Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-15887/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15887/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Бужак Н.П.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САН ТЕКС» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «САН ТЕКС» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 року №0000752260 та №0000762260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Позивача з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» (код з ЄДРПОУ 37617576) за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 23.10.2012 року №3838/22-621/37202578.

В ході перевірки контролюючим органом виявлені порушені Позивачем п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4 ст.201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в результаті чого Позивачем занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року в сумі 86 331,00 грн.,

пп.139.1.1 п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Кодексу, в результаті чого Позивачем занижено податок на прибуток на суму в розмірі 99 281,00 грн.

Згідно п.75.1 ст.75 Кодексу органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Кодексу встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Положеннями пункту 78.1 статті 78 Кодексу визначено обставини, за наявності хоча б однієї з яких здійснюється документальна позапланова перевірка.

Відповідно до п.79.1 ст.79 Кодексу документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом (п.81.1 ст.81 Кодексу).

Суд першої інстанції зазначає, що наказ про проведення перевірки, акт перевірки не містять посилання на обставину, якою зумовлено виникнення підстав для проведення перевірки, а Відповідачем не доведено наявності цих обставин.

04.08.2011 року між Позивачем (покупець) та ТОВ «Асгільдія» укладено договір №4083 на поставку товарів (текстильних виробів в асортименті), що відповідає характеру звичайної/основної господарській діяльності Позивача, за умовами якого передбачено постачання товарів на склад покупця, що, відповідно, не передбачає його участі у транспортних відносинах та оформлення ним транспортних взаємовідносин з перевізником.

Позивачу контрагентом видано податкові накладні від 01.09.2011 року №194 на суму 320 280,54 грн.(в т.ч.ПДВ - 53 380,09 грн.), від 16.09.2011 року №199 на суму 197 705,22 грн.(в т.ч.ПДВ - 32 950,87 грн.).

28.09.2011 року проведено оплату по договору у розмірі на суму 145 000 грн.(в т.ч.податок на додану вартість, 13.10.2011 року на суму 145 000 грн.(в т.ч. податок на додану вартість).

В матеріалах справи містяться договори, видаткові накладні, копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей та податкові накладні щодо подальшої поставки товарів підприємствам торгових мереж у вересні 2011 року.

Крім того, Позивачем надано копію договору №11 від 10.08.2010 року та акт приймання-передачі щодо оренди приміщень для виробничих потреб, загальною площею 54 кв.м., штатний розпис, згідно якого в штаті Позивача перебуває 8 осіб.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Кодексу витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст.138 Кодексу).

Згідно п.137.1 ст.137 Кодексу дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Кодексу).

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено перелік обов»язкових реквізитів, які повинні мати первинні та зведені облікові документи.

Згідно ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідачем не надано жодного доказу у підтвердження фіктивності або нікчемності укладеного між Позивачем та його контрагентом правочину, вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Первинні документи та податкові накладні, які видані Позивачу його контрагентом, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Контрагент Позивача на момент вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому мав право на видачу податкових накладних.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між Позивачем та його контрагентом та про неправомірність дій контролюючого органу.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 р оку №0000752260 та №0000762260.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Бужак Н.П.

Ухвала складена в повному обсязі 26 березня 2013 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.