Рішення

від 26.03.2013 по справі 5015/2402/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.13 Справа№ 5015/2402/11

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» (м. Хмельницький)

до відповідача: Львівської міської ради (м. Львів)

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент містобудування Львівської міської ради (м. Львів)

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (м. Львів)

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (м. Львів)

про: визнання за ТзОВ «Будівельник», зареєстрованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Уборевича, 4, права власності на реконструйоване нерухоме майно - приміщення ливарного цеху під літ.Б-1 за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149, «б», а саме, приміщення першого поверху площею 1454,4 кв.м; приміщення другого поверху площею 921,5 кв.м., мансарда площею 169,5 кв.м., загальною площею 2545,4 кв.м., приміщення під літ. Н-1 загальною площею 273,6 кв.м., приміщення під літ. Н 1-1 загальною прощею 30,9 кв.м., приміщення під літ. К-1 загальною площею 743,1 кв.м., приміщення під літ. К 1-1, площею 132.3 кв.м. та стягнення судових витрат з відповідача.

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В. Пшеничній

Представники:

від позивача: Не з'явився

від відповідача: Крумшин Н.М. - представник, довіреність №1.7 вих-23 від 04.02.2013 р.

від третьої особи 1: Крумшин Н.М. - представник, довіреність №24-76 від 23.02.2012 р

від третьої особи 2: Холявка І.Я. - представник, довіреність №7/13-6-93 від 03.01.2013 р.

від третьої особи 3: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» (м. Хмельницький) до Львівської міської ради (м. Львів), Третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент містобудування Львівської міської ради (м. Львів), Третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (м. Львів), третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (м. Львів) про визнання за ТзОВ «Будівельник», зареєстрованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Уборевича, 4, права власності на реконструйоване нерухоме майно - приміщення ливарного цеху під літ.Б-1 за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149, «б», а саме, приміщення першого поверху площею 1454,4 кв.м; приміщення другого поверху площею 921,5 кв.м., мансарда площею 169,5 кв.м., загальною площею 2545,4 кв.м., приміщення під літ. Н-1 загальною площею 273,6 кв.м., приміщення під літ. Н 1-1 загальною прощею 30,9 кв.м., приміщення під літ. К-1 загальною площею 743,1 кв.м., приміщення під літ. К 1-1, площею 132.3 кв.м. та стягнення судових витрат з відповідача.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.05.2011 року суддею Данко Л.С. порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 31.05.2011 року. Ухвалою суду від 31.05.2011 року розгляд справи відкладено до 09.06.2011 року, у зв'язку з залученням третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департаменту містобудування Львівської міської ради (м. Львів) та третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (м. Львів). Ухвалою суду від 09.06.2011 року розгляд справи відкладено до 23.06.2011 року, у зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду. Ухвалою суду від 23.06.2011 року по справі оголошено перерву до 06.07.2011 року. Ухвалою суду від 06.07.2011 року провадження у справі зупинено, у зв'язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи.

У зв'язку з обранням судді Данко Л.С. суддею Львівського апеляційного господарського суду, проведено повторний автоматизований розподіл справи №5015/2402/11, внаслідок чого справу передано для розгляду судді Пазичеву В.М.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.01.2013 року порушено провадження у справі і поновлено її розгляд, справу призначено до розгляду на 06.02.2013 року. Ухвалою суду від 06.02.2013 року розгляд справи відкладено до 14.02.2013 року, у зв'язку з неявкою представників сторін. Ухвалою суду від 14.02.2013 року розгляд справи відкладено до 25.02.2013 року, у зв'язку з неявкою представників відповідача, третьої особи 1 та третьої особи 2. Ухвалою суду від 25.02.2013 року судом залучено третю особу 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (м. Львів).Ухвалою суду від 25.02.2013 року розгляд справи відкладено до 01.03.2013 року, у зв'язку з необхідністю надання доказів по справі. Ухвалою суду від 01.03.2013 року розгляд справи відкладено до 06.03.2013 року, у зв'язку з необхідністю надання доказів по справі. Ухвалою суду від 06.03.2013 року розгляд справи відкладено до 19.03.2013 року, у зв'язку з відсутністю третьої особи 2 та третьої особи 3 та для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 19.03.2013 року розгляд справи відкладено до 26.03.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників відповідача та третіх осіб.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.01.2013 року, про відкладення від 06.02.2013 року, від 14.02.2013 року, від 25.02.2013 року, від 01.03.2013 року, від 06.03.2013 року, від 19.03.2013 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, хоча і був своєчасно належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується реєстром №357 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 20.03.2013 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

13.02.2013 року за вх.№4155/13 позивач подав заяву про надання можливості ознайомлення з матеріалами справи.

14.02.2013 року за вх.№4218/13 позивач подав додаткові пояснення по справі.

01.03.2013 року за вх.№5848/13 позивач подав додаткові пояснення по справі.

06.03.2013 року за вх.№6369/13 позивач подав додаткові пояснення по справі.

26.03.2013 року за вх.№8507/13 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач, третя особа 1 та третя особа 2 заперечили проти даного клопотання.

Суд відхилив дане клопотання, оскільки згідно ст. 77 ГПК України, розгляд справи може бути відкладений лише в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, а, відповідно, такі, з урахуванням можливості попередження про відкладення розгляду справи відсутніх учасників процесу, є вичерпаними. Також, суд зазначає, що клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням у відрядженні представника від позивача - Фрусенко А.О. подав у день розгляду справи нарочно у канцелярію суду другий представник позивача, який приймав участь у попередніх засіданнях - Міхняк Г.М., що свідчить про можливість забезпечити його явку у судове засідання 26.03.2013 року зважаючи на те, що явка представника позивача визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.01.2013 року, про відкладення від 06.02.2013 року не виконав, про відкладення від 14.02.2013 року виконав частково, від 25.02.2013 року, від 01.03.2013 року, від 06.03.2013 року, від 19.03.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

25.02.2013 року за вх.№5258/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

06.03.2013 року за вх.№6374/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

18.03.2013 року за вх.№7247/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

Третя особа-1 вимог ухвали суду про відкладення від 14.02.2013 року, від 25.02.2013 року, від 01.03.2013 року, від 06.03.2013 року, від 19.03.2013 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання забезпечила.

Третя особа-2 вимог ухвали суду про відкладення від 14.02.2013 року, від 25.02.2013 року, від 01.03.2013 року, від 06.03.2013 року, від 19.03.2013 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання забезпечила.

01.03.2013 року за вх.№5849/13 третя особа 2 подала додаткові пояснення по справі.

26.03.2013 року за вх.№8679/13 третя особа 2 подала відзив на позовну заяву.

Третя особа-3 вимог ухвали суду про відкладення від 01.03.2013 року, від 06.03.2013 року, від 19.03.2013 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою, що підтверджується реєстром №359 на відправлення рекомендованої кореспонденції з повідомленням за 20.03.2013 року, а явка третьої особи 3 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 26.03.2013 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 11.01.2001 року ТзОВ «Будівельник» придбало на підставі договору купівлі-продажу у ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» комплекс приміщень ливарного цеху загальною площею 2029,9 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Зелена,149.

Позивач зазначає, що 22.10.2001 року ТзОВ «Будівельник» отримав в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" реєстраційне посвідчення на право колективної власності на придбаний комплекс приміщень ливарного цеху за адресою :м. Львів, вул. Зелена,149.

Позивач наголошує, що 30.05.2005 року між ТзОВ «Будівельник» та Львівською міською радою було укладено договір оренди на земелю загальною площею 0,6367 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149, для обслуговування споруд, а саме, придбаного комплексу приміщень ливарного цеху.

Позивач зазначає, що у 2008 році у ТзОВ «Будівельник» виникла виробнича необхідність для проведення реконструкції приміщень придбаного комплексу, шляхом внутрішніх перепланувань та надбудови мансарди. З цією метою ТзОВ «Будівельник» замовило у ТзОВ «Каскад-Холод» проектні пропозиції з реконструкції приміщень підприємства ТзОВ «Будівельник» для пристосування їх під складські та офісні приміщення на вул. Зеленій, 149 «б» в м. Львові.

Позивач вказує, що станом на 2009 рік ТзОВ «Будівельник» у відповідності з розробленими ТзОВ «Каскад-Холод» проектними пропозиціями з реконструкції придбаних приміщень ливарного цеху ТзОВ «Будівельник» на вул. Зеленій, 149 «б» в м. Львові завершило роботи з проведення реконструкції зазначених приміщень.

Позивач зазначає, що Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" виготовило нові інвентаризаційні справи реконструйованих приміщень комплексу ливарного цеху за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149 «б».

Позивач стверджує, що в результаті проведеної реконструкції ливарного цеху під літ Б-1 на вул. Зелена, 149 «б» шляхом внутрішніх перепланувань з надбудовою мансарди площа вказаного приміщення збільшилася з 1 699,4 кв.м. до 2 545,4 кв.м. Балансова вартість зазначених приміщень складає 2 386 858 грн.

Позивач наголошує, що, враховуючи наведене, та приймаючи до уваги ту обставину, що ТзОВ «Будівельник» на законних підставах набуло право власності на приміщення комплексу, в тому числі ливарного цеху за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149 «б», що знаходяться на орендованій земельній ділянці, в межах цих приміщень здійснило їхню реконструкцію за власний рахунок та у відповідності до розроблених проектних пропозицій (без проведення реконструкції зовнішніх несучих стін) з дотриманням будівельних норм і правил без порушення прав та інтересів третіх осіб, він звертався у Львівську міську раду і просив прийняти рішення про надання дозволу на експлуатацію та визнання за позивачем права власності на реконструйовані приміщення комплексу ливарного цеху за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149 «б» відповідно до проектних пропозицій та виготовлених інвентаризаційних справ, що додавалися.

Позивач стверджує, що 25.11.2010 року отримав відповідь з Департаменту містобудування Львівської міської ради, з якої вбачається, що дозвіл на отримання права власності може бути ним отриманий після здачі в експлуатацію реконструйованого об'єкта, тобто якою відмовлено в задоволенні звернення, а відтак, на думку позивача, він не може використати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Позивач вказує, що реконструкція нерухомого майна, яке належало позивачу на праві власності проводилася без належно погодженого робочого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт, про що у своєму зверненні до Львівської міської ради позивач зазначав, а відтак, за таких обставин, здача в експлуатацію реконструйованого позивачем об'єкту нерухомості є неможливою, що підтвердив в судовому засіданні і представник третьої особи 2. Тому, на думку позивача, така відповідь Львівської міської ради є невизнанням з боку відповідача права власності позивача на реконструйовані об'єкти нерухомості, що, на думку позивача, підтвердив в судовому засіданні представник відповідача у своїх поясненнях суду .

Позивач зазначає, що, керуючись п.3 ст.376 ЦК України та ст.392 ЦК України, він звернувся з позовом до суду про визнання права власності на самочинне будівництво (реконструйоване позивачем нерухоме майно, яке належало йому на праві власності). Позивач наголошує, що обов'язкова умова для визнання права власності на самочинне будівництво - наявність у позивача земельної ділянки має місце, оскільки договір оренди додано до матеріалів справи. На думку позивача, додатковими доказами є висновок судової будівельно-технічної експертизи від 28.12.2012 р. №2880, де зазначено, що реконструйоване позивачем нерухоме майно відповідає вимогам ДБН, які ставляться до приміщень виробничого, складського та адміністративного призначення, що передбачено п.8.1 Тимчасового положення, зазначеного вище.

Позивач наголошує, що відзив, поданий третьою особою 2 стосується порядку здійснення реконструкції та здачі в експлуатацію об'єкту нерухомого майна і, аж ніяк, не спростовує доводи позивача з покликанням на п.3 ст.376 ЦК України, що дає можливість визнати право власності за рішенням суду на об'єкт самочинного будівництва.

Відповідач дані позовні вимоги не визнає, вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки ТзОВ «Будівельник», не зверталося до Львівської міської ради щодо надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки перед початком будівництва, хоча, згідно п.4 висновку Управління архітектури Львівської міської ради від 06.08.2004 р. № 2-5460/20 про наявність містобудівних умов та обмежень щодо користування земельною ділянкою на вул. Зеленій, 149, капітальний ремонт та реконструкція будівель дозволяється за умови оформлення відповідного дозволу та узгодження у встановленому порядку проектної документації.

Отже, на думку відповідача, реконструкція будівлі Б-1 здійснювалася ТзОВ «Будівельник» без отримання дозволів на будівництво та виконання будівельних робіт, без затвердженого виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування проекту будівництва, а отже є самочинно здійсненою реконструкцією.

Відповідач стверджує, що на звернення ТзОВ «Будівельник» від 09.11.2010 р. щодо введення в експлуатацію реконструйованих без відповідних погоджень будівель, Департаментом містобудування Львівської міської ради 25.11.2010р. №2-11996/24 надано роз'яснення стосовно вимог діючого на той час законодавства України, а саме щодо необхідності звернення до органів виконавчої влади для затвердження архітектурно-планувальних вимог та погодження проектної документації в органах місцевого самоврядування. Окрім того, роз'яснено, що введення об'єктів в експлуатацію здійснюється відповідно до затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №534 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів та Закону України «Про планування і забудову територій».

Таким чином, відповідно до ст. 30 1 Закону України «Про планування і забудову територій», на думку відповідача, звернувшись до Департаменту містобудування Львівської міської ради стосовно введення в експлуатацію реконструйованих об'єктів, позивач звернувся до неналежного та не уповноваженого на введення в експлуатацію приміщень органу.

Відповідач звертає увагу на те, що, згідно договору купівлі-продажу від 11.01.2001р., укладеного між ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» та ТзОВ «Будівельник», відбулось відчуження комплексу приміщень ливарного цеху, загальною площею 2029 кв.м., що знаходяться у м. Львові по вул. Зеленій, 149. Комплекс таких приміщень, зокрема, складали: будівля, позначена на плані літ. Б-1, літ. Н, літ. О, літ. Р, літ. С, літ. К. Власне для обслуговування цих будівель Львівською міською радою і надно ТзОВ «Будівельник» земельну ділянку площею 0,6367 га, вилучивши її у ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів».

Відповідач зазначає, що, згідно реєстраційного посвідчення Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 22.10.2002р., приміщення під літ. О, літ. Р, літ. С знесено, а таких що вказані у позовній заяві, як реконструйовані під літ. К-1-1, літ. Н-1-1 на момент видачі цього посвідчення не існувало. Відтак, будівлі під літ. К-1-1, літ. Н-1-1, є самочинним будівництвом нових приміщень, що здійснено не лише без дозволу на будівництво, відповідно затверджених проектів будівництва, а також і без відведеної для такої мети землі, оскільки земельна ділянка площею 0,6367 га була надана ТзОВ «Будівельник» для обслуговування наявних будівель, а не будівництва нових.

Відповідач наголошує, що подані ТзОВ «Будівельник» технічні паспорти будівель, позначених літ. К-1, літ. Н-1, літ. Б-1, та два інші на невідомі будівлі, що не позначені літерами, видані Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки у Львівській області 20.05.2009 р. та 29.11.2010 р. При цьому, Розпорядження Сихівської районної адміністрації №105 про присвоєння будівлям під літ. Б-1, К, Н, поштового номеру 149 «б» на вул. Зеленій, 149 датоване 01.03.2011 р.

Також, на думку відповідача, у доданих до позовної заяви документах відсутні висновки, що підтверджували б проведення оцінки майна, а, відповідно, й сплати державного мита у відповідності до Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито».

Відповідач зазначає, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з вимогою визнати за ним право власності на самочинно реконструйований об'єкт за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 149. При цьому, факт здійснення реконструкції, внаслідок якої площа об'єкту збільшилася вдвічі, власне самочинно, позивач визнає повністю та вважає, що вчинив усі необхідні дії для оформлення права власності на новостворений об'єкт у позасудовому порядку. Однак, на переконання відповідача та третьої особи, такі необхідні дії не було вчинено.

Відповідач наголошує, що станом на момент звернення до суду із даним позовом було чинним Положення «Про врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові», яке затверджено рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.05.2005 р. № 406. Проте, на думку відповідача, позивач не долучив до свого звернення від 09.11.2010 р. №2-11998, згідно якого позивач звернувся до Львівської міської ради щодо оформлення права власності, усіх необхідних документів, наслідком чого стало повернення документів листом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 07.08.2011 р. №1104/вих.-1570/24. При цьому, у листі зазначено, що відповідь може бути оскаржена у встановленому законом порядку. Таким правом позивач не скористався. Цим листом Департамент містобудування Львівської міської ради не заперечив право власності позивача, а лише вказав на необхідні дії, що потрібно вчинити для його оформлення.

Відповідач наголошує, що Львівська міська рада та Департамент містобудування Львівської міської ради не оспорювали право власності на об'єкт нерухомості. Листом від 07.08.2011р. №1104/вих.-1570/24 Департаментом в межах повноважень відмовлено в його оформленні з підстав ненадання всіх необхідних документів.

Відповідач вказує, що Львівською міською радою не вживалися заходи щодо розірвання договору оренди землі, знесення самочинно здійсненого об'єкту та звернення до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області. Такі дії є правом, а не обов'язком Львівської міської ради як уповноваженого власника земельної ділянки.

Відповідач зазначає, що пункт 3 ст. 376 ЦК України, на який посилається позивач як на обґрунтування можливості визнання судом права власності на об'єкти нерухомості, містить обов'язкову умову, а саме - надання земельної ділянки під уже здійснене самочинне будівництво. Такого рішення уповноваженим власником - Львівською міською радою не приймалося і з такою вимогою позивач не звертався. Земельна ділянка надавалася у користування для обслуговування наявних будівель станом на 2005 рік, тобто, до проведення реконструкції.

Відповідач зазначає, що позивач, згідно витягів Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", є власником об'єктів, щодо яких у встановленому законом порядку здійснено державну реєстрацію, а не стосовно об'єктів, утворених внаслідок їх реконструкції та добудови, тому права власності у нього на них, у зв'язку із відсутністю прийняття їх до експлуатації та їх державної реєстрації, не виникало.

Відповідач наголошує, що до моменту подання позову, між ТзОВ «Будівельник» та Львівською міською радою не існувало спору з приводу права власності на об'єкт нерухомості по вул. Зелена, 149.

Третя особа 2 наголошує, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Третя особа 2 зазначає, що позивач при створені вказаного об'єкта архітектури не отримав відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, що є грубим порушенням ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (нормативно правого акту, який діяв на момент виконання будівельних робіт).

Також, на думку третьої особи 2, вказані будівельні роботи проводились без належно затвердженої та погодженої проектної документації, що є порушенням ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», п. 9.1 ДБН «Порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва».

Третя особа 2 наголошує, що, виходячи з постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 р., проект не є належно затвердженим за умови відсутності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи у випадку, коли її проведення є обов'язковим, тобто позивачем вчинено грубе (істотне) порушення державних будівельних норм (ДБН А.2.2-3-2004). Усунути таке порушення шляхом перебудови є неможливим, в зв'язку з чим збереження такої будівлі, а, тим більше, оформлення права власності суперечитиме чинному законодавству України.

Третя особа 2 зазначає, що позивачу земельна ділянка не виділялась для проведення будівельних робіт, а навпаки, надано обмеження щодо здійснення таких робіт, що вказує на те, що позивачем здійснено будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети та нежить до земель територіальної громади міста Львова, що є порушенням ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 22 Закону України «Про основи містобудування».

Третя особа 3 вимоги суду щодо надання пояснення стосовно предмету спору не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.3 ст.376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване (в даному випадку реконструйоване) нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до п.8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом №715 Мінюсту України від 07.02.2002 року, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: а) органом місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що, відповідно до чинного законодавства України, засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», надання дозволу на спорудження об'єктів містобудування, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій території та надання дозволу на проведення цих робіт відноситься до компетенції виконавчих органів міських рад. При здійсненні зазначених повноважень, відповідні місцеві органи зобов'язані керуватись вимогами Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 року № 1699-ІІІ, а також Порядком надання вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 489 від 20.05.2009 р.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про планування і забудову територій", забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств. Розміщення об'єктів містобудування на території населених пунктів та за їх межами здійснюється відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, шляхом надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки згідно із затвердженою містобудівною документацією, регіональними або місцевими правилами забудови.

Згідно ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», що будівництво (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Статтею 27 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що замовники (забудовники) та підрядники під час створення об'єкта архітектури зобов'язані забезпечувати будівництво об'єктів архітектури згідно з робочою документацією.

Згідно із п. 9.1 ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва», проектна документація погоджуються з місцевими органами містобудування та архітектури відповідно до місцевих правил забудови відносно архітектурно-планувальних рішень, розміщення, раціонального використання наміченої для відведення території, відповідності передбачених рішень вимогам архітектурно-планувального завдання, містобудівній документації.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, отримані відповідно до частини четвертої цієї статті або затверджені рішенням відповідної місцевої ради, є підставою для отримання інших вихідних даних для проектування об'єкту (об'єктів) забудови земельної ділянки та здійснення цього проектування.

Під проектом слід розуміти, залежно від категорії об'єкта будівництва, відповідний склад документації, визначеної ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», отриманої відповідно до ст.ст. 27, 30 зазначеного Закону.

Крім того, для проведення будівельних робіт (реставраційних робіт) особі необхідно отримати належний дозвіл, тобто передбачений ст.ст. 35-37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», дозвільний документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі, адже право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст.ст. 27, 29, 30, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт, згідно ст.ст. 34, 37 вищезазначеного Закону.

Стаття 29 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачає відповідальність за здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також визначає, що здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Також, статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

При встановленні моменту набуття права власності, у ч.2 ст.331 ЦК України передбачено, що таке право набувається з моменту введення об'єкту в експлуатацію та його державної експлуатації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням Державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ст. 30 1 Закону України «Про планування і забудову територій», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, який отримує забудовник за результатами розгляду поданої до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю письмової заяві із необхідним пакетом документів. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів будівництва забороняється.

Крім того, згідно ст.90 Земельного кодексу України, ч.1 ст.375 ЦК України, саме власнику земельної ділянки належить право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Такого дозволу щодо забудови земельної ділянки у м. Львові по вул. Зеленій,149 у м. Львові Львівською міською радою позивачу не надавалося.

У ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» вказано, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки. Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.

Ст. 22 Закону України «Про основи містобудування» передбачає, що забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, позивачем вчинено грубе (істотне) порушення державних будівельних норм (ДБН А.2.2-3-2004). В зв'язку з чим оформлення права власності на таку будівлю без дотримання вищезгаданих вимог норм чинного законодавства України суперечитиме чинному законодавству.

Згідно ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно Положення «Про врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові», яке затверджено рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.05.2005р. № 406, дане Положення врегульовувало порядок розгляду питань з самочинного (самовільного) будівництва у м. Львові (крім цілісних майнових комплексів), що стосуються фізичних осіб, юридичних осіб і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, уповноваженими на це структурними підрозділами міської ради і визначає механізм виконання прийнятих рішень.

Згідно п.11 даного Положення, юридична особа, що здійснила самочинне будівництво та бажає погодити самочинне будівництво повинна подати на розгляд виконавчого комітету Львівської міської ради наступні документи: Заяву з клопотанням про погодження самочинного будівництва, Копію постанови (постанов) по справі (справах) про адміністративне правопорушення, Викопіювання з генплану міста земельної ділянки, на якій виявлено самочинне будівництво, з нанесеними "червоними" лініями, видане технічним бюро управління архітектури і містобудування, Проектну документацію на відповідність будівельним нормам здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва, розроблену через ліцензовану проектну організацію, з попередніми висновками районної самостійної державної пожежної частини, санепідемстанції, а також управління охорони історичного середовища по об'єктах, що відносяться до пам'яток архітектури, або які розміщені в зоні охорони пам'ятки; а по об'єктах, які самовільно експлуатуються, крім цього, технічний паспорт, виготовлений Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, а також висновок про технічний стан несучих архітектурно-конструктивних елементів об'єкта і споруди в цілому (у разі необхідності), виконаний ліцензованою проектною організацією, Попередні висновки управління архітектури і містобудування, погоджені із заступником міського голови з питань містобудування та землеустрою по об'єкта, нового будівництва, яке здійснюється юридичними особами, про можливість (умови) експлуатації проведеного, або про можливість (умови) закінчення здійснюваного самочинного будівництва; за наявності - документ, що посвідчує право власності основного об'єкта, споруди, майна (у випадках виконання будівельних робіт з його розширення, реконструкції, капітального ремонту, реставрації); за наявності - документ на право користування земельною ділянкою (державний акт на право власності на землю, чи право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди).

Разом з тим, за загальним правилом, згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У зв'язку із цим, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого дають підстави вважати про наявність спору про право.

Враховуючи наведене, при прийнятті рішення у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти слід з'ясувати чи звертався позивач до інспекції будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єктів до експлуатації з посиланням на докази щодо наявності зазначених обставин. Однак, незважаючи на вимоги суду, таких доказів ні позивачем, ні третьою особою 2 надано не було.

Відповідно до п.4 ст. 26, ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації, затвердження проектної документації, отримання дозволу на виконання підготовчих і будівельних робіт.

Отже, при вирішенні питання щодо визначення права власності на підставі ч.3 ст. 376 ЦК України слід також підтвердити належними та допустимими доказами, що будівництво (реконструкція) велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно з законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу, згідно ст. 375 ЦК України. Також, в разі відмови у видачі належних дозвільних документів, така відмова може бути оскаржена до суду заінтересованою особою в порядку адміністративного судочинства.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивач не долучив до свого звернення від 09.11.2010 р. №2-11998 до Львівської міської ради щодо оформлення права власності усіх необхідних документів, наслідком чого стало повернення документів листом департаменту містобудування від 07.08,2011р. №1104/вих.-1570/24. Цим листом Департамент містобудування Львівської міської ради не заперечив право власності позивача, а лише вказав на необхідні дії, що потрібно вчинити для його оформлення.

Також, судом встановлено, що до моменту подання позову, між ТзОВ «Будівельник» та Львівською міською радою не існувало спору з приводу права власності на об'єкти нерухомості по вул. Зелена, 149.

Крім того, відповідно до Висновків Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за 2010- 2011 рр., відмова органу державної реєстрації прав в оформлені права власності на об'єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва суб'єкту господарювання у зв'язку з ненаданням ним необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна (постанова Верховного Суду України від 20 червня 2011 р. у справі № 3-54гс11; постанова Верховного Суду України від 20 червня 2011 р. у справі № 3-55гс11; постанова Верховного Суду України від 20 червня 2011 р. у справі № 3-60гс11; постанова Верховного Суду України від 20 червня 2011 р. у справі № 3-61гс11; постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-78гс11; постанова Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 р. у справі № 3-100гс11; постанова Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 р. у справі № 3-105гс11; постанова Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 р. у справі № 3-109гс11).

Згідно статті 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» (м. Хмельницький) до Львівської міської ради (м. Львів), Третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент містобудування (м. Львів), Третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові (м. Львів), третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (м. Львів) про визнання за ТзОВ «Будівельник», зареєстрованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Уборевича, 4, право власності на реконструйоване нерухоме майно - приміщення ливарного цеху під літ.Б-1 за адресою: м. Львів, вул. Зелена. 149, «б», а саме, приміщення першого поверху площею 1454,4 кв.м; приміщення другого поверху площею 921,5 кв.м., мансарда площею 169,5 кв.м. загальною площею 2545,4 кв.м., приміщення під літ. Н-1 загальною площею 273,6 кв.м., приміщення під літ. Н 1-1 загальною прощею 30,9 кв.м., приміщення під літ. К-1 загальною площею 743,1 кв.м., приміщення під літ. К 1-1, площею 132.3 кв.м. та стягнення судових витрат з відповідача не є обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п. "а" ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №100 від 14.04.2011 року на суму 25500 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №101 від 14.04.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Суддя Пазичев В.М.