Ухвала

від 18.03.2013 по справі 2701/2058/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

18.03.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/797/243/2013 Головуючий в першій

інстанції Гаркуша О.М.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній

інстанції Андрейченко А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Андрейченко А.А.,

суддів - Водяхіної Л.М., Зотова В.С.,

при секретарі - Лашкевич Н.О.,

за участю:

позивачів за первісним позовом

(відповідачів за зустрічним)-ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6,

представника відповідача

(позивача за зустрічним)

ОСОБА_7 та ПП «Антос» - адвокатів ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, приватного підприємства «ДДС-97», приватного підприємства «Антос», третя особа - державний реєстратор Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя, про визнання права власності на майно в порядку спадкування, та зустрічним позовом ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_10 і ОСОБА_11, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку в подружньому майні, виключення майна зі спадкової маси,

ВСТАНОВИЛА :

у жовтні 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду із зазначеним позовом, та уточнивши позовні вимоги, просили визнати за ними право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_12, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а саме: на земельну ділянку площею 0,0449 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку площею 0, 0440 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3; приватне підприємство «Антос» (ідентифікаційний код 31004890) (далі ПП «Антос» )- по 1/5 частці за кожним; а також визнати по 1/5 частці за кожним право на спадщину у вигляді: квартири АДРЕСА_1; 2/5 частки квартири АДРЕСА_4; вбудовано - прибудованого кабінету стоматолога площею 96,0 кв.м., підвалу площею 18,6 кв.м., розташованих по АДРЕСА_5; квартири АДРЕСА_6; житлового будинку АДРЕСА_7; автомобіля марки «Опель Зафира», 2007 року випуску, держаний номер НОМЕР_1; вбудовано - прибудованого кабінету стоматолога площею 52,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_8; приміщень, що розташовані в цокольному, першому, другому та мансардних поверхах багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_9.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_12, та згідно із ст. ст. 1218, 1261, 1267 ЦК мають право на майно, що залишилося після його смерті.

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_11, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з вимогами про встановлення юридичного факту проживання із ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 1999 року по 19.05.2001р. та з 17.01.2005р. по ІНФОРМАЦІЯ_3; про визнання спільною сумісною власністю її та ОСОБА_12 житлового будинку АДРЕСА_7; квартири АДРЕСА_1; автомобіля марки «Опель», модель «Зафира 1.8», 2007 року випуску, держаний номер НОМЕР_1; офісного приміщення кабінету стоматолога площею 52,8 кв.м. в будинку АДРЕСА_8; про визнання за нею права власності на ? частку подружнього майна: житлового будинку АДРЕСА_7; квартири АДРЕСА_1; автомобіля марки «Опель», модель «Зафира 1.8», 2007 року випуску, держаний номер НОМЕР_1; земельну ділянку площею 0,0449 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку площею 0, 0440 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_6; 2/5 частки квартири АДРЕСА_4; вбудовано - прибудованого кабінету стоматолога площею 96,0 кв.м., підвалу площею 18,6 кв.м., розташованих по АДРЕСА_5; кабінету стоматолога площею 52,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_8; а також виключити зазначене майно зі складу спадкового майна.

Вимоги мотивовані тим, що зазначене майно було придбане нею та ОСОБА_12 як в період зареєстрованого шлюбу, так і в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в зв'язку з чим відповідно із нормами СК має право на ? частку спірного майна.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 26 жовтня 2012 року в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволений частково - встановлений юридичний факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 і ОСОБА_12 в період з 17.01.2005р. до ІНФОРМАЦІЯ_3; визнано сумісною спільною власністю подружжя ОСОБА_7 і ОСОБА_12: житловий будинок АДРЕСА_7; квартира АДРЕСА_1; автомобіль марки «Опель» модель Зафира 1.8», 2007 року випуску; визнано за ОСОБА_7 право власності на ? частку подружнього майна: житлового будинку АДРЕСА_7; квартири АДРЕСА_1; автомобіля марки «Опель», модель «Зафира 1.8», 2007 року випуску, держаний номер НОМЕР_1; земельну ділянку площею 0,0449 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку площею 0, 0440 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_6; 2/5 частки квартири АДРЕСА_4; вбудовано - прибудованого кабінету стоматолога площею 96,0 кв.м., підвалу площею 18,6 кв.м., розташованих по АДРЕСА_5.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, справу направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, апелянт не згодна з висновком суду про те, що відсутність відмови нотаріуса у оформленні права на спадщину є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що за позовом ОСОБА_7 ухвалою суду зупинено провадження спадкової справи, а також вона не згодна з правом ОСОБА_7 на спадщину після смерті її сина.

Крім того, на момент смерті спадкодавцю належало нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_9, відносно якого вона не має правовстановлюючих документів. Вважає, що ОСОБА_7 фальсифікувала документи, за якими зазначений об'єкт нерухомості належить їх, оскільки в 2002 році вона бачила договір на будівництво, де замовником був зазначений її син, а ОСОБА_7 в період будівництва не працювала, не мала ніякого доходу, тому не могла фінансувати будівництво, надані ОСОБА_7 квитанції про таке фінансування в 2010 році викликають сумніви в їх справжності. Крім того, у порушення вимог ст. 131 ЦПК суд прийняв ці докази безпосередньо перед судовими дебатами.

Також апелянт вважає, що ОСОБА_7 відповідно до ст. 123 ЦПК не мала права на звернення із зустрічним позовом, оскільки за первісним позовом є не відповідачем в силу тих обставин, що її шлюб із спадкодавцем на момент смерті був розірваний, а лише є законним представником неповнолітніх дітей спадкодавця.

Також апелянт не згодна з висновком суду про доведеність факту шлюбних відносин, оскільки допитані в судовому засіданні свідки є друзями та особами, що працюють під керуванням ОСОБА_7 Між тим, суд не допитав свідків, які проживають по АДРЕСА_7, де, нібито, її син та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю. Вітальні листівки ОСОБА_7 від імені її сина та їх дітей вважає не доказом факту проживання однією сім'єю, а позитивним елементом виховання. Крім того, в листівках відсутні дати їх підписання. Наявність у ОСОБА_7 направлення до пансіонату на ім'я спадкодавця не є доказом відпочинку останнього разом із ОСОБА_7

Також апелянт не згоден з правом ОСОБА_7 на спадщину, оскільки після розірвання її шлюбу із спадкодавцем мав місце поділ подружнього майна, що підтверджується реєстрацією та фактичним проживанням ОСОБА_7 з 21.05.2004р. в квартирі по АДРЕСА_10, та зазначенням цього місця проживання ОСОБА_7 у віх заявах та позовах, крім останнього зустрічного.

Також зазначає, що судом невірно було вирішено питання про судові витрати.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія судів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами за первісним позовом не надано доказів про те, що нотаріус відмовив їм в оформленні права на спадщину шляхом винесення відповідної постанови, а тому їх позовні вимоги є передчасними.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_12 у період з 17.01.2005р. по 09.12.2009 року був доведеній та підтвердженій відповідними доказами. На підставі цього встановленого факту судом першої інстанції частина спірного майна, що є предметом розгляду справи, була визнана спільною сумісною власністю подружжя, та визнано право власності за ОСОБА_7 на ? частку цього подружнього майна.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_12 (а.с. 14 том 1).

З заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та як законний представник малолітніх дітей - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2; а також ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 95, 142 том 1).

Спадкодавець ОСОБА_12 є сином ОСОБА_3, а також батьком ОСОБА_5, ОСОБА_4, а також неповнолітніх ОСОБА_10 і ОСОБА_11, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_7 (а.с. 13, 16, 17, 19 том 1).

19.05.2001р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 був зареєстрований шлюб (а.с. 20 том 1).

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13.12.2004р., яке набрало законної сили 17.01.2005р., шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 був розірваній (а.с. 24 т. 1).

Після розірвання шлюбу, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_7 та ОСОБА_12 народився син ОСОБА_11 (а.с. 17 т. 1).

У період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_12 було придбане таке майно:

- земельна ділянка площею 0,0449 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 14.12.2001р. (а.с. 63 том 1), зареєстрований 12.02.2002р.);

- земельна ділянка площею 0, 0440 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3(договір купівлі-продажу від 14.12.2001р. (а.с. 62 том 1), зареєстрований 12.02.2002р.);

- квартира АДРЕСА_6(свідоцтво про право власності від 22.06.2004р.);

- 2/5 частки квартири АДРЕСА_4 (договір купівлі-продажу від 07.06.2001р. (а.с. 58-60);

- вбудовано - прибудований кабінет стоматолога площею 96,0 кв.м., підвал площею 18,6 кв.м., розташовані по АДРЕСА_5 (свідоцтво про право власності від 17.06.2003р. (а.с. 65).

Зазначене майно в силу вимог ст. 60 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя. Частиною 1 ст. 70 Сімейного кодексу встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Висновки суду першої інстанції в цій частині цілком обґрунтовані та засновані на законі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 про встановлення факту її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_12 у період з 17.01.2005р. по ІНФОРМАЦІЯ_3, суд першої інстанції виходив із того, що після розірвання шлюбу жоден з подружжя не вступив в новий шлюб, не звертався з позовами про стягнення аліментів, поділ майна, визначення місця проживання неповнолітніх дітей, вони як і раніше продовжували проживати однією сім'єю і вести сумісне господарство.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він встановлений на підставі належних та допустимих доказів, а саме: свідчень ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, та письмових доказів, з яких безперечно вбачається, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 був розірваній формально. Після розірвання шлюбу в них народився ще один син, вони проживали спільно та вели сумісне господарство, разом відпочивали, працювали на одному підприємстві, працівники якого сприймали їх саме як сім'ю. Більш того, про те, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 був розірваний не було відомо позивачам за первісним позовом та співробітникам ОСОБА_12 свідкам ОСОБА_14 ОСОБА_16 Про цей факт вони дізналися лише при розгляді цієї справи безпосередньо у суді. Позивачі за первісним позовом - мати спадкодавця та його діти, сприймали в цей період ОСОБА_7 відповідно як дружину сина та батька, що підтверджується їх власноручними заявами про визнання за ОСОБА_7 права право на спільне майно та подружню частку в цьому майні, що містяться у спадковій справі (а.с. 96 оборот).

З огляду на зазначену сукупність належних та допустимих доказів судом першої інстанції на підставі ст. 74 Сімейного кодексу України обгрунтовано визнано за ОСОБА_7 право власності на ? частку майна, що було придбане за час проживання однією сім'єю, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_7 (свідоцтво про право власності зареєстровано 15.01.2009р. (а.с. 66-68),

- квартира АДРЕСА_1; зареєстровано 15.06.2005р. (а.с. 55-57 том 1),

- автомобіль марки «Опель», модель «Зафира 1.8», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (техпаспорт - а.с. 61).

Доводи апелянта про поділ подружнього майна після розірвання шлюбу між спадкодавцем та ОСОБА_7 17.01.2005р. та недоведеність факту їх проживання однією сім'єю з 17.01.2005р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 спростовуються сукупністю зазначених вище доказів, в тому числі, свідченнями друзів та співробітників, які не було підстав ставити під сумнів, оскільки свідки були попереджені про відповідну кримінальну відповідальність, а їх свідчення оцінені судом у сукупності з іншими доказами, які узгоджуються між собою.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до 1261 ЦК України у пергу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як встановлено судом першої інстанції позивачі за первісним позовом - мати та діти спадкодавця, як спадкоємці першої черги, звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус виносить відповідну постанову.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що усі без виключення позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є передчасними, тому що по цей час ними не втрачена можливість оформити своє право власності на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_12, у встановленому законом нотаріальному порядку.

Доводи апелянта в цій частині висновків суду не спростовують.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не вирішив питання про майно стоматологічних підприємств, судова колегія вважає додатково зазначити наступне.

Як вбачається із заявлених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовних вимог (з урахуванням змін та уточнень від 01.10.2012р. - а.с. 1-5 том 2), вони просили суд визнати за ними право власності на 1/5 частку у спадковому майні за кожним, зокрема, Приватному підприємстві «Антос», ідентифікаційний код 31004890.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, вносяться у зв'язку із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, крім документів, передбачених частиною першою цієї статті, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про внесення змін до складу засновників (учасників) та один з документів, передбачених частиною третьою статті 29 цього Закону. Відповідно до вимог частини 4 ст. 29 вказаного Закону у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи - засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається ксерокопія (нотаріально засвідчена копія; копія, завірена органом державної реєстрації актів цивільного стану) свідоцтва про смерть фізичної особи або документа, що є підставою для його видачі відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану".

Матеріали справи не містять доказів про те, що позивачі за первісним позовом у встановленому законом порядку зверталися до державного реєстратора Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя з відповідними заявами про внесення змін до відомостей про юридичну особу - ПП «Антос», які містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку зі смертю його засновника - спадкодавця ОСОБА_12, а також відомостей про те, що їм було відмовлено в проведенні державної реєстрації таких змін.

Тобто ці позовні вимоги також є передчасними, оскільки до цього часу позивачі за первісним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не позбавлені ні права у встановленому законом порядку отримати свідоцтва про право на спадщину за законом в нотаріальному порядку, так й не позбавлені можливості звернутися до державного реєстратора Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя з відповідними заявами про внесення змін до статуту ПП «Антос» щодо державної реєстрації зміни складу засновників підприємства у зв'язку зі смертю ОСОБА_12

Стосовно позовних вимог за первісним позовом про визнання права власності на приміщення, що розташовані в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_9, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання позивачами доказів того, що це майно входить до спадкової маси.

Відповідно до наданих ОСОБА_7 доказів спірний багатоквартирний житловий будинок побудований в 2010 році на її кошти, внесені за договором про дольову участь у будівництві та договором підряду стосовно будівництва - 20.12.2009р. та в 2010р., та введений в експлуатацію в 2011 році, тобто після смерті спадкодавця ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 217 - 226 том 1, а.с. 31 - 40 том 2).

Оригінали зазначених документів оглянути в судовому засіданні апеляційного суду.

Право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_9 за ОСОБА_12 в Комунальному підприємстві «Бюро техничної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради не зареєстровано. Право власності за цією адресою на частину приміщень зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2011р. (а.с. 252 том 1, а.с. 37 - 40 том 2).

Зазначене право власності ОСОБА_7 позивачами за первісним позовом не оспорено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні згідно із ст. 27 ЦПК України, так і обов'язок із доказування обставини при невизнанні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що відповідач не надав суду переконливих доказів у підтвердження заявлених вимог за первісним позовом та заперечень проти зустрічного позову.

За таких обставин слід визнати, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України підстави для скасування чи зміни рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303-317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: /підпис/ Андрейченко А.А.

Судді: /підпис/ Водяхіна Л.М.

/підпис/ Зотов В.С.

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

м. Севастополя А. А. Андрейченко