально карних діянь, посилання на існування яких зазначається позивачем, мають бути підтверджені відповідними доказами, однак, дані обставини позивачами суду не доведено.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем в установленому законом порядку не надано суду належних та припустимих доказів, на які позивач посилається в якості обґрунтування своїх позовних вимог.

Таким чином, судом встановлено не обґрунтованість, недоведеність заявлених позивачем позовних вимог щодо наявності порушених його прав та охоронюваних законом інтересів спірним договором, що є підставою для суду відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог у повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Неявка відповідача в судові засідання не є перешкодою для розгляду справи, оскільки, як визначено Вищим господарським судом України у постанові від 04.11.2010р. у справі № 10-22-3-30/336-07-9260, суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередньо доставку судових ухвал відповідачу, якщо виконано наступні умови: ухвала була передана одним із способів, передбачених процесуальним законодавством, не було отримано будь-якого підтвердження, не зважаючи на всі розумні зусилля для отримання, процесуальні документи надсилались за адресою, яка зазначена стороною.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, як не обґрунтовані, не законні та не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Повний тест рішення складено 25.03.2013р.

Суддя Цісельський О.В.